Депутати істоти лякливі, хоча й недоторканні. Вони оточують себе цілою купою помічників і охоронців, щоб до їхнього тіла було якомога важче дістатися. Та це їм не допомагає. Вони однак бояться за свою шкуру.
Бояться, бо напевно є чого. Їм краще знати, що вони натворили за життя і чим це їм може загрожувати.
Цікаво, що кількість страху не залежить ані від кількості нажитих порівняно чесною працею статків, ані від висоти становища. Усе пропорційно лише масштабу нікчемності того чи іншого персонажа.
Наразі на порядку денному у депутатів новий страх – журналісти. Вони приходять до них в жахливих снах чи п’яних мареннях і перетворюють недоторканне депутатське життя на справжнє пекло. Не торкаючись при цьому їхнього представницького тіла, умудряючись завдавати болю та ран виключно в рамках чинного законодавства.
І від цього страждання народних обранців подвоюються, а той потроюються. У душах скупчується ще більше болю, а в пухкеньких кулачках ще більше безсилої люті. А щоб припинити цю параною, неможливо ані викачуванням яєць, ані зливанням воску, ані ставленням свічок перед іконою святого царя мученика Ніколая другого, ані вживанням Хеннесі 50-тирічної витримки чи білого «смішного» порошку, то доводиться якось із цим жити.
Та хіба це життя. Погляньте, на що стала схожою добра половина депутатської братії. Та на ній лиця немає…
Першим не витримав старий битий вовк, вигодуваний на профспілкових харчах, Олександр Стоян. Він, худий, блідий і втомлений від численних страхів, першим додумався, звідки можна чекати справжню біду. Стоян запідозрив, що на балконі, призначеному для журналістів, просто над його світлою головою сидять кілери, і тільки чекають слушної нагоди поцілити йому в тім’ячко важким тупим предметом – фотоапаратом.
Не біда, що ці «кілери» мають журналістські посвідчення та акредитацію апарату Верховної Ради. У страшний час живемо. Вірити не можна нікому.
Та й хіба ж є кращий спосіб покалічити чи вбити депутата, аніж фотоапаратом з балкона. І ціна питання мізерна. Якихось кілька тисяч доларів вартість нової камери з важким об’єктивом, і справу зроблено. А спишуть, дивися, на нещасний випадок на виробництві, ну, нехай потримають ще кілька днів у СІЗО, відіб’ють нирки, але ж відпустять. Бо які можуть бути претензії до журналіста, з рук в якого випадково випало знаряддя праці. Можливо, це від хвилювання чи від недоїдання.
Та й кому цього смороду з наступом на свободу слова потрібно? Депутатів у країні бери не хочу, а журналісти у нас – четверта влада – і берегти, і леліяти треба…
Одним словом, Стоян, зібрав у тремтливий кулачок усю свою мужність і поліз до мікрофона. Так і так: «я уповноважений виступити від групи депутатів щодо нашої роботи. Я з великою повагою ставлюся до журналістів, до виконання їхніх професійних функцій, але ми повинні бути захищені від їхніх випадкових дій», – зазначив він.
«Подивіться нагору – над нами висять великі фотоапарати. Зовсім недавно впала насадка і ледь не поранила мого колегу Вечірка» «Ми не знаємо, які функції виконують ці фотографи, чи журналісти, чи хтось інший, це їхнє право. Але я прошу захистити депутатів і дати нам можливість працювати. Це техніка безпеки», – зазначив Стоян.
«Або поставте екрани, або щось інше. Але ми вимагаємо нормальної організації нашої роботи».
Зрозумівши важливість питання, колегу зразу підтримав також спікер Володимир Рибак, а згодом до них доєднався ще й лідер фракції регіоналів Олександр Єфремов. Коментуючи під час брифінгу заяву переляканого Стояна, він натякнув журналістам на кримінальну відповідальність за ушкодження державного майна – читай народних обранців.
«Я не хотів би, щоб хтось із вас потрапив під кримінальну відповідальність. Я кожного дня в рамках сесійного засідання отримую звернення депутатів, які бояться, що їм на голову впаде або фотоапарат, або кінокамера», – сказав Єфремов і закликав журналістів проявляти більшу повагу до тих людей, з якими вони безпосередньо працюють. «І не наражати їхні життя, в прямому сенсі слова, певним ризикам. Тому що якщо це відбудеться, то хтось буде відповідальний за цю справу, а мені не хочеться. А людина, яка сидить внизу, може постраждати», – наголосив розчервонілий Єфремов.
Ну не можуть вони як слід розслабитися на робочому місці. «Порнухи» не подивишся, ігри на планшеті не пограєш, колегу за сідничний м’яз не щипнеш, ногу на стіл не закладеш, за брата акробата, що в туалет вибіг, не проголосуєш, почухатись, як слід чи в носі поколупатись – і те не дадуть. Фотографують безперервно, іроди, та в інтернет зливають.
А що вже казати про обновки, про годинники, які їм, падлюкам, бач, не подобаються, бо задорогі, про краватки – засмішні, про запонки – зазолоті. Сиве волосся в рудий колір помалювати не можна, а тепер ще й моду завели листування з телефонів фотографувати. Ну це вже «бєспрєдєл». Ніякого особистого життя. Одним словом, щось з цим треба робити, бо так, дивися, до закінчення каденції копита протягнеш.
Еге ж…
Свята правда, шановні народні обранці. Але таке ваше селяві. Це, так би мовити, зворотний бік медалі. Ваша скромна плата за безцінний депутатський мандат і всі ті бонуси, які він дарує своєму власнику.
А тому не треба «скігліти», як вчить великий Микола Янович. Фотоапарати – не найстрашніше, що може трапитися в житті, і коли він раптом впаде на голову – це на щастя…
Читайте також Жінка з косою-2