Останні місяці перед розпадом радянського союзу українцям запам’яталися низкою велелюдних акцій у Києві, вимогою яких було звільнення легендарного дисидента, народного депутата Степана Хмари.
Герой України Степан Ількович Хмара – можна, сказати, хрестоматійна особистість. До кінця свого життя він відігравав важливу роль, і помер у віці 86 років 21 лютого 2024 року.
Отже, ранком 7 листопада 1990 року Степан Хмара був разом із іншими людьми, які прагнули перешкодити проведенню радянського військового параду, у підземному переході під площею Жовтневої Революції (нині – Майдан Незалежності).
Багато людей ночувало у переході з вечора 6 листопада. Спальники тоді ще були рідкісним явищем, отож на протестні акції з ночівлею люди часто з’являлись із розкладушками. Отак було й зараз…
Звісно, переходом вештались різні люди. Один із них, у характерному цивільному плащі та капелюшку, зненацька пнув ногою розкладушку, на якій лежав чоловік. Був іще дуже ранній час, отож люди, що готувались перестріти колони військової техніки, ще досипали. Степан Хмара побачив це, і штовхнув негідника. Почалась бійка, внаслідок якої чоловік у плащі, що виявився полковником міліції Вадимом Григор’євим, звинуватив Степана Хмару у нанесенні тілесних ушкоджень. Причому, з ними були й інші співробітники, «озброєні» засобами прихованого відеозапису. Отже, конфлікт зі Степаном Хмарою виявився класичною провокацією радянських каральних органів.
7 листопада Степана Хмару не змогли затримати, оскільки він був народним депутатом Верховної Ради УРСР та мав недоторканість. Але, за десять днів, щойно його було позбавлено недоторканості, міліція, за постановою прокуратури, виїхала заарештовувати Степана Ільковича. У постанові було зазначено, що дисидент «на шлях виправлення не став, скоїв цілу низку нових злочинів». У той час Степан Хмара, як народний депутат, мав службовий номер у готелі «Україна», на розі бульвару Т. Шевченка та вулиці Пушкіна. Саме туди 17-го листопада вирушив величезний міліцейський ескорт, а його номер буквально «брали штурмом» у прямому ефірі: з залученням кількох телевізійних камер.
Арешт опозиційного народного депутата мав широкий суспільний резонанс і викликав хвилі протестів по всій Україні. Сам Степан Хмара 26 листопада оголосив у камері голодування, якого дотримувався 18 діб. У квітні 1991-го він розпочав повторне голодування, але цього разу радянська влада була змушена випустити його з-під варти. І Степан Ількович знов повернувся до Верховної Ради для виконання своїх обов’язків.
Події 34-річної давнини запам’ятались тим, хто не лише брав у них безпосередню участь, а й споглядав на екранах телевізорів. Але, багато моментів, сюжетів, образів та обличь не зберіглось в архівах та стерлось у пам’яті.
Але згадати про протести, пов’язані зі «справою Хмари» ми можемо завдяки фотографіям Олеся Воляника.