Фонд Президента України з підтримки освіти, науки та спорту ініціював онлайн-обговорення про те, як відкритий доступ до архівів КДБ в Україні може повпливати на галузь так званих пострадянських студій на Заході.
Західні центри славістичних або пострадянських студій часто дивляться на регіон крізь москвоцентричну перспективу — і не в останню чергу тому, що Росія давно й систематично вливає кошти в західну академію та підтримує дослідників-русистів. Потреба протидії цій пропаганді наростала давно, утім, суттєво загострилася з початком війни Росії проти України 2014-го й з повномасштабним вторгненням 2022 року. Одним з інструментів, які можна використати для деколонізації дискурсу про регіон у західній академії, може стати відкритий доступ до архівів КДБ в Україні.
Про це розмовляли експерти й дослідники під час онлайн-дискусії 15 листопада.
Спікерами заходу стали:
- докторка Наталя Ханенко-Фрізен — директорка Канадського інституту українських студій (КІУС);
- доктор Андрій Когут — директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ);
- доктор Тарас Пшеничний — заступник декана Історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
- докторка Оксана Дудко — історикиня й кураторка, дослідниця в Університеті Торонто (Канада).
Архіви КДБ відкриті в Україні з 2015 року. Тоді Верховна Рада України в рамках декомунізаційної реформи пішла на безпрецедентний крок, повністю надавши доступ до документів радянських комуністичних спецслужб. Це зробило Україну державою з найбільшим відкритим архівом КДБ у світі.
Дослідження історії XX століття через архіви
Директор Архіву СБУ Андрій Когут зазначив, що удоступнення архівних документів дає змогу розвінчати міфи про Україну й про ті чи ті історичні події. Досліджуючи будь-яку тему про радянський період без звертання до документів радянських спецслужб, науковці ризикують відтворювати тільки ідеологічну рамку радянського світу, яку досі дуже часто можна зустріти в багатьох виданнях західної академії. З перспективи цих матеріалів деякі події можуть мати зовсім інший вигляд. Аналіз архіву дає змогу дізнатися, наприклад, що насправді відбувалося та які настрої були натоді в радянській Україні.
Читайте також: Архіви КДБ та перезавантаження пострадянських студій
Доступ до архівів дає змогу повною мірою усвідомити, як формувався канон історичного знання про наше минуле, оскільки все, що не вписувалося в ідеологічну рамку, було заборонено або знищено режимом. Підтвердженням цього є відомості про «чистки», які відбувалися в українській науці в радянські часи. Якщо хтось із істориків писав те, що не збігалося з мейнстримом, їх звинувачували в націоналізмі й звільняли.
Робота з архівами важлива також для того, щоб можна було аналізувати й розуміти, який вплив мали радянські спецслужби на становлення сучасних знань західної академії та про події, які відбувалися, скажімо, на Далекому Сході, у Вірменії чи країнах Балтії.
Якщо проаналізувати, як сьогодні ведеться інформаційна війна, то можна зробити висновок, що методи радянської влади, які використовувалися, наприклад, у 1980-х роках, ідентичні тим, які російські спецслужби використовують проти України нині. Інструментарій пропаганди сьогодні авжеж відрізняється, адже змінилося загальне комунікаційне поле й з’явилися соціальні мережі.
Деколонізація архівів у центрі дискусії
Історикиня Оксана Дудко зауважила, що питання архіву є одним з ключових у дискусіях про деколонізацію. Наукові осередки, які виникали в США чи Канаді в період Холодної війни, фокусувалися саме на Москві як центрі прийняття рішень.
Серед дослідників і дослідниць існувало замилування й велика цікавість до Радянського Союзу. Потрапити туди, а потім ще й отримати доступ до розсекречених документів ставало для західних науковців подією всього життя.
Радянський Союз за тих часів був культом, тому тепер, у контексті деколонізації архівів, важливо досліджувати дані, які зберігаються за межами імперського центру, наприклад у Києві. Це дає можливість змінити траєкторію архівних подорожей західних дослідників і дослідниць, зруйнувати стереотипи радянського часу й сформувати чутливість до іншого середовища.
Не варто пояснювати, що розуміння Голодомору з Москви й з Києва буде дуже різним. Тому зміна фізичного перебування є надзвичайно важливою для якості досліджень.
Упродовж останніх десятиліть в історіографії відбувається архівний поворот, пов’язаний з появою так званої нової імперської історії. Дослідники почали звертати увагу на архів не лише як на репозиторій документів, тобто фізичний простір, а і як на дискурсивний.
