Продовження. Першу статтю з циклу читайте тут.
У численних заявах наших посадовців на тему післявоєнного відновлення аргументом для партнерів у ЄС і США є героїзм України у протистоянні агресору й те, що ми захищаємо демократію у всьому світі. Це так, але західні політики вибудовують власну позицію з урахуванням двох чинників. По-перше, це чинник безпеки, який, безумовно, переконливий і працює на користь надання Україні значного фінансування після війни. По-друге, це чинник реакції суспільства й бізнесу на зміни економічної ситуації і її впливу на добробут населення.
Ціна війни для світу
Російсько-українська війна спровокувала небачений рівень санкційного тиску на РФ. Це, за задумом, має сприяти у торговій, фінансовій і гуманітарній (науково-технологічній, культурній) ізоляції агресора. Проте у світовій економічній кон’юнктурі та на товарних ринках відбуваються непрогнозовані зміни. За спостереженнями експертів Sentix, для європейського ринку капіталу санкції матимуть серйозні наслідки вже найближчими тижнями. Через зростання інфляції інвестори не очікують, що Європейський центральний банк зможе вдатися до більш експансивної грошово-кредитної політики і прийти на допомогу приватному сектору. За їхнім твердженням, економіка й фондові ринки залишилися сам на сам із викликами невизначеності, а багато інвесторів отриають новий досвід управління ризиками. Стосовно того, коли розпочнеться рецесія у Єврозоні, економісти називають другий квартал 2022 року.
Економіка США також демонструє низхідний тренд, хоча й перебуває у кращому становищі порівняно з країнами ЄС. А ось у Східній Європі вже з’являються ознаки глибокої рецесії. І хоча економіка Сполучених Штатів перебуває «лише» на циклічному спаді, який, проте вона дедалі більше набирає негативної динаміки, дефіцит зовнішньої торгівлі продовжує залишатися поблизу рекордного рівня не в останню чергу через здорожчання імпортних ресурсів і ситуацію на енергетичному ринку. Жоден із регіонів світу, розглянутих Sentix у їхньому економічному огляді, нині не спроможний протистояти тенденціям зниження темпів зростання. Навіть азійський регіон бореться зі стагнацією, теж відчуваючи наслідки попередньої політики фінансового пом’якшення та опосередковані наслідки санкцій проти Росії.
8 квітня 2022 року Європейська рада ухвалила рішення запровадити п’ятий пакет економічних та індивідуальних санкцій. Узгоджений пакет містить низку заходів:
– заборона на купівлю, імпорт або передання вугілля та інших твердих копалин або палива в ЄС, якщо вони походять із Росії або експортовані з Росії, із серпня 2022 року (імпорт вугілля у ЄС нині становить 8 мільярдів євро на рік);
– заборона надання доступу до портів ЄС суднам, зареєстрованим під прапором Росії (виняток становлять перевезення сільськогосподарської і харчової продукції, гуманітарної допомоги та енергетики);
– заборона діяльності будь-яких російських і білоруських автотранспортних підприємств. Виняток зроблено для низки товарів, як-от фармацевтичні, медичні, сільськогосподарські та харчові продукти, включно з пшеницею, а також для автомобільного транспорту з гуманітарною метою;
– заборона експорту палива для реактивних двигунів та інших товарів, як-от квантові комп’ютери й передові напівпровідники, високотехнологічна електроніка, програмне забезпечення, чутливе та транспортне устаткування (узгоджені заборони на експорт та імпорт становлять 10 мільярдів євро). Є нові заборони на імпорт деревини, цементу, добрив, морепродуктів і спиртних напоїв (обсяг — 5,5 мільярдів євро);
– цільові економічні заходи, спрямовані на посилення чинних заборон і закриття лазівок, як-от: загальна заборона ЄС на участь російських компаній у державних закупівлях у державах-членах; унеможливлення будь-якої фінансової підтримки російських державних органів; розширена заборона на депозити на криптогаманці, а також на продаж банкнот і переказних цінних паперів, номінованих у будь-якій офіційній валюті держав-членів ЄС, Росії і Білорусі або будь-якій фізичній чи юридичній особі, організації або органу в Росії і Білорусі.
