Тиждень спілкувався з паном Тензером на тему майбутнього об’єднаної Європи.
У. Т.: У деяких своїх статтях за 2005 рік ви попереджали про потенційні виклики для континенту й закликали до відновлення «європейського механізму». Чи справдилися ваші попередження? Як оцінюєте нині здоров’я Європи?
– Звичайно, стан його аж ніяк не ідеальний, але не лише через кризу єврозони. Це, звісно, дуже суттєвий чинник, хоча, мабуть, не основний. Ключовий момент – розлад інституцій. Візьмімо до прикладу відносини між різними ланками: Європейською комісією, Радою і Європарламентом. Комісія не має уявлення про майбутнє континенту. Часом між цими структурами – ані погодженості, ані скоординованості дій. У спільних інституціях та в різних країнах-членах відсутні європейські лідери, здатні запропонувати справжнє бачення того, якою буде Європа в наступні 15 років. Гадаю, об’єднаному континенту бракує цієї візії і він цілком розчарувався у власному майбутньому. Усі, хто займається Європою, працюють над дуже «повсякденними» справами, нехтуючи найважливішими. Наприклад, ніхто, по суті, серйозно не обговорює подальшого розширення ЄС, не вирішує, чи варто його продовжувати взагалі і які країни залучати. Якщо в нас на меті розширювати Європу, то які інституції слід запровадити, бо ж очевидно, що навіть для 27 (28 разом із Хорватією, що планує вступити в ЄС у 2013 році) країн-членів наявні структури, по суті, не є дієвими. Мабуть, ми повинні виробити концепцію нового статусу «Європи з різними зонами», але не географічними. У нас, приміром, має бути група «піонерів» – країн, що рухаються вперед швидше за інших заради досягнення спільних цілей. Крім того, скажімо, для вирішення фінансових питань бракує механізму, здатного забезпечити нову архітектуру бюджету й визначити пріоритетні питання в подоланні кризи єврозони. Окрім того, Європа має справжню проблему із цінностями. Для мене їх питання – не лише філософське, а й геополітичне. Це також питання розуміння й довіри в Європі.
У. Т.: Чи можуть ліберальні цінності, на яких базовано ЄС, вистояти в епоху «державного капіталізму» та економічного націоналізму?
– Важливо, щоб цінності були ліберальні не лише в економічному плані, а й у політичному. Гадаю, є дві проблеми. Перша – Європа, схоже, не в змозі відстояти власні цінності в межах своїх кордонів. Погляньте, що сталося з Угорщиною. Ба навіть у Румунії останні події демонструють, що це не зовсім демократична країна, водночас певні угруповання чинять тиск на президента. Або подивіться, що сталося в Нідерландах і, на жаль, у Франції, де, з одного боку, посилили свої позиції праворадикальні партії, а з другого – активізувалися ліворадикали, які цілком відкидають принципи глобалізації та відкритості. Звісно, про останню йдеться в сенсі економічному, та водночас ми торкаємося теоретичної відкритості й відкритості до ідей. Це перша суперечність, а друга полягає у величезному геополітичному розколі й міжатлантичному проваллі. На моє переконання, майбутнє Європи залежатиме від геополітичних і дуже конкретних поглядів на спроможність ЄС та Сполучених Штатів мати спільний підхід до геополітики в Європі й особливо до відносин із Росією. Як на мене, Європа і США матимуть спільний голос. Тому, гадаю, нам слід поєднувати питання цінностей, адже країни не можуть працювати разом без конкретних спільних цінностей, тоді як звичайні громадяни розуміють, що такий тип геополітичного альянсу базується на цих останніх. Однак сьогодні ніхто не говорить про цінності, тому Європа така слабка.
У. Т.: В одній зі своїх статей ви окреслили три сценарії для Європи. Чи могли б коротко їх викласти?
