Далі я слухаю про якість російського сиру, який на сир зовсім не схожий, про синтетичну ковбасу за ціною справжнього м’яса, про дивне морозиво та цукерки. «Повір, ми готові платите більше, але за нормальний товар. Але як дізнатися, який нормальний? Вища ціна часто не показник якості продуктів. Знайти в нас щось хороше майже неможливо. І найгірше, що ми годуємо цим наших дітей».
Вперше ми зіткнулися з проблемою якості російських товарів ще 2014 року, коли отримали гуманітарну допомогу made in Раша. Чай був розфасований у прозорі пакети по 10 шт. Невідомо, що то був за чай. Те саме з цукром, крупами, макаронними виробами, які теж були упаковані в прозорі пакети. Лише тушонка мала маркування. Усі ми були тоді голодні. І та тушонка здалася нам надзвичайно смачною. Тільки пізніше стали помічати жир, який тане в супі, не лишаючи після себе нічого. Хтось казав тоді, що навіть цукор не солодкий, а чай — це найгірше, що може бути.
Якість усього, що ми отримували з Росії, можна було описати як «на тобі, Боже, що мені негоже». Нам надсилали все, що не продавалося там. Дитяче харчування, ліки, харчі, побутова хімія. Ми з обережністю роздивлялися товари невідомих виробників, сподіваючись, що, може, цього разу отримаємо щось справжнє. Майже весь одяг і взуття, що надходив із гуманітарною допомогою, був від звичайних людей. Взуття розсипалося після перших кроків через давність і неправильні умови зберігання, так само й сумки. На чоботях відходила або тріскалася підошва. А одяг часто був ще з минулого століття. Але людям зовсім не було чого носити, і то був вихід. Здавалося, якщо до нас потрапляло щось нове, то це те, що просто десь не продалося, а старі речі хтось зберігав роками, сподіваючись колись якось використати їх. Деякі були пошиті 10–20 років тому… Більшість мала специфічний старий запах. У цьому випадку взуття можна було не носити, а чай не пити.
Але ж ми почали копіювати Росію у всьому. Поширений нині вислів «як у Росії» — цілком негативне порівняння. Якщо газовики виявили у вас порушення часів України, хтось обов’язково скаже на це: «Зараз у нас усе серйозно, як у Росії». Хоча тут це здається не зовсім коректним порівнянням. Інспектор знайшов у нас помилки у всьому, що було зроблено за часів України: в офіційних паперах, у якості виконаної роботи фахівцями міськгазу, в обладнанні. Ми намагалися пояснити, що все це зроблено його колегами років 10 тому цілком офіційно, про що є відповідні позначки в документах. Але, виявляється, за останні чотири роки з’явилися нові стандарти, нові вимоги та… нові штрафи. Ми ошелешені. Інспектор виявив порушення в нашому будинку буквально у всьому. Правильніше сказати, що в нас немає жодного приладу чи паперу, до якого не було б претензій. Він знайшов помилки навіть у паперах, офіційно виданих за Радянського Союзу. І пішов від нас зі словами: «Якщо ви найближчим часом не владнаєте всіх проблем, я відріжу вам газ». «Владнаєте» — це до 10 тис. рублів, пошук майстрів, витрачений час, черги, нерви… І не для того, щоб щось працювало краще, а тому, що зараз усе «як у Росії». І «відріжу» не через те, що в нас заборгованість — просто більшість паперів часів української влади. Про таку саму ситуацію розповідають у міськводоканалі та в інших офіційних структурах. І я не знаю, чи радіти, що той інспектор був лише з міськгазу, чи плакати через те, що нас чекає попереду… Знайомий з аналогічної структури, дізнавшись про нашу ситуацію, радить не відчиняти нікому дверей і не пускати нікого в дім: «Ваша помилка в тому, що ви дуже чесні. Таких, як ви, хто робить усе правильно, у місті сотні. Інспектори, мов мисливці, полюють на пенсіонерів, щоб залякати їх і змусити витрачати гроші на нові папери. Зараз у «республіці» все так робиться».
Читайте також: Під підозрою
У дитини в музичній школі ладнають стріху із середини листопада. Щодня працюють болгарками та відбійними молотками. За стіною дітлахи готуються до концертів. Фортепіано в супроводі відбійника, скрипка в парі з болгаркою. І знову я чую про те, що нині все робиться якісно й правильно, «як у Росії». Тому стріху ремонтують у сніг, дощ, мороз кожного робочого дня. І дороги теж латають за будь-якої погоди згідно з якимись графіками. У страшенну зливу в грудні робітники на колінах засипають на дорогах ями, заповнені водою з льодом. І знову я чую іронічне «як у Росії».
Це стосується навчання, медичних послуг, вимог податкової служби та ДАІ — буквально всіх сфер життя. Штрафи за несплачені штрафи ДАІ — це нове. Папери російською, російські освітні стандарти, дивні бюрократичні вимоги до заповнення журналів та ведення документації.
Читайте також: Заборонена Україна
Навесні 2015 року я стала свідком страшенного скандалу: місцеві «вояки» взялися за зброю, коли черговий російський «куратор» повідомив їм, як правильно заповнювати папери та вести робочі журнали. «Військові» здебільшого були з робочого класу, тож для них ті 100 журналів — це щось із новітніх космічних технологій. Але той «куратор» був черговим, хто доповів про умови «служби» за російськими стандартами.
Читайте також: Територія «чесності»
Ми навіть уже трохи адаптувалися й зрозуміли, що звикати нам треба не до кращої якості товару чи легшого життя, а до перешкод та цілковитої бюрократії у всьому. А ще до одвічних пошуків кращого товару серед найгіршого. Знайома продавчиня приносить родичам списане дитяче харчування. Каже, що за такою ціною й такої якості його не дуже беруть, воліючи переплатити за український товар, а списані продукти не хочуть їсти навіть тварини.