Читайте також: Як війна в Україні підриває економіку Євросоюзу
Крім того, Рада ЄС вирішила запровадити санкції проти компаній, продукція або технології яких відіграли роль у вторгненні до України. Повністю заборонено операції з чотирма ключовими російськими банками, на частку яких припадає 23% ринку російського банківського сектору. Після відключення від SWIFT ці банки будуть повністю відрізані від ринків ЄС.
Тож якщо економічна криза в повоєнній Європі стала тригером для запровадження Плану Маршалла, який фактично змінив політичну й економічну структуру регіону, нині таким тригером має стати війна в Україні. Її наслідки прямо та опосередковано впливають на загострення економічних потрясінь у всьому світі, а у випадку ЄС — на формування передумов дезінтеграційних процесів в об’єднанні.
Внаслідок війни (руйнування або пошкодження промислових об’єктів, шляхової інфраструктури, логістичних маршрутів, ланцюжків збуту й постачання, блокування портів тощо) похитнулися позиції України на ринках зернових та агропродукції, чавуну і сталевих напівфабрикатів, залізної руди, глинозему, що спровокувало зростання цін на лінійку продукції. Санкції, що блокують усталені торговельні та фінансові зв’язки РФ із країнами-партнерами (передусім на ринку енергоносіїв, зерна та агропродукції, нікелю, алюмінію, міді, кольорових металів тощо), також спричиняють зростання темпів інфляції, які в Єврозоні майже втричі перевищують цільовий показник Європейського центрального банку (оптимальним для економіки вважається рівень у 2%).
Потужна хвиля українських біженців знову викликає критику єдиної міграційної політики й поляризує суспільства, формуючи запит на радикалізацію. Зокрема, це засвідчують вибори у Франції, де тривало драматичне протистояння між лівоцентристом Емманюелем Макроном та правоцентристкою Марін Ле Пен. Аби зменшити вірогідність політичних демаршів серед країн-членів ЄС, проєкти післявоєнного відновлення України мають бути зрозумілі потенційним європейськм донорам, зокрема у тому, що стосується відповіднсті цих планів не лише безпековим, а й економічним інтересам конкретних держав — так само, як інтереси США було враховано у процесі післявоєнного відновлення Європи.
Взаємовигідний проєкт
Представники Комітету економічного розвитку в Конгресі у 1947 році на слуханнях щодо Плану Маршалла переконували в необхідності зміцнення європейських валютних ринків, аби виникала змога купувати товари американського виробництва, бо інакше постраждає економіка США. Ця група представляла інтереси великих корпорацій, що виробляли споживчі товари, впливали на розподіл міжнародних потоків капіталу й розширення міжнародних ринків, підвищуючи споживчий попит та індивідуальний добробут (через ефект масштабу й цінову конкуренцію). Вони стверджували, що План Маршалла матиме вирішальне значення для підтримки торгового балансу США, збереження американського багатства і створення стабільної міжнародної ринкової системи.
Зрозуміло, що політична й економічна стабільність в Україні є запорукою стабільності на критично важливих ринках. Однак включення взаємних економічних інтересів у документи має закріпити таке розуміння. Крім того, війна пришвидшила диверсифікацію «портфеля» торгівельних партнерів країн, що підтримали санкції проти агресора, а тому запустила хоча й болісне, але, по суті, неминуче розірвання тенет енергетичної залежності від РФ та пришвидшений рух до альтернативних джерел. Це дає українському уряду значно більше шансів на отримання коштів з європейських фондів, що фінансуватимуть Європейський зелений перехід.
Зрештою, проводячи паралелі з подіями понад 70-річної давнини, зусилля Плану Маршалла щодо інтеграції європейських ринків і запровадження спільної торгової зони були економічним наслідком геополітичної позиції Державного департаменту США та Пентагону, спрямованої на заохочення європейської політичної і військової інтеграції — політики, яка зрештою втілилась у таких організаціях, як ЄС і НАТО. Хоча Україна і подала заявку на вступ до Євросоюзу, а Європарламент виступив за надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС, позиції представників Франції, Німеччини, Австрії українська сторона назвала недостатньо рішучими, так само як і масштаби та швидкість надання військової і гуманітарної допомоги. Тому Євросоюзу варто одночасно працювати над якомога швидшою інтеграцією України у внутрішній ринок ЄС, а отже, та фінансова допомога, яка гіпотетично може поповнити Фонд відновлення України, має враховувати довгострокове бюджетне планування самого ЄС. У нарисі проєкту плану відновлення CEPR зазначено, що членство в ЄС або принаймні зрозумілий і швидкий план приєднання, є однією з найважливіших умов успішності втілення плану.
