Ранок 22 січня, як і годиться, видався напрочуд морозним і слизьким. Асфальт виблискував, мов скло, тож пройти сотню метрів і не впасти вже було подвигом. Урочистості з вшанування пам’ятників Шевченкові та Грушевському на честь Дня Соборності призначено на 10-ту годину. Втім, вже з самого ранку добрячу частину центру міста довкола парку Шевченка і Будинку вчителя перекрили посилені патрулі правоохоронці. Лише біля Володимирського собору стоїть дев’ять міліцейських автобусів. І це лише одна точка. А скільки їх загалом?
Всіх перехожих, що йдуть в оточений квадрат, зупиняють міліціонери і радять скористатись іншою дорогою. Пояснення, що «ми студенти і йдемо складати іспит» до уваги не беруться. З часом натовп на імпровізованому КПП розростається і починає скандалити. Міліціонери змінюють тактику та потроху пропускають тих, хто за допомогою відповідного посвідчення доведе потребу свого перебування в тому районі.
Парадоксально, але водночас дорогою продовжують їздити машини і за бажанні проникнути в заборонену зону можна, сівши на маршрутку та проїхавши всього одну зупинку. Дехто так і робить.
З 9:00 до центрального входу до парку Шевченка, що перед Червоним корпусом університету Шевченка, починають сходитись учасники церемонії. Обслуга підвозить кілька коробок із квітами і великий вінок «від президента», упакований у целофан. Дві бабці, що виконують роль церемоніймейстерів, проводять молодій парі, вбраній в національні строї, майстер-клас, як правильно нести вінок попереду президента. Пара проносить вінок у целофані до монумента і повертається назад.
З’являються міністр освіти Дмитро Табачник, колишній головний міліціонер Василь Цушко, далекий попередник Табачника Василь Кремінь, самотньо стоїть і мерзне Дмитро Стус. Окремо отаборились церковні діячі. Їх чиновники не підпускають до своїх стихійно сформованих угруповань.
Першими прийшли Патріарх УГКЦ Святослав і головний муфтій України, шейх Ахмед Тамім. Дещо згодом з’являються представники УПЦ МП – керуючий справами УПЦ МП, митрополит Бориспільський Антоній і секретар предстоятеля УПЦ МП архієпископ Олександр, далі делегація УПЦ КП на чолі з Патріархом Філаретом і аж у кінці Митрополит Київський і всієї України Мефодій з УАПЦ. Дуже зворушливо спостерігати, як представники конкуруючих конфесій розціловуються і бажають одне одному всяких гараздів.
На обрії помітно Ганну Герман. Вона вся в чорному, на голові має якусь чорну сіточку і в не надто довгій спідниці. Замерзлий фотограф, що цокотить зубами, від холоду лишень зітхає. «І як ці жінки не мерзнуть з голими ногами?» «Інші жінки, може, й мерзнуть, а от Ганна Миколаївна – ні», – каже хтось із натовпу.
Зненацька безформний гурт «кращих людей країни» починає вишиковуватись мов під лінійку. У першому ряду – вище керівництво держави і столиці, за ними йдуть міністри чинні, далі – міністри колишні, і вже зовсім у кінці – громадські та церковні діячі.
Під’їжджає кортеж керманича країни і перекриває цілу вулицю Володимирську. Наймана масовка з прапорами, що сягає двох сотень осіб, екзальтовано кричить. Президент киває в її бік і вітається з присутніми. Тихо лунає команда, і церемонія розпочинається.
Досить швидким кроком пара молодят несе вінок до пам’ятника. За ними сунуться президент, прем’єр, голова парламенту, губернатор Київщини і намісник Києва. Далі йдуть знову ж таки міністри, нові та колишні, а за ними крокує решта. Перед самим монументом керманич відривається від натовпу, як молода лань, вбігає сходами до постаменту і кладе квіти. Кланяється, оглядається та збігає вниз. Далі черга свити. Все відбувається швидко і чітко за схемою. Ганна Миколаївна Герман, поклавши квіти до Шевченка, чомусь хреститься…
Поки кладуть букети наближені чиновники, Янукович стоїть і спостерігає, але коли надходить черга громадськості, зривається і пече в напрямку пам’ятника Грушевського. Йде дуже швидко. Тренування на пеньках минули не марно. Свита намагається не відставати, але їй дуже важко, а надто патріарху Філарету. Він дріботить з усіх сил, тримаючись за руку Євстратія Зорі, однак таки встигає. Марафон успішно завершився.
Біля пам’ятника Грушевському відбувається та сама процедура, але дещо швидша. Спеціально навчені люди роздають гостям квіти, гості займають висхідну позицію, президент махає рукою екзальтованим глядачам на іншому боці дороги і кидається покладати квіти. Свій букет Віктор Федорович покладає в такому пориві, що, здається, закине його на голову Грушевському. Втім, в останній момент стримує себе, мабуть, згадує, що це – церемонія, а не баскетбол, і кладе його вченому під ноги. Грушевський, здається, зітхає з полегшенням.
Як і минулого разу, поки свита покладає квіти, глава держави чинно спостерігає і про щось перешіптується з колишнім міністром закордонних справ Грищенком. З розумінням махає головою та час від часу морщиться. Можливо, від того, що поруч стоїть спікер Рибак і смачно шмаркається в хустинку.
Покладання квітів завершено. На все про все треба було трохи більше десяти хвилин.
Зникнення президента не помітив майже ніхто, так професійно охорона його евакуювала. Зате всі одразу зітхнули і розслабились. Хтось закурив, а хтось почав телефонувати водієві, щоб той якнайшвидше під’їхав і забрав із цього холоду.
Коли головні гості розсілись по своїх «тачках», надійшла команда знімати облогу, і простим смертним було дозволено вільно пересуватись. За якийсь час біля Шевченка з’явились представники опозиції – почалась друга серія святкування Дня Соборності. Опозиційна. Але це вже зовсім інша історія…
