Є одна даність, яка визначає весь хід справ в українській соціології: соціологи заробляють майже виключно на виборах, але саме вибори щоразу заганяють цю сферу в ще більшу кризу. «Мирні» часи приносять їм у рази менші заробітки, адже отримувати кошти за масштабне вивчення ринку чи приватні наукові замовлення, на чому заробляють їхні західні колеги, в Україні майже нереально. І це ще ми не говоримо про десятки липових «інститутів», що з’являються виключно на час передвиборчої кампанії, але встигають здемпінгувати та зганьбити саме слово «соціолог» настільки, що воно не викликає в суспільстві нічого, крім огиди. Та є один аспект діяльності соціологів, який є і прибутковим, і діє майже завжди, і допомагає підтримувати професійний тонус, — це внутрішньопартійна соціологія.
Будь-яка амбітна політична сила, яка поважає себе, свідома того, що єдиним реальним критерієм успішності обраної нею стратегії є постійне соціологічне вимірювання електорату. Як можна впевнитися, що твої лозунги та акції «заходять», чи сприймають люди риторику лідерів, що, зрештою, народ хоче отримати та почути від політиків? Так, тільки провести нормальне соціологічне дослідження. Це як із маленькою дитиною: потрібно постійно міряти температуру.
Враховуючи, що в Україні в усі епохи незалежності на арені діє приблизно й усереднено шість-сім реальних політсил (у кожен час різних), кожній із яких потрібно вимірювати політичну температуру суспільства, то ринок замовлень політичної соціології достатньо місткий. Плюс не забуваймо, що будь-яка впливова політична сила має близький і лояльний щодо себе соціологічний інститут. Йдеться не про маніпулятивні одноденки на час виборів, а про цілком респектабельні центри, які фінансує нерідко певна політсила чи політик. Зазначимо, що таким шляхом завжди йшов і йде, наприклад, екс-голова АП Сергій Льовочкін, завжди мав свій пул експертів Петро Порошенко, ніколи не забувала про «свою» соціологію Партія регіонів, що мала власний кишеньковий соціологічний центр під назвою Research & Branding Group на чолі з таким собі Євгеном Копатьком, який нині переховується в Москві, тощо.
Читайте також: Температура по палаті
Слід ураховувати, що опитування, які замовляються й робляться для широкого загалу та для внутрішнього вжитку, мають абсолютно різні цілі й нерідко результати та якість. Так, рейтинги, які щотижня публікують різні соціологічні служби під час або напередодні виборчої кампанії, виконують переважно маніпуляційно-політтехнологічну функцію. Тобто вкласти людям у голову, що така-то партія точно проходить у парламент, а така-то ні, тому немає сенсу за другу голосувати, голосувати треба за першу, щоб не втратити голос. Чи, навпаки, сенс у позбавленні рейтингу конкурентів. Звісно, ефективність цієї методики вельми сумнівна: нерідко вона абсолютно не діє. Однак у боротьбі політтехнологій соціологічна обробка мозку електорату ніколи не буде зайвою.
Звичайно, іноді соціологічні інститути, особливо якщо вони мають відповідний західний грант на вивчення та висвітлення виборів, публікують і чесні, реальні дані реально проведених досліджень. Однак таких інститутів у країні дуже мало — менше, ніж пальців на одній руці. Тоді як загалом діючих структур чи таких, що час від часу виринають, понад десяток. До того ж треба враховувати, що коли навіть нормальна, поважна соціологічна інституція отримала нормальне замовлення і якісно провела соціологічне опитування, яке, проте, дало невигідні замовникові результати, то, звичайно, останній у жодному разі не зацікавлений його публікувати.
При цьому ми навіть не говоримо про контори-одноденки, які створюють виключно для того, щоб вкинути в суспільний дискурс потрібний політичний меседж чи про рівень підтримки потрібної партії, чи, навпаки, про рівень непідтримки конкурента. Найсвіжіший приклад таких маніпуляцій, про які, зокрема, згадувала відомий український експерт Ірина Бекешкіна, — це історія з надутими рейтингами кандидата в мери Києва Сергія Думчева та його політичного проекту «Рух за реформи». Коли одне з популярних ЗМІ «…оприлюднило «опитування» якоїсь організації «Український інтелект», яка «пророкувала» кандидату на посаду мера Києва Сергію Думчеву друге місце на виборах. І ці так звані соціологи стверджують, що за два дні вони опитали 2 тис. респондентів. Потрібно зовсім нічого не розуміти в соціології, щоб стверджувати це. Так що до соціології цей «інтелект» не має ніякого стосунку», — розповідала Бекешкіна.