Нагадаємо, що в межах ЄС під впливом пандемії і з метою здійснення анонсованого курсу на стратегічну автономію було започатковано Next Generation EU (NGEU) — окрему бюджетну програму, покликану «вселити довіру і підтримати відновлення регіонів, економічно постраждалих від пандемії, що потенційно може змінити правила гри», та залучити близько 750 мільярдів євро на фінансових ринках. Це додаткове фінансування спрямовуватиметься через програми ЄС і буде враховане в майбутніх бюджетах ЄС. Крім того, Єврокомісія запропонувала оновлений довгостроковий бюджет ЄС, що діятиме як потужний антициклічний антикризовий інструмент і підвищить тим самим міжнародну роль євро. Утім, Єврокомісія визнає і недостатність та тимчасовий характер застосування пакету заходів NGEU для підвищення європейського потенціалу в довгостроковій перспективі, а також для створення умов, за яких підприємства ЄС вповні отримали б вигоду від ефекту масштабу і зростання продуктивної спроможності в результаті європейської інтеграції.
Читайте також: Політекономія допомоги або Навіщо світові план відбудови України?
Тому очікувані допомога й фінансування від ЄС для української сторони мають враховувати потреби самого об’єднання щодо підтримки бюджетної дисципліни. І якщо ключовим у ЄС для досягнення технологічних переваг є забезпечення стратегічної автономії в отриманні критично важливої сировини, Україна має зацікавити європейські компанії наданням доступу до таких ресурсів. Основними цілями «відкритої стратегічної автономії» Європарламент визначив безпеку та захист, зменшення наявних залежностей, захист інтересів і цінностей ЄС у світі, розширення економічних можливостей, які, своєю чергою, стануть поштовхом до перегляду економічної й енергетичної політики ЄС. Це означає, що в українському уряді вже мають працювати групи експертів і фахівців, які формуватимуть пул пропозицій для Європейського Союзу за кожним із чотирьох вимірів стійкості ЄС: соціально-економічним, геополітичним, цифровим і зеленим. Враховуючи, що частка санкцій, запроваджених ЄС щодо РФ, фактично набуде чинності в серпні 2022 року, українські дипломати й підприємці могли б ініціювати публічне обговорення потенційних ініціатив.
У «Нарисі про відбудову України», підготовленому під егідою Центру досліджень економічної політики (Centre for Economic Policy Research), знаходимо механізм такої інтеграції допомоги на відновлення України та довгострокового бюджетування в межах ЄС. Зокрема висунуто припущення, що ЄС може створити трастовий фонд для реконструкції України або використовувати спеціальні процедури, щоб надати нам доступ до структурних фондів ЄС, які доступні для країн-членів Євросоюзу. Це, з одного боку, дасть змогу уникнути регуляторної пастки невідповідності такої допомоги політикам і процедурам ЄС та враховувати пріоритети розвитку об’єднання. А з другого боку, сприяти реалізації інституційних реформ і підвищенню кредитних рейтингів України.
В полоні однієї аналогії
Звісно, в українському експертному середовищі вкрай важливо тверезо оцінювати мотивацію потенційних донорів допомоги та не впадати у крайнощі — від ейфорії очікування трильйона доларів допомоги до розпачу не отримати нічого значущого. Варто зауважити, що, попри свою популярність, Закон про відновлення Європи 1947 року мав справжню політичну опозицію у Сполучених Штатах. Навіть усередині виконавчої влади не було єдиної думки про те, як управляти європейською допомогою, або навіть про те, яке агентство має взяти на себе цю ініціативу. Найбільш гучна й конкретна протидія Плану Маршалла лунала не тільки від консервативної коаліції (Республіканська партія, включно із сенатором від Огайо Робертом Тафтом і колишнім президентом Гербертом Гувером), опозиція виникла і в секторах економіки США, інтереси яких не збігалися з баченням, представленим економічними радниками Трумена.
