У другій розмові з театрознавицею Ганною Веселовською говоримо про те, як змінювався український театр із другої половини XIX століття до Української революції.
Коли постав міф про тотальний етнографізм, яким насправді був репертуар українських труп у ХІХ столітті, які запити висувала публіка, як антрепренери обходили заборони, завдяки чому Миколі Садовському вдалось організувати перший стаціонарний театр у Києві і що в цей час відбувалося на театральних сценах Галичини?
Простежуємо еволюцію українського театру від корифеїв до модерністів, аналізуємо, як змінювалася драматургія – від сентиментальних історій до інтелектуальної драми.
Обговорюємо, чому п’єси Лесі Українки не здобули сценічного успіху за життя авторки, зате сьогодні дочекались належної уваги, натомість п’єси Людмили Старицької-Черняхівської були популярними за її життя, однак нині не йдуть.