Деколонізація архіву
Архів треба читати «проти шерсті». Коли йдеться про деколонізацію радянського архіву чи, інакше кажучи, російсько-імперського архіву, дуже важливо продовжувати дискусії, зважаючи не на конкретні фонди й документи. Натомість варто звертати увагу на те, як формувався імперський архів, що він у собі містив, і те, що поміж документами досі існує так зване архівне мовчання.
Деколонізація архіву — це не тільки деколонізація знання, а й фізична деколонізація. Чимало документів, які пов’язані з українською історією, опинилися в імперських центрах — у Москві чи в Санкт-Петербурзі, і в майбутньому треба працювати над їхнім поверненням.
На початку 1990-х українські архівісти вже бачили потребу в такій деколонізації. Вони провели колосальну роботу, з’ясувавши принаймні частково, які саме архівні фонди були вивезені з України в Росію. Серед них є ті, які охоплюють історію України, починаючи щонайменше з XVII й закінчуючи XX століттям. Сучасним науковцям треба відповісти на цей виклик науковців минулих поколінь, щоб завершити деколонізацію архівів. Це дасть змогу дати відповідь на багато дослідницьких запитань, які виникають у сучасній українській науці.
Роль архівів в освіті й науці
Робота з архівами дає шанс молодим науковцям переосмислити ті дослідження, які існували до сьогодні, та проаналізувати минуле нашої країни під іншим кутом. Нині кількість звернень до архівів, особливо серед представників західної академії, постійно зростає. Утім, як зазначив Тарас Пшеничний, багато українців сьогодні досі живуть міфом про те, що архіви спецслужб сховані за сімома замками і є недоступними для ознайомлення.
Насправді це не так, і всім, хто шукає новизну для своїх досліджень, варто звернутися до першоджерел, оскільки саме вони дають змогу підважити знання про певні усталені й начебто доконані факти про історію. Останніми роками в українському суспільстві й серед наукової діаспори такого серйозного переосмислення набуває тема Голодомору.
Завдяки архівам українські студенти в межах своїх освітніх програм можуть, наприклад, дослідити масштаби репресивних кампаній радянських спецслужб, застосованих до різних верств населення. Або ж зануритися в так звані родинні архіви, дізнаючись інформацію про репресії проти своїх рідних. У такий спосіб студенти й науковці заново відкривають для себе історію.
Використання архівів західними науковими інститутами
Директорка Канадського інституту українських студій Наталя Ханенко-Фрізен розповіла, що дослідники КІУС уже роками працюють над поширенням знань про те, що тривалий час зберігалося в архівах КДБ, досліджуючи, наприклад, інформаційну політику й характер переслідувань у радянському суспільстві.
Західні наукові інституції давно вбачають необхідність привертати увагу до доступності даних і намагаються зацікавити ними молодих науковців, оскільки майбутнє в цій сфері за ними. Певні здобутки в цьому напрямі вже продемонстрували студенти PhD Канадського інституту українських студій, які до початку повномасштабного вторгнення активно працювали в архівах Києва.
Вони збирали матеріали для того, щоб надалі створити онлайн-архів для ознайомлення канадської громадськості з тим, що зберігається в архівах, і також висвітлити процеси перлюстрації кореспонденції, яку активно здійснювали протягом усього існування служб КДБ.
Удоступнення архівних матеріалів не лише для академічної спільноти, а й для загальної публіки має всі шанси стати одним з пріоритетних напрямів у контексті поширення знань про Україну.
Як отримати доступ до архівних даних
Фахівці Архіву Служби безпеки України, який сьогодні зберігає найбільший масив документів КДБ в Україні, першочергово оцифровують ті документи, запит на які надходить на електронну скриньку архіву. На цей запит вони надсилають цифрові копії дослідникам, продовжуючи працювати в умовах повномасштабної війни. Відповідно кількість таких копій документів постійно збільшується, а також готуються проєкти зі створення цифрових читальних залів з онлайн-доступом.
Певну частину документів з ГДА СБУ можна подивитися на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху. Зараз він налічує понад 33 000 електронних документів, більша частина з яких — документи з архівів КДБ.
Дискусію було проведено в партнерстві з Історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Галузевим державним архівом Служби безпеки України, UA-UK Academic Diaspora Network і Центром політичних студій та аналітики «Ейдос» за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу в Україні. Запис дискусії можна переглянути за покликанням.