Наприклад, власники трудомістких виробничих підприємств у США й сільськогосподарських підприємств пропонували повернення до більш ізоляціоністської економічної позиції. Але промова держсекретаря Джорджа Маршалла, яка розкривала цей план, була дуже своєчасною. Це сталося менш ніж через три місяці після того, як 12 березня 1947 року президент Трумен став перед Конгресом, аби сформулювати те, що стало відомо як доктрина Трумена. Звертаючись до Конгресу з проханням про підтримку урядів Греції і Туреччини в боротьбі із загрозою комуністичних повстань, Трумен заявив, що Сполучені Штати змушені допомагати «вільним народам» у їхній боротьбі проти «тоталітарних режимів», оскільки авторитаризм «підірве основи міжнародного миру», а, отже, і безпеку Сполучених Штатів.
Доктрина Трумена проголошувала, що «політикою Сполучених Штатів стала підтримка вільних народів, які чинили опір спробам підпорядкування озброєним меншинам або зовнішньому тиску». Ця позиція домінувала в зовнішній політиці США упродовж десятиліть і відіграла значну роль в аргументації на користь твердої двопартійної підтримки допомоги в Конгресі США, як військової, так і економічної, країнам, що можуть бути піддані комуністичному впливу.
Читайте також: Яким насправді має бути план економічної відбудови України?
Дебати в Конгресі за законом, який мав фінансувати План Маршалла, розпочалися в останні тижні 1947 року. До лютого 1948 року опитування засвідчили, що 56% населення позитивно поставилися до цієї пропозиції. Бізнес-спільнота, багато фермерів, інтернаціоналістська еліта та інші групи підтримували його, визнаючи важливість відновлення Європи для процвітання Америки. У Гарварді Маршалл пообіцяв, що відданість США відновленню Європи не тільки відновить ринки для американських товарів, а й викорінюватиме «злидні, розпач і хаос» і сприятиме «економічному оздоровленню у світі, без якого не може бути політичної стабільності». Це формулювання, а також низка інших факторів сприяли пом’якшенню заперечень опозиції, хоча, наприклад, сенатор Тафт застеріг, що допомога має бути обмежена за масштабами й не бути надмірним тягарем для американських платників податків.
Те саме відбувається і в середовищі українських аналітиків. Скептики зауважать: мовляв, сьогодні, коли ринки капіталу настільки лібералізовані, хто візьме на себе відповідальність за ручне керування приватними капіталами? І чому інвестиційні фонди повинні приймати нав’язані їм правила гри? Хто стане цим благодійником? А якщо донорами капіталу будуть уряди, то які аргументи вони знайдуть для громадян, адже, по суті, План Маршалла в українському варіанті передбачатиме розподіл надходжень від платників податків інших країн.
Знову нагадаємо, що переважна частка допомоги повинна надійти в перші два роки відновлення, а тому фінансування буде за рахунок двох джерел: від політично вмотивованих приватних фондів, які вже прислухалися до вимог урядів, ризикуючи власними фондовими рейтингами; від державних фондів розвитку ЄС, які хоч і не будуть повністю фінансованими за рахунок платників податків поточних років, оскільки формуються шляхом емісії Центробанку, але сприймаються як бюджетні через згадувані нами впливи на інфляцію, яка зросла до вже неприпустимих рівнів. Відшкодування витрачених європейцями коштів (повне або часткове) за рахунок російських активів триватиме роки й навіть десятиліття.
Підсумовуючи, скажемо, що відсилання до Плану Маршалла, популяризованого коментаторами та експертами, які обговорюють план післявоєнної відбудови України, затискає нас у лещатах нав’язуваних концепцій із минулого. У спробах відшукати історичні аналогії нам треба застосувати досвід, але не зав’язнути у припущеннях, які ризикують девальвувати будь-які пропозиції реалізувати масштабний проєкт розвитку України.
(Продовження в наступних матеріалах)
————————
Наталія Резнікова – доктор економічних наук, професор, Навчально-науковий інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Володимир Панченко – доктор економічних наук, партнер консалтингової компанії KSP Strategies