Багато хто доволі скептично ставився до висловлювань президента Трампа щодо війни в Україні. Його нещадна критика військової допомоги нашій країні 2024 року, яку він охрестив надто дорогою і неконтрольованою, природно викликала занепокоєння як серед українського уряду, так і серед пересічних громадян. Можна з упевненістю стверджувати, що допомога, яку надають Сполучені Штати, вплинула не лише на зміцнення позицій ЗСУ на полі бою, а й на посилення становища Європи, якій уперше за довгий час довелося серйозно замислитися над майбутнім власної безпеки. Здавалося, що від такого повороту подій виграли всі. Однак тепер, коли за указом президента будь-яку іноземну допомогу заморозять на наступні 90 днів і переглянуть на «відповідність інтересам Сполучених Штатів», майбутнє військової підтримки України як такої опинилося під питанням, а нещодавні страхи й перестороги тих, хто тривожно зустрів перемогу Трампа стали зрозумілі.
Проте погляньмо на цю ситуацію під дещо іншим кутом зору. Реальні результати політики Трампа щодо Росії, попри численні звинувачення в змові з Кремлем 2016 року, на практиці виявилися дієвішими, ніж політика демократів за каденцій Обами й Байдена. Під час першого перебування Трампа в Білому домі Росія не наважилася на ескалацію у війні, яку вона розпочала за президентства Обами 2014 року. Цілком можливо, що рішення Путіна розпочати агресію проти України саме у 2014 та 2022 роках, коли зовнішню політику визначали демократи, — це лише збіг обставин. Можливо, він теж вважав, що зможе подолати передбачуваних і не схильних ризикувати демократів, але не такого непередбачуваного, мінливого й готового до рішучих дій супротивника, як Трамп.
Припинення чи зменшення військової допомоги, безсумнівно, завдасть чималої шкоди Україні, але водночас стане поштовхом для Європи серйозніше задуматися над потребою надавати підтримку самостійно й уперше почати належно інвестувати у власну обороноздатність і безпеку. Нещодавня вимога Трампа підняти оборонні видатки серед країн НАТО принаймні до 5 % ВВП показує, що він підтримує ідею сильної Європи, а згодом і сильної України, але не коштами Сполучених Штатів. Ключова проблема — це тривале нехтування оборонними витратами багатьма європейськими країнами.
Водночас одним з найважливіших важелів, яким може скористатися Трамп і який може завдати дійсно серйозного удару російській економіці, тому двигуну, що й далі штовхає російську машину війни, — це американський експорт та вплив на світові ціни на нафту.
Хоча економіка РФ відновилася 2022-го й 2023-го, видаючись досить стійкою, попри санкції, у 2024–2025 роках ситуація почала кардинально мінятися.
Український опір і західні санкції значно посилили тиск на економіку країни-агресора. Російські втрати, які спричинила війна 2024 року, мають досягти 16,3 трильйона рублів, що становить понад 8 % ВВП та 41 % федерального бюджету — на 59% більше, ніж 2023-го через загострення війни. Упевненість Росії в мобілізаційній економіці похитнулася через залежність країни-агресора від імпорту й відтягування ресурсів із цивільного сектора. Високі виплати солдатам — від 4 мільйонів до 4,5 мільйона рублів на рік на одну особу — обходяться бюджету в 3,5 трильйона рублів на рік. Ці кошти часто надходять у банківські депозити через високі відсоткові ставки (22–23 %) та обмежену кількість споживчих товарів, до того ж 2024 року депозити домогосподарств перевищили 52 трильйони рублів. Швидке зростання інфляції через потребу друкувати гроші для виплат солдатам (адже кошти — це головний мотиватор йти на війну) є ключовою відмінністю цієї війни від попередніх російських конфліктів, де витрати на бойовиків були майже нульовими.
Хоча Байден і зміг завоювати довіру багатьох завдяки своєму лідерству в протистоянні Росії, чимало людей вважало, що адміністрація демократів могла б діяти рішучіше (не кажучи вже про внутрішні суперечки з республіканцями, які ускладнили надання військової допомоги 2024 року). Адміністрація Трампа має чималий потенціал нашкодити Росії саме там, куди досі завдавали зовсім мало ударів — в економічній сфері, яка й надалі є російською ахіллесовою пʼятою. Попри те що в другій половині 2024 року російська економіка вже показала ознаки ослаблення, Трамп дав зрозуміти, що готовий завдати їй ще більшої шкоди, якщо Путін відмовиться припинити війну проти України.
«Я думаю, що Зеленський хоче мирної угоди, але я не знаю, чи Путін хоче угоди… Я думаю, що Росія матиме реальні проблеми… Я думаю, що Путін руйнує Росію», — заявив Трамп першого дня після свого повернення на посаду.
Доходи від нафти мають вирішальне значення для економіки Росії, і, здається, як уже досвідчений президент, Трамп краще розуміє цей цінний важіль впливу, ніж Адміністрація Байдена. Він планує знизити ціни на нафту й збільшити власний видобуток у США на 3 мільйони барелів на день, тим самим зменшуючи глобальну залежність від російської нафти.
За умов найвищої у світі беззбиткової вартості чорного золота на рівні $44 за барель плюс транспортні витрати, Росії буде складно отримати прибуток, оскільки ціни знижуватимуться й далі. Додаткові санкції можуть ще більше погіршити ситуацію, відтворюючи тактику холодної війни, яка колись підірвала радянську економіку.
Тепер у президента є шанс застосувати підхід Рейґана, потенційно запустивши економічний колапс Росії, націлившись на її вразливу нафтову промисловість. Якщо Трамп продовжить реалізацію цього плану, це може стати хорошою новиною для України й врешті-решт принести мир на європейський континент.