Митці вирушили до прифронтових населених пунктів, для того, щоб усвідомити реалії війни через творчість, а також разом з місцевими креативними спільнотами наповнити культурний простір новими ідеями. Такі події якісно відрізнялися від популярних серед чиновників заходів, на яких різноманітні гастролери “несуть культуру в маси”. Бо формування мистецьких наративів відбувається тут і зараз, а актуальна тема війни, яку неможливо оминути, знаходячись за кілька кілометрів від лінії фронту, надає їм гострого та правдивого звучання.
Платформа культурних ініціатив “IZOLYATSIA”, яка з початку війни наважилася вже на друге “переселення”, наразі активно працює в невеличкому місті Соледар. Зокрема, їхня програма резиденцій спрямована на підтримку професіоналів у сфері сучасного мистецтва і відкрита для колективів та індивідуальних кураторів, дослідників і митців, що працюють з живописом, скульптурою, графікою, фотографією та відео, інсталяцією, перформансом, хореографією, театром, музикою, стріт-артом та урбаністикою. Повернення фонду на Донеччину дозволило проводити резиденції на територіях, де відбувалися та відбуваються значущі в історії країни події, а резиденти мають вільний доступ до спілкування з місцевими мешканцями — свідками та учасниками. Наприклад, у другому опен-колі, який відбувався з квітня по серпень, у короткострокових резиденціях взяли участь 13 митців та груп. А в рамках проєкту “Проявлення: Жива спадщина/ Переосмислення пам’яті” резидентом був Ґай Кьоніґштайн, митець ізраїльського походження, який проживає в Нідерландах. У своїх проєктах Кьоніґштайн досліджує практики вшанування пам’яті та різні способи, використовуючи які ми могли б жити минулим у теперішньому часі. Митця вразило використання колишньої будівлі “Ізоляції” в Донецьку як тюрми. У своїй творчості він хотів відповісти на питання: чи можна відтворити пам’ять, поки звірство все ще відбувається, і які художні засоби можуть бути доречними та адекватними для підходу до цієї історії.
Читайте також: Політика самозбереження
Важливою та показовою була й соледарська резиденція Романа Лозинського – географа-дослідника, запрошеного викладача Українського Католицького Університету (Львів), стипендіата програми імені Фулбрайта та автора книги “Культурні ландшафти Галичини: етика взаємодії людини з природою”. Він вивчає культурну географію, містопланування та ландшафт як інструмент соціальних змін. Романа зацікавив Соледар, як приклад індустріальної взаємодії людей з природою через видобуток гірських порід у вигляді кам’яної солі та зміни у сприйнятті ландшафту місцевими. Завдяки спілкуванню із мешканцями та спостереженням Роман намагатився зрозуміти і знайти відповіді на кілька питань. Як і чи змінився дискурс індустріальної доби в нових умовах постсоціалістичної форми капіталізму? Які сенси та цінності закладають місцеві у природу та ландшафт (степ та соляні шахти)? Як природа і ландшафт використовуються у щоденному житті? Як відбувається відпочинок на (зміненій) природі і яка його роль у трактуванні ландшафту і емоційного зв’язку з ним? Метою дослідника є пошук і розуміння мови, яка використовується мешканцями для осмислення та описання ландшафту, та які наративи присутні у людей, що безпосередньо живуть у ньому, його творять і осмислюють через повсякденні досвіди.
“Bakhmut street art camp” , авторка Дар'я Мельникова (фото: Тиждень)
Цікавим виявився проект-дослідження феномену сучасного мистецтва сходу України “Тонка червона лінія”, який об’єднав визначних художників, чиє походження або життєвий шлях пов’язаний з цим регіоном. Проєкт реалізує “Добропільський центр молоді “ДОБРО” у співпраці зі студією Лєни Клочко “Jipabimil” за підтримки Українського Культурного Фонду. Має на меті створення міждисциплінарної художньої експозиції — інноваційного виставкового продукту, який репрезентуватиме новітню мистецьку мову останніх 30 років і стане кураторською спробою через спільне висловлення та культурологічне дослідження створити колективний портрет представників східноукраїнської школи митців. А також ініціювати створення Артцентрів Сходу України як черги форпостів на Тонкий червоній смузі трансформованої через мистецтво свідомості. Серед учасників проєкту — Сергій Захаров, Дмитро Коломойцев, Петро Антип, Лєна Клочко, Денис Адушкін, творчий дует Сергія Друзяки та Сергія Літвінова, Алан Майер, Михайло Коптєв. А також звичайні мешканці Покровська, Бахмута, Маріуполя, Часів Яра, які приходять на освітні презентації, беруть участь у пленерах, долучаються до колективних перформансів. В результаті створюється інноваційна VR-експозиція, що поєднує артоб’єкти з віртуальною та доданою реальністю, яку митці представлятимуть у Бахмуті, а потім вона вирушить до Києва і буде презентована у Європі.
