У курилці на 20-му поверсі будівлі Київського телецентру людно. На балконі, який продувають вітри, зібрався з десяток ветеранів війни з РФ. Чоловіки й жінки голосно сперечаються: обговорюють останню зустріч з Іриною Фріз — головою Міністерства ветеранів. Зустріч, до речі, відбувається тут-таки в телецентрі, на території Veteran Hub, який з’явився в НСТУ наприкінці минулого року.
— Поясніть мені хтось: гроші на санаторне лікування виділяє Мінсоцполітики та Мінветеранів. Тоді хто опікується ветеранами? Хто реальний розпорядник коштів? Виходить, що хтось пиляє бюджет! — каже одна з жінок.
— Дивися. У нас є міністр у справах ветеранів, але досі немає міністерства. У нього немає казначейського рахунка. Тобто немає куди перерахувати гроші. Саме міністерство тільки створюється, — відповідає чоловік, що стоїть поруч.
— Тоді для чого всі ці зустрічі? Ми говоримо з Фріз щоби що? Якщо немає міністерства, то як вирішуватимуть наші проблеми? — далі допитується жінка.
— Думаю, зустрічі важливі. Щоб коли міністерство запрацює, наші питання одразу можна було запустити в роботу, без затримок, — відказує ще один чоловік.
Читайте також: Мапа ветеранських бізнесів
За межами курилки тим часом триває дискусія. У великому, просторому приміщені більше як сотня людей. Ветерани цікавляться, що буде з добровольцями, які досі не можуть легалізуватися й отримати статус учасника бойових дій. Що буде з добровольцями-іноземцями. Що робити ветеранам, які не можуть стати в чергу на житло. Що робити родичам загиблих. Що робити з не зовсім чесними людьми, які отримали статус учасника бойових дій, перебуваючи за сотню-другу кілометрів від передової. Запитання лунають упродовж трьох годин. Відповіді подеколи важко назвати вичерпними. Проте спілкування відбувається. Власне, у самому Veteran Hub запевняють: якщо хтось не встиг поставити своє запитання, зможе зробити це згодом. Зустрічі з міністром мають відбуватися щомісяця. Щоправда, ціль існування ветеранського хабу — не лише спілкування з чиновниками. Мова радше про комплексну допомогу учасникам війни з РФ: психологічну реабілітацію, пошук роботи, юридичний супровід тощо. Займаються цим волонтери й представники різних громадських організацій. Власне, це вони робили й до появи хабу. Але тепер усі сидять під одним дахом.
«До війни я навчалася в школі, а коли почалася історія на Донбасі, якось одразу втягнулася у справи військових. Із 2015-го працювала в ГО «Побратими». Ми не мали стабільного фінансування, у нас не було постійного приміщення. Тож мусили обирати: або за власний кошт далі працюємо з ветеранами, або не працюємо взагалі. І ми поставили собі запитання: що потрібно, аби в майбутньому такого не траплялося та не страждала якість послуг? У результаті народилася ідея Veteran Hub», — розповідає Івона Костина, голова правління хабу.
Вона додає: розробляючи ідею, активісти вивчали досвід Данії, Канади та США. Але зрештою виявилося, що жоден із них неможливо використати безпосередньо. Адже в Україні сама структура управління у сфері соціальних послуг відрізняється. Тож довелося розробляти гібридну схему.
«Найцікавішим для нас був досвід Данії. Але нам потрібен був мікс досвідів різних держав. Для себе ми вирішили, що цей мікс створюватимемо в громадській сфері. Адже в усіх країнах важливо, щоб у ветерана був вибір: він працюватиме з державою чи з громадськими організаціями