– «Чорний» сценарій (на щастя, малоймовірний) базується на низці економічних катастроф для Європи у випадку, якщо єврозона не витримає кризи й деякі держави врешті вийдуть із неї. Це може бути не лише Греція, а й Іспанія, Італія чи хтось інший. Водночас ми зіткнемося зі зростанням безробіття, активізацією праворадикальних угруповань та антиглобалізаційного руху. У Шенгенській зоні знову з’являться кордони, а міждержавні рубежі міцнішатимуть. Гадаю, це буде справжня катастрофа. Звісно, відразу ж таки розшириться міжатлантичне провалля й Росія стане агресивною щодо своїх європейських сусідів, зокрема України, але не тільки. Це можуть бути й деякі Балканські держави на кшталт Сербії, а також кавказькі. Європейські інституції зазнають краху. Однак, на щастя, мені такий сценарій видається малоймовірним. Є також «зелений» сценарій, заснований на ідеї, що ЄС та міжнародні інституції, включно з МВФ, здатні дати раду економічній кризі й, відповідно, єврозона виживе. Проблема полягає в тому, що ЄС відчуває брак впливових лідерів як у країнах-членах, так і в європейських інституціях. Новому майбутньому Європи має сприяти поява харизматичних особистостей, а також спроможність новообраного президента США та європейських політиків обговорювати проблеми, що стосуються обох сторін. Дуже важливе питання – взаємодія між НАТО та Спільною європейською політикою безпеки і оборони. Звичайно, не виключена безліч проміжних сценаріїв, адже не думаю, що всі складові «зеленого» можуть більшою чи меншою мірою реалізуватися. Є також «сірий» сценарій, здатний бути, скажімо, «темно-сірим» або «світло-сірим» і базуватися на продовженні тенденцій, свідками яких ми нині стали. Ми ставимо єврозону на ноги завдяки певному прогресу в дискусіях щодо бюджету. Матимемо, як наполягає президент Франції (цілком слушно, на мою думку), інвестиційні програми та додаткову угоду про зростання, аби громадяни могли бути більш упевнені в європейських інституціях. Тоді (і для мене це один із найголовніших аспектів) знову зможемо планувати нове розширення ЄС, не лякаючи європейської громадськості. Гадаю, його перспектива дуже важлива для Європи не тільки геополітично, а й тому, що нові країни зможуть увійти до зони демократії, ліберальних цінностей.
У. Т.: Що нового може запропонувати об’єднаній Європі Україна?
– Це дуже важливе питання. Гадаю, вона має великий потенціал для трансформації, як показала Помаранчева революція. Але, мабуть, проблема в тому, що ця революція була врешті-решт захоплена недемократичними силами. Якщо українці справді хочуть приєднатися до Європи, вони мають трансформувати суспільство у більш ліберальне. Не лише з економічного погляду, а насамперед із політичного. Україна повинна створити незалежні демократичні інституції. Те, що великі гроші домінують у політиці, не є позитивним явищем. Необхідно краще розмежувати її та бізнес. Громадянське суспільство в Україні повинне мати статус, який забезпечував би незалежність і свободу слова. Повинен існувати якийсь план розвитку України, де акцент зроблено було б на інтересах народу. Коли я подорожував країною, мене вразило зростання нерівності серед людей, у вас зберігається досить високий рівень бідності. Крім того, Україна повинна впоратися з деякими серйозними проблемами, такими як СНІД, котрі можна вважати ознакою нездорового суспільства. Але, гадаю, найголовніше для вас – це утвердження політичного класу, достатньо сильного й контрольованого незалежним судівництвом, що гарантує всі громадянські свободи, свободу слова і преси. Усі ці речі – частина європейської демократії. Гадаю, Україна має потенціал для цього. Питання полягає тільки в тому, до якої моделі вона прямуватиме – європейської демократії чи азійської політичної структури. І воно одне з найголовніших. Та, звісно, відповіді на нього не дадуть міжнародні консультанти, Європейська комісія чи якась міжнародна організація. Відповісти на це можуть лише самі українці. Певно, один із найголовніших пунктів – як переконати особливо наймолодших членів суспільства у необхідності брати активнішу участь у політиці, а також дуже важливо, чи зможе молоде покоління трансформувати політику країни.