Іван Ліптуга, директор департаменту туризму та курортів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України:
Туризм — цілий сектор економіки, який об’єднує понад 50 галузей. Питання в тому, чи всі це розуміють і як ставляться до галузі на рівні центральної та місцевої влади, а також що розуміють під словом «туризм» прості люди. Економіка країни — складний механізм взаємодії різних галузей. Успішні, розвинені країни з ресурсним потенціалом вкладають гроші в розвиток інфраструктури та створюють умови для залучення інвестицій і розширення експорту своїх товарів та послуг. Частка туризму у світі — 10% загального ВВП і 30% світового експорту послуг, кожна десята особа зайнята в цій сфері. Україна надзвичайно багата на туристичні ресурси! Настільки багата, що зовсім не цінує цього. Природа наділила Україну і горами, і морями, і річками, і озерами, у нас сконцентровано 47% природних лікувальних ресурсів Європи. Гостинність вбудована в ДНК українців. Не вистачає лише єдиного розуміння, тобто ідеології на загальнонаціональному рівні, що туризм має бути пріоритетом для сталого розвитку будь-яких територій. Потрібно, щоб усі стейкхолдери говорили про нього в унісон однією професійною мовою. Туризм стимулює зайнятість населення, зростання інвестицій в інфраструктуру та загальний розвиток багатьох дотичних галузей економіки.
За два роки Мінекономрозвитку вжило чимало заходів задля єдиного розуміння туризму на рівні влади, бізнесу та громадськості. Передусім було розроблено Стратегію розвитку туризму та курортів на період до 2026 року. У ній прописано п’ять головних векторів, за якими треба розвивати цю галузь: безпека, правова база, інфраструктура, людські ресурси, маркетинг. За всіма цими напрямами ведеться системна робота. Створено комунікаційні платформи на рівні КМУ, місцевих органів влади, навчальних та наукових закладів, бізнес-асоціацій.
Читайте також: Як Польща розвиває туризм
Вперше в державний бюджет було закладено видатки на маркетинг та просування туристичного бренда під назвою Україна. 30 млн грн на промоцію такої країни — це мізер. На міжнародних туристичних виставках та форумах ми постійно відчуваємо свою ущербність порівняно із сусідніми Туреччиною, Польщею, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, коли дивимося на їхні стенди та якість туристичних продуктів, які на них представлені. Навіть Грузія, що вдесятеро менша за Україну, тільки на промоцію виділяє щороку близько €18 млн. Скільки витрачають в Іспанії, Франції або США, я навіть не казатиму. Світова практика — витрати на туристичний маркетинг із розрахунку $4–6 на кожного прибулого іноземця. Для України відповідно це має бути більш як €50 млн на рік.
Повноцінному розвитку туризму заважають три речі. По-перше, все ще нерозуміння багатьох людей, що в сьогоднішньому, а тим паче завтрашньому світі немає місця державам, які не займаються системно своїм маркетингом. Туризм — головний рупор у маркетингу держави! По-друге, постійний брак фінансів на розвиток інфраструктури та промоцію. Навіть той мізер, що виділяється, неможливо ефективно й розумно витратити через бюрократичну тяганину під час погоджень і закупівель. По-третє, тіньова економіка. Серед туристичних компаній і закладів розміщення прозоро ведуть бізнес одиниці, більшість не хоче чесно звітувати та сплачувати відповідні податки. Також проблемою є низька консолідація зусиль заради спільного розвитку. Об’єднання зазвичай не витримують внутрішньої конкуренції та розпадаються або стають кишеньковими асоціаціями їхніх засновників. Змінити клімат можна тільки разом, а не поодинці. Знову ж таки питання ідеології, єдиного розуміння та довіри.
