Антологію «Київ. Анатомія міста. ХIХ. ХХ. ХХI…» склали тексти 39 авторів: 200-річний ювілей найстаршого з класиків святкуємо цього року, наймолодшій нашій сучасниці ще немає й 30. Єднає під однією обкладинкою українських і російських авторів заявлена тема: Київ і його особливості. А що з роками деякі прикмети змінювалися, а деякі ставали характерними рисами, навперейми розповідають Тарас Шевченко і Міхаіл Булґаков, Валер’ян Підмогильний і Ніколай Лєсков, Олег Коцарев і Осіп Мандельштам. Розповідають поезією та прозою, і з цієї поліфонії, як не дивно, виринає доволі цілісний образ міста.
Коли Лєсков описує містобудівельні реформи Бібікова, завдяки яким зникає затишний Київ і постає його казенний імперський аналог, сьогоднішній мешканець столиці тільки сумно усміхнеться з огляду на «удосконалення» Сан Санича і Леоніда Михайловича. У блискучому сатиричному шкіці про вибори в Держдуму Володимир Самійленко описує, як у «російському» Києві гору взяли прихильники народної свободи, а «за кандидатів чорної сотні подано 5 ½ голосів. Кандидати партії правомірної прочуханки мали тільки трохи більше». Вам це нічого не нагадує? «За мною Київ тягнеться у снах», – тужлива інтонація Василя Стуса контрастує з бадьоро-карбованим словом Сергія Жадана: «…персонажі харківських пам’ятників нагадують учасників якогось джазового оркестру, а персонажі київських – відповідно – учасників хору імені Верьовки». Та про що б не йшлося у зібраних текстах: про ментальні особливості тутешніх мешканців чи привидів у трамвайному депо, красу Дніпрових круч чи колоритну босоту – письменницьке око підмічає найдрібніші деталі, але й найсуттєвіші. І в це літературне дзеркало можна вдивлятися до запаморочення.