Великий німий народився сто з лишком років тому. Дар мовлення він нарешті набув, але ще довго залишався Великим дальтоніком. Останні років 70 у кіно репутація Великого без зайвих обмовок. Історики культури й кінознавці полюбляють складати переліки найзначніших фільмів. А що лишається робити не кінознавцю, а дилетанту? До списку шедеврів світового кіно я зазвичай зараховую ті, які вразили мене особисто, а не весь світ. Наприклад, «Діти партизана». Цю картину я дивився років 40 тому, а дотепер пам’ятаю, як двох дітей, хлопчика і дівчинку Олесю, переслідує в лісі фашистський посіпака. Вони ховаються від нього, але не здаються: кишеньковим ножиком вирізають на деревах – «Глушко – зрадник». Від жаху я піднімаю ноги догори, і на мене кричать інші діти, яким я заважаю дивитися фільм.
Найгостріші кінопочуття в дитинстві були для мене найгострішими життєвими переживаннями. Я віддавав перевагу другим змінам у школі, аби зранку встигнути до кіно. Я знав усі дірки в парканах літніх кінотеатрів, крізь які можна було упівока прорватися на вечірній сеанс. Я серйозно збирався підробити паспорт, щоб мене пропускали на фільми «до шістнадцяти». З усіх художників світу я найбільше любив натхненних малярів наших провінційних кінотеатрів: у них, у малярів, була своя ієрархія, свої підмайстри-щасливці. Тепер цей цех, ця гільдія вимерла: плакати витіснили свіжонамальовану афішу. А там же були свої Джотто, свої Шагали. Краще за все їм вдавалися фізіономії Фернанделя, Луї де Фюнеса, Бурвіля: потвори куди впізнаваніші за красунчиків. Нині я рідко вибираюся в кіно. Навіть не знаю, чому. Та про свою першу любов, любов до кіно, багато-багато років тому я написав вірш:
Я пошутил: представь себе, сказал,
Стриптиз на сцене. Ярусы, партер
Мужчинами забиты. Я сижу
В ряду последнем. Рядом: кинолента.
Затёртая, обглоданная. Пусть
Кристиана-Жака, пусть Де Сики.
Я с ней целуюсь. Разве я могу
Любить других?
Зима и кафель. Приоткрутишь кран:
По раковине цокают сосульки,
В затылок смотрит Герда. За тобой
На лыжах смерть в халате белофинна,
Размахивая палками бежит.
Нас распустили. Будь благословен
Проклятый вирус гриппа.
Ты – свободен.
Есть где-то город. Есть отшиб. На нём
Не празднуют законов карантина.
Есть девочка и мальчик. В темноте
Рукой, как бантиком, отмечено колено.
Любил ли я её? О, если б знал
Тогда, что можно с женщиною делать,
Я б застрелился: пулею в висок.
Аплодисментов стайка. Каждый жест
Фальшив. От атропина
Зрачки расширены. Она поёт:
«Ариведерчи Ро…». Мой старший брат
Её уводит.
Теперь такие фильмы не идут.