Нещодавно я придбала одну з таких – «Фауста» В. Гете для дітей. Ця книжка була в списку кращих книг минулорічного Форуму видавців. Хлопчик, якому ця книжка призначалася, любить різні мультики про монстрів, зоряні війни. Тож я вирішила, що йому буде цікаво дізнатися про добро і зло дещо в іншому контексті, не настільки примітивному, як це подається у сучасній мультиплікації.
Дитина книжку прочитала й залишилася задоволеною. Сподобався «дитячий» «Фауст» і мені: красиві ілюстрації (Клауса Ензіката), цікавий текст. У передмові не було зазначено, для якого віку читачів рекомендована книга, мабуть, для дітей 7-10-річного віку та підлітків. Хоча такого роду літературу можна сміливо рекомендувати дорослим, які не читали класику взагалі. Для загального розвитку.
Спрощення це – добре
Вже видано «Вигадлиого Дон Кіхот Ламанчеського» в перекладі та адаптації Б. Лети), «Сни Ганса Християна», переказ Лесі Вороніної), «Фауст» та «Ромео і Джульєтта», теж перекази Лесі Вороніної). Дві останні книжки Вороніна переказала після знайомства з книжками німецької письменниці Барбари Кіндерман. Остання здійснила адаптацію «Фауста» та «Ромео і Джульєтти» у Німеччині.
Іншими словами, українські видавці, наслідуючи своїх зарубіжних колег, прагнуть заохотити українських дітей до читання, в тому числі, до читання класики.
Ціль дуже хороша, враховуючи той факт, що число українських дітей, які регулярно беруть в руки книги, постійно скорочується. За даними компанії TNS Ukraine, якщо ще в 2003 році їх було 57%, то в 2008-му вже 52%. При цьому молодь якщо і читає, то в основному літературу за шкільною програмою – популярні колись серед радянських дітей пригоди і фантастика не користуються попитом. Охолонули до літератури і дорослі. Інтерес до неї проявляють 73,5% британців, 66% німців, 61% французів і лише 30% росіян і 27% українців. А якщо не читають батьки, з кого брати приклад дітям?
Тому поява нового жанру книжок – сміливий, але ризикований крок. Як зауважує літературознавець Маріанна Кіяновська, адаптована класика для дітей може мати свого читача в Україні за умови якісної роботи: нею повинен займатися добрий письменник та фаховий художник, а не заробітчанин. «Діти потребують високого рівня символізації. Казка – це за великим рахунком набір символів та архетипів, і адаптація – не цензура, а зведення до прозорих архетипічних структур», – каже Кіяновська.
Читайте також: Чим завинив «Маленький принц» перед Міністерством освіти?
Існує стереотип, що класика це – нудно і нецікаво. Великі тексти, що наганяють сонливість. На жаль, такої думки притримуються чимало людей. На думку Діани Клочко, цей стереотип нав’язаний недолугою шкільною програмою, яка відвертає від читання, а не пропагує його. Тому Клочко обома руками «за» адаптацію, більше того, свого часу вона сама ініціювала її видання. «Перекази, переспіви, переробки, інтерпретації у сучасній культурі мають бути обов’язково. Як текстуальні, так і візуальні, аж до модного, але не скуштованого ще українцями так званого «графічного роману», – каже Клочко.
Класична література добре екранізована. Тому, на думку Клочко, адаптації класичних творів робити варто, але продумати стратегію їх візуалізації. Або дуже якісна стилізація під певне століття, країну, або радикальне осучаснення, дизайн. Третій шлях (тобто традиційної книжки) ці корисні видання ставить на одну полицю з перекладами, а вони мають різнитись, бо жанр інший.
Клочко вважає, що складно адаптувати класику модернізму, тобто літературу ХХ ст., бо це – мовно-світоглядна, а не сюжетно-фабульна література. Однак, адаптація – це одна з ознак нового мислення, в якому спрощення не завжди є погіршенням.
Компроміс у літературі
А от литовська письменниця, видавецьта художниця Сігуте Ах адаптаціями не захоплюється. При цьому, вона приймає це явище в сучасній літературі для дітей, бо «як будь-який інший кітч у літературі, воно неминуче». Адаптація не передає дух твору, але це – компроміс, бо діти взагалі можуть відвернутися від читання. «Було б шкода, якби забули «Фауста», «Ромео та Джульєтту», – говорить Сігуте Ах. Вона вважає, що на все свій час, і батьки, читаючи класику, можуть переказувати текст дитині, і казати при цьому: «Виростиш і сам прочитаєш». Однак таких дорослих мало.