Читайте також: Заспокійлива соціологія
Ну й зовсім не хочеться вважати соціологією купу моментів, коли жодних опитувань насправді не проводиться, а ЗМІ за гроші публікують вигідні замовникові джинси цифри. У цьому компоненті лідерами останніх років, за оцінками експертів, виступили технологічні проекти з величезним фінансуванням: «Україна — Вперед!» Наталії Королевської в 2012 році, «Наш край» та згаданий «Рух за реформи» Думчева на останніх виборах. Щоправда, таким видом промислу поважні соціологічні контори все ж не займаються, адже це відвертий удар по іміджу, після якого не буде замовлень на серйозні дослідження, внутрішньопартійні.
Подібних випадків під час кожної виборчої кампанії сотні. Як і рейтингів, які ніколи не побачать та не почують вуха й очі громадськості. Тому що такі рейтинги від самого початку замовляються не для широкого загалу, а для власного розуміння ситуації. Вони мають бути якнайчеснішими й неупередженими, без жодних домальовок чи дописувань.
Внутрішньопартійні дослідження зазвичай відрізняються від звичайних більшим обсягом, охопленням і ресурсами, що на них виділяються, а також чесністю результатів. Для розуміння: не так через бідність країни, як через жадібність та крадійство замовників, що розкрадають левову частку виділених коштів ще до етапу власне дослідження, більшість соціологічних опитувань в Україні охоплюють 2–3 тис. респондентів і проводяться в містах-мільйонниках та в інших обласних центрах.
Ці аж ніяк не захмарні цифри дають зрозуміти, чому українська соціологія нерідко дуже помиляється. Класичним прикладом таких помилок є постійне заниження результатів Юлії Тимошенко та «Батьківщини», що пов’язано аж ніяк не з лихими намірами забрати голоси в «тієї, що працює», а банально з малим охопленням. Тобто соціологічні контори мають кошти та можливість працювати виключно у великих чи щонайбільше середнього розміру містах, тоді як ядерний електорат жінки з косою проживає в селах, до яких руки в соціологів просто не доходять.
Однак, коли йдеться про внутрішньопартійні дослідження для суто внутрішнього вжитку, партії намагаються не економити. Адже брехати самим собі — це прямий шлях до поразки. Що ближче політсила до влади, то більші кошти виділяються на дослідження. Подейкують, що найбільшим і найщедрішим замовником останній рік традиційно виступає Адміністрація президента. Банкова міряє суспільну температуру дуже прискіпливо та систематично: щонайменше раз на квартал. До того ж із широкого кола питань, а не тільки довіри/недовіри й підтримки/непідтримки президента та партії «Блок Петра Порошенка».
Для розуміння наведемо цифри, які Тиждень отримав, обдзвонивши під виглядом замовника чотири провідні українські соціологічні інститути. Отже, якісне загальноукраїнське (міста-мільйонники, половина обласних та деякі районні центри) вуличне опитування з охопленням понад 10 тис. респондентів обійдеться в суму від $30 тис. Ця сума не є остаточною, вона може зростати залежно від бажання замовника
збільшити географічне та людське охоплення.
Читайте також: Ірина Бекешкіна: «Українці почали долати патерналістський комплекс»
«Коли ми дістаємо від замовника запит на внутрішньопартійну аналітику, це удача, — розповів працівник одного з провідних соціологічних центрів. — По-перше, клієнти не жмуться, коли йдеться про гроші: усі розуміють, що не можна економити на власному розумінні предмета. Хоча бували, звичайно, випадки в моїй кар’єрі, коли соцконтори намагаються використовувати у внутрішньопартійних розборках. Наприклад, якось ми виконували завдання одного з конкуруючих політтехнологів провідної політичної сили показати, що новий тренд, який пропонував інший політтехнолог, є хибним. Тобто нам заплатили за те, щоб ми все оформили як реальне дослідження, навіть провели його, але результат був визначений та оплачений заздалегідь. Однак такі випадки все ж рідкість. Найчастіше ми справді виконуємо роботу якісно, чесно, щоб надати клієнтові якомога реалістичнішу картину. Правду кажучи, тільки на таких дослідженнях по-справжньому дістаєш задоволення від власної роботи, адже не маєш проблем ні з коштами, ні з предметом дослідження».
Інші експерти, з якими ми поспілкувалися, також підтверджують сказане вище: українські соціологічні контори здебільшого отримують по-справжньому смачні замовлення тільки на приватну, закриту соціологію. І нею ж підтримують свій професійний рівень. В умовах, коли українське суспільство та навіть бізнес не готові платити за чесне дослідження самих себе, доводиться визнавати, що приватні політичні замовлення справді тримають на плаву цю сферу. Хочеться сподіватися, до скорого моменту, коли соціологія все ж перетвориться на науку про суспільство.