Богдан Логвиненко, автор Ukraїner:
На мою думку, найбільше заважає брак комплексного підходу, але не в радянському сенсі цього слова, тобто заганяння всіх туристичних агенцій до однієї стайні. Натомість ідеться про стандартизацію, якої в Україні практично немає. Тут є кілька підрівнів. У нас у принципі не визначена стратегія розвитку туризму, бо немає такої установи, як Міністерство туризму. Є відповідний департамент при Мінекономрозвитку з обмеженими повноваженнями та бюджетом. Відповідно Україна майже нічого не витрачає на розвиток цієї галузі й не має програм для тих, хто хоче розвивати його в регіонах. Наприклад, у невеличких селах туризм — єдиний спосіб перетворення і виживання, адже час важкої промисловості минув. Однак, щоб розвивати туризм, слід мотивувати людей і підтримувати їх на початку. У багатьох країнах це відбувається через державні грантові програми. В Україні їх немає. Завдяки таким програмам можна стандартизувати туризм, тобто є однакові умови для всіх, які треба буде виконувати. Йдеться про доступ до туристичних місць людей з обмеженими можливостями, однакове маркування маршрутів, однакові вказівники по всій країні в місцях відпочинку туристів, кемпінги тощо. Таких речей дуже багато.
Читайте також: Подивіться, що в нас цікавого
І водночас у нас всього цього немає, бо в принципі бракує системного підходу до розвитку туризму. Оскільки Україна досі не вважає це якоюсь великою перспективною галуззю, досі немає ані міністерства, ані іншого серйозного відомства з реальними можливостями. Якщо говорити про гроші, які державі треба вкласти, то не йдеться про великі суми. Держава може залучити кошти і міжнародних фондів, і ЄС. Річ у тім, що вони мають потрапити не до великих, а до малих гравців — тих, хто хоче започаткувати туристичний бізнес чи зелений туризм. Мені важко точно назвати суми, але щороку кожен регіон України мав би виділяти кілька мільйонів гривень. У масштабах держави це нічого. Ще одна проблема — інфраструктура. Наприклад, брак внутрішніх авіарейсів. В Україні немає жодного авіаційного сполучення не через Київ. Раніше існував єдиний рейс Дніпро — Львів, але зараз навіть його скасували. Проблема також у недостатньому медійному супроводі невідомих туристичних місць. Зараз здебільшого розкручуються популярні місця, а менш відомі зовсім не потрапляють до різноманітних рейтингів.
Олександр Лієв, екс-міністр туризму Автономної Республіки Крим, голова Асоціації індустрії гостинності України:
Ніде у світі туризм не розвивається без допомоги держави. Крім нашої, на жаль. В Україні не було практики й навіть теорії створення туристичних продуктів. У нас є багато ідей, роздумів, привабливих нарисів, але немає конкретних туристичних бізнес-продуктів, на яких можна було б реально заробляти.
Усе, що є зараз, створене любителями методом численних спроб і помилок. Всюди у світі, зокрема й в Україні, туристична індустрія розвивається дестинаціями (у широкому розумінні обмежена географічна територія, яка може залучати й задовольняти потреби різних за інтересами груп туристів. — Ред.), а не окремими підприємствами. Факт, який не можна заперечувати. Львів — це туристична дестинація, Одеса — це туристична дестинація, Карпати — це точно така сама туристична дестинація. Саме така синергія допоможе залучати туристів. І не інакше.
Читайте також: Але є нюанси
В основі кожної такої дестинації лежить туристичний актив — клуб однодумців, чиї дії спрямовані на один результат. А в нас, на жаль, працюють не клуби однодумців, а клуби конкурентів. Власники готелів в одному місті ніяк не можуть збагнути, що їм потрібно діяти спільно й не сприймати один одного вороже. Тільки тоді туристична дестинація запрацює. Всього цього потрібно навчати, чим і займається, зокрема, наша асоціація. Ми започаткували для регіонів грантову програму з розвитку туризму, регулярно проводимо тренінги, після чого організовуємо воркшопи в Києві, на яких турактив зустрічається з туроператорами, журналістами, налагоджує взаємодію з органами центральної влади. Ми вже бачимо позитивні зрушення, туристичні команди та ініціативні групи змінюють своє ставлення до туризму загалом, підходи до бізнесу піднімаються на новий рівень взаємодії — партнерський, тому результат не змусить на себе довго чекати.
Ярослава Загородня, керівник відділу розвитку туроператора Kraina UA:
Є шість основних речей, які необхідні для стабільного розвитку туризму в Україні. По-перше, це якісне відновлення та облаштування пам’яток. Зараз безліч замків, маєтків та інших цікавих об’єктів розсипається та перетворюється на пил. По-друге, держава має якщо не підтримувати, то принаймні діяти за принципом «не нашкодь». Приклад шкідництва — будівництво гідроелектростанцій на Південному Бузі, Дністрі та інших річках, що зменшує туристичну привабливість регіону. По-третє, необхідно покращувати інфраструктуру. Звісно, потрібні хороші дороги, транспортні розв’язки, більше поїздів та автобусів. Є потреба в облаштуванні на місцях: покажчики, інфоцентри, марковані маршрути, інтерактивні музеї, сучасні готелі різної категорії (від простих туристичних притулків до шикарних закладів).
По-четверте, потрібен сучасний сервіс. На жаль, у минулому ми мали грубе обслуговування та наївне ведення туристичного бізнесу. По-п’яте, слід формувати культуру туризму серед українців. Для цього необхідні зростання доходів, популяризація здорового способу життя, боротьба зі стереотипами про український туризм, покращення та створення інфраструктури для різних верств населення. І нарешті, внутрішній та зовнішній піар українського туризму.
Леся Москаленко, головний редактор журналу «Мандри»:
Щоб наш туризм став потужним джерелом надходжень до бюджету країни, потрібно створювати якомога вигідніші умови для дрібного та середнього бізнесу! Бо зрозуміло, що готелі або апартаменти, які мають власні ресурси, сторінки в соцмережах і які ми можемо бронювати через різні системи, сплачують податки до бюджету. А чи сплачують їх приватні особи, які здають туристам квартири або іншу нерухомість у Львові, Одесі чи Умані? Ні. Держава має розробляти для туристичного сектору різні програми лояльності, а не обдирати підприємців як липку. Наприклад, в Ізраїлі, де готелі доволі дорогі, зараз почала діяти державна програма підтримки, яка дає змогу здешевити ці об’єкти розміщення для туристів. У Польщі, якщо ти, скажімо, приїздиш у нерозкручений регіон і хочеш вкласти там гроші в садибу зеленого туризму, дістанеш неабияку підтримку від місцевої влади й зниження податкових ставок. Бо Польща розвиває зелений туризм. У Польщі та Угорщині дуже популярні номери в замках, монастирях, колишніх млинах, соляних копальнях і навіть старих стайнях. Орендар або власник такого історичного об’єкта не має права його зруйнувати чи перепланувати, він просто облаштовує там певну кількість номерів для туристів, утримуючи при цьому історичну пам’ятку в хорошому стані, зберігаючи її. Хто нам заважає передати наші напівзруйновані замки й палаци бізнесменам, які можуть зробити там такі цікаві атракції і зберегти будівлі для нащадків?..
Читайте також: Скільки грошей потрібно на дорогу до південних курортів України з інших міст — інфографіка
Ну й дороги — це наша біда. Часом до розкішного українського готелю, у якому доба коштує $100 і більше, треба добиратися роздовбаною дорогою, якою взимку не будь-який автомобіль проїде. Щоб туризм розвивався, потрібно налагоджувати зручне транспортне сполучення. Також треба сказати, що в нас хороші готелі та санаторії дуже дорогі. Важко сказати, чи то власники хочуть «відбити» вкладені гроші за короткий термін, чи то в ціну закладена ще й корупційна складова. Але якщо говорити про категорію чотири та п’ять зірок, то в Амстердамі, Барселоні чи навіть на Маямі-Біч можна забронювати готель за менші гроші, ніж у Києві чи Львові. Щодо іноземців, які відвідують нашу країну, то, хоч як прикро, їх мало цікавлять культурні та історичні пам’ятки. Вони приїздять сюди або з метою паломництва (як хасиди), або в робочі відрядження на якісь форуми чи інші події. Туристів у нас найбільше приваблюють ціни! Можна знайти недорогу квартиру, тут дешева (за європейськими мірками) їжа, дешеве пиво, дешеві нічні клуби, немає агресії, доволі безпечно. А щоб дешевизна була не єдиною нашою принадою, потрібно розповідати про себе світові. У кожної цивілізованої країни є свій потужний ресурс в інтернеті — туристичний сайт з інформацією різними мовами про регіони, курорти, новинки, цікаві події, інтерактивні мапи, фотобанк. Передбачена й можливість бронювання готелю, а також різні супутні послуги (бронювання авіаквитків, проїзних квитків чи навіть скіпасів на лижні курорти, квитків на концерти).
Сергій Підмогильний, голова Української асоціації активного та екологічного туризму:
Щоб туризм в Україні відбувся, потрібні зусилля центральних органів виконавчої влади, сильні позиції на місцях і потужна підприємницька активність, причому остання важливіша за решту.
Департамент туризму Мінекономіки як центральний орган виконавчої влади формує державну політику, але робить це не сам, а за участю громадських організацій і представників туристичної галузі; це така узагальнена позиція гравців ринку. Його основні функції — організація промоції України за кордоном на найвищому рівні, вдосконалення законодавства (хоча насправді воно кардинальних втручань чи змін не дуже й потребує), координація та сприяння збалансованому розвитку туризму між регіонами задля уникнення перекосів. Зважаючи на процеси, які відбуваються, департамент досить добре виконує свої функції. Підтягнули наукову раду, науковці з різних областей працюють над туристичною проблематикою, статистикою, законодавчою базою. Усувають наявні прогалини. Можливо, зміни відбуваються не надто швидко, але все ж таки вони значні, а надто якщо брати до уваги застій і нефінансування туризму впродовж щонайменше п’яти років.
Крім того, дуже важлива активність влади на місцях. Від чиновників обласного рівня до сільських рад. Місцева влада мусить приділяти належну увагу туризму. У більшості областей його роль розуміють, але є кілька регіонів, де ще недооцінюють. Наприклад, Житомирщина не бере участі в туристичних виставках, на жаль, на туристичній карті вона непомітна. Хоча область насправді дуже цікава. Що потрібно від місцевої влади? Створення локальної інфраструктури: від великої, зокрема це дороги (кожна область має прогалини), до дрібної, як-от навігація, вказівники, дорожні знаки, щоб турист міг спокійно потрапити до об’єкта. Зараз думають, що з’явилися гаджети і всі ними користуються, хоча насправді ті сервіси можуть вказувати не найкращий шлях чи й узагалі неправильний. Тому закордонний досвід є для нас хорошим прикладом: до будь-якого об’єкта ведуть вказівники, щоб можна було без проблем потрапити до нього. Плюс у нас дуже погане інформаційне забезпечення. Людина приїздить і гадки не має, що то за руїни. А рішення насправді елементарне й недороге: табличка, QR-код… Також важливо створити базову інфраструктуру залежно від виду туризму, забезпечити її бодай на мінімальному рівні. Ну й, звісно, промоція.
Читайте також: Ліжко-місце як інструмент
Найнижчий, але дуже важливий рівень — підприємницька активність. Туризм дає безліч можливостей для підприємницької діяльності: створення садиб зеленого туризму, вироблення та продаж сувенірів, організація харчування, надання в оренду спорядження тощо. Тобто можливостей заробити в селі чи місті дуже багато, але на туристичних шляхах таких точок ми зараз практично не бачимо. Наприклад, Дністровський каньйон — величезна територія, а об’єктів майже немає: кілька кемпінгів, невеличкий порт Раковець, де ходить корабель, ще в одній точці нещодавно відкрилося кафе, де одразу з’явилося багато туристів. Люди приїжджають з грошима, але витратити їх реально ніде, бо місцеві не створюють сервісів, хоча повз них іде згенерований потік. Плюс, якщо говорити про світові тенденції, з одного боку, це ремонт, адаптація, реставрація, реконструкція старих споруд, а з другого — створення з нуля креативних об’єктів для туризму. Це можуть бути різні нафантазовані будинки гномика чи що завгодно. За кордоном справді багато таких локацій. Там уже так вилизали старі, що вже стали створювати нові, аби привабити молодше покоління. Такі рішення збільшують потік туристів. Але тут є дві проблеми. Люди не мають знань, і їх треба швидко вчити, причому на всіх рівнях. Крім того, у нас, на жаль, бракує доступних, дешевих кредитів під нормальні відсотки, завдяки яким можна було б створювати чи реконструювати об’єкти. А вкладати свої заощадження в туризм люди не надто ризикують, і це трохи гальмує зміни.
Володимир Горон, Команда TURE:
Держава мусить вирішити питання транспортної інфраструктури. Ніхто, крім неї, цього точно не зробить і не профінансує. І не лише для розвитку туризму, від того буде загальна користь. Трохи навести лад у нормативній базі, спростити дозвільно-ліцензійну процедуру, переглянути правила й зробити їх логічними та зрозумілими. Решта підтягнеться сама собою. Певні кроки в цьому напрямку робляться, але досить повільно. У нас є кемпінг біля Дземброні, там глуха розбита дорога. Ми довго думали, як його оформляти: як приватний об’єкт чи як юридичну особу. Якщо як юридичну особу, то мусимо отримати дозвільні документи в ДАІ, поставити знак при виїзді на основну дорогу. Дороги як такої немає, але знак поставити маємо. Нагально треба вирішити проблеми зі сміттям. По-перше, у кожного в голові, а по-друге, з переробкою. Необхідна реклама на зовнішньому ринку. Держава мала б долучитися до того. Не думаю, що це потребує значних інвестицій, але імідж країни точно покращить і сприятиме зростанню економіки. Плюс пропагування серед населення здорового відпочинку.
У Тернополі на озері пробуємо організувати прокат. Офіційно, через міську владу просимо дозвіл на оренду. На території державної спортивно-веслувальної школи, яка нині перебуває в напівубогому стані, маємо свій елінг, який нам дали безплатно, тренуємося там, катаємося, змагаємося, проводимо для міста безплатні змагання. Кажемо: давайте ми цю територію, яку вже використовуємо, оформимо, орендуємо, провадитимемо комерційну діяльність (прокат човнів) і платитимемо за це гроші. Організуємо потік людей на веслувальну базу, батьки братимуть човни на прокат, бачитимуть, куди можна віддати дітей. Міська рада відповідає: добре, але говоріть із директором школи. А від директора чуємо: ні, це на моїй відповідальності, я цього не хочу, хай буде так, як є, я вам нічого не забороняю, живіть тут собі. Розробили інвестиційний проект, пишемо в мерію, щоб зустрітися, презентувати його й дістати згоду на використання території, але все це тягнеться від початку травня, тим часом сезон триває, а прокат усе ж таки працює влітку. От якби ми ставили пивний кіоск чи алкогольну забігайлівку, проблем не було б, усе робилося б швидко, бо механізми зрозумілі. Тоді як нас футболять, бо не знають, який із нас толк і зиск. Хоча ми і податки сплачуватимемо, і людей залучатимемо до активного відпочинку.
Але це менш цікаво й незрозуміло. Немає ще культури активного відпочинку. Плюс прокат човнів — ліцензійна діяльність. Колись ми все це намагалися робити так, як треба, виконувати всі норми. Але там ішлося про те, що маємо щоранку проводити дератизацію човнів, мити їх спиртом чи ще чимось від щурів. А коли в тебе 20 каяків? От такі в нас правила різні. Ну й про боротьбу з корупцією треба подбати, про безпеку, культуру… Це наші класичні хронічні проблеми. Але загалом процес триває. Я не сказав би, що все погано. Можливо, між операторами, людьми, які займаються туризмом, варто налагодити співпрацю у форматі асоціації, якесь ліцензування, роботу інструкторів, спільну діяльність із маркування маршрутів тощо. Тут є пробуксовки, бо кожен схильний варитися у своєму котлі.