Читайте також: Джерело інновацій
Організатори наголошують, що події 2014 року стали потужним каталізатором мистецького життя на сході України: почали активно виникати нові культурні об'єднання, артрезиденції, візуальне мистецтво миттєво “подорослішало”, перетворившись на важливий інструмент збереження локальної естетики, наративів і трансляції суспільно-важливих меседжів. Але концепти, практики, перспективи візуальної культури сучасного сходу України все ще чекають на своє дослідження і осмислення, а невиконана “домашня робота” у цій сфері розмиває риси українській ідентичності. “Моя робота над графічною новелою “Діра” стала своєрідним терапевтичним актом, а також творчість дає можливість усвідомити все, що зі мною відбулося у полоні, а взагалі — у регіоні”, – розповів “Тижню” художник Сергій Захаров, один з авторів відомої групи “Мурзілки”, котра презентували провокаційний стріт-арт на вулицях окупованого Донецька.
Сергій Захаров, виступ в рамках проекту "Тонка червона лінія" (фото: Тиждень)
Саме за принципом “усвідомлення та перетворення” зараз відбувається багато культурних подій, які торкаються складних тем сучасної України. Через багатовимірну інформаційну наповненість, емоції, спогади, розкриття часового нашарування, митці, що цього літа працюють на Донеччині, намагаються усвідомити наповнення місцевого культурного простору і одночасно змінювати його, додаючи власні твори та ідеї. Долучилась до цього й творча молодь, яка ніколи до цього не була на Донеччині і про події війни та окупації знала виключно з повідомлень преси. У “Bakhmut street art camp” такі перетворення почалися з творчості 12 молодих митців з різних куточків України. Аналізуючи сучасні виклики громадськості Бахмуту через зустрічі з місцевим населенням, а також занурюючись в історію міста 2014 року, юні фотографи, художники, поети створили креативні продукти: картини, колажі, вірші, відео, які презентували у міському просторі Бахмута. “Найбільше мене вразили історії втрат через війну. Ми зустрічалися з різними людьми, які розповідали про це, і через творчість — колаж, фото та картину — я побачила та змогла відрефлексувати й власні страхи, – розповідає 21-річна фотографиня з Кременчука Катерина Третьякова.
Читайте також: Чергова "смерть мистецтва"
Хтось з учасників за тиждень активного вивчення простору вирішив, що саме ця атмосфера здатна надихнути на подальшу творчість. Так, 19-річна Олександра Куліковська з Одеси вважає, що не варто недооцінювати потенціал локальних проєктів. Особливо, якщо території мають цікаву давню та сучасну історію: “Я, наприклад, в захваті від старовинних будинків Бахмута, я відчуваю ресурс творити тут щось містичне через призму історію. І планую повернутися сюди, бо тут є щось дивне і дивовижне”.
“Bakhmut street art camp” (фото: Тиждень)
“Контекст всього табору був пов’язаний з демократією та активною позицією громадян. Але ми хотіли надати можливість молоді познайомитися саме з містом на Донеччині, побачити його очима різних спікерів, і щоб вся ця рефлексія втілилася в аудіо-візуальних постановках, віршах, відео. Думаю, важливо створювати культурні події в містах, які мають складні сторінки в сучасній історії, – пояснює Тетяна Круковська, представниця ГО “Толерантність у тобі”, яка є партнером цього проєкту, що реалізується Міністерством закордонних справ Німеччини за координацією організації DRA e.V. з Берліна. А політолог Тім Боше, який представляє цю німецьку фундацію в проєкті на Донеччині, впевнений — такі мистецькі проєкти на сучасному ґрунті, до яких долучаються міжнародні партнери, мають стати й важливим протиставленням російській пропаганді у Німеччині.