Поруч із заохоченням, адаптація може дати зворотну реакцію, й дитина, коли виросте, не повернеться до повної версії твору. «Я знаю багатьох дітей, які читають двосторінкового Ганса Християна Андерсена чи інші чудові твори і не читають їх (у повній версії – ред.)», – відзначає литовська письменниця.
Однак, на переконання Клочко, дитина змінюється щодня, тому з часом її ставлення до читання, творів та авторів змінюється.
Кожна книга має певного читача, і не обов’язково цей читач має бути за віком таким, яким його задумував автор. Усі ми знаємо книги, які писалися для дорослих, але без жодних адаптацій потрапили до кола дитячого читання. Через це літературознавець Дарина Третяк не бачить потреби втручатися у авторський задум, аби лише діти прочитали певну книгу раніше часу. На її думку, у світі достатньо цікавих суто дитячих історій, а от дітей, які читають книжки, меншає. І Шекспір, і Гете варті читання в оригіналі, але ж – у відповідний час. «Цікаво аналізувати адаптації – що саме змінили у переказі і чому, бо це багато розкаже про ідейно-ідеологічні засади редакторів, які це робили», – резюмує Третяк.
На все свій час
Батьки, які обирають книжки для своїх дітей, також неоднозначно ставляться до адаптації класики. «Те, що переробляється є тільки віддаленою копією. Є ризик спрощення настільки, що сама суть твору втратиться», – вважає Ольга Рябічева з Києва, яка виховує трирічну доньку. – «Невже для дітей мало казок і оповідань , які вчать доброті, працелюбності? Розповідати дітям 7-9 років про велике чисте кохання ранувато, оскільки вони не відчували такого. У класиці розкриваються занадто складні теми, філософські. Дітям ранувато мислити такими категоріями в силу свого маленького досвіду», – вважає Рябічева.
З нею погоджується батько 6-річного сина Олександр Студеняк. На його думку, краще написати спеціально книжку для дитини, ніж переписувати іншу.
Не можу обійти ще одного аргументу стосовно дитячої адаптації, який стосується мови. Ні-ні, йдеться не про читання на мові оригіналу (хоча В. Шекспіра чи Ш. Бронте, чи нашого Франка, Лесю Українку та ін., звісно, краще читати в оригіналі). Мається на увазі спрощення мови, її вихолощення до такого стану, аби не читати адаптований твір з тлумачним словником. Про потрібність цього говорить Олександр Пронкевич у своїй статті «Аби в дорослому віці зберегти почуття свободи» на сайті Літакцент на прикладі перекладу Б. Лети Мігеля де Сервантеса «Вигадливий Дон Кіхот Ламанчеський».
Йдеться про скорочення тексту для адаптації з випуском зайвих подробиць – детальних описів їжі, одягу, побуту, описів руху, імена. А також осучаснення лексики («душенина» стає «невибагливою їжею», «ключниця – «економкою», «небога» – племінницею» тощо), та інших літературних «процедур». «Не вважаємо за недолік такі трансформації і скорочення оригінального тексту, адже, по-перше, дух першотвору збережено, і, по-друге, йдеться все ж таки про дитячу адаптацію великої книги, а не про переклад, призначений для академічного видання», – відзначає Пронкевич.
Його колега з Росії, знавець по дитячій літературі та перекладач Єкатеріна Гусарова має протилежну думку. Коли автор описує щось (когось) у творі, і цей опис влучно передає точний стан речей, почуття людини тощо, це і є, на думку Гусарової, справжньою літературою. Читач, наче переноситься в реальність твору і відчуває те ж саме, що й автор. «Вміло підібрані слова, гарно побудована фраза можуть сказати значно більше, ніж речення, якими ми користуємося у повсякденному житті», – каже Гусарова.
На її думку, якщо перекладач, вдаючись до адаптації класики для дітей, вихолощує текст, це призводить до того, що у читача складається невірне враження про текст, автора та його місце книги у світовій літературі. Тому у тексті важливі не тільки події, але слова, якими вони написані. Це розвиває словниковий запас та культуру мови читача. «Розвивати почуття та мову може тільки читання класичної художньої літератури в тому вигляді, в якому вона була залишена нашими попередниками. Ні кіно, ні адаптована література тут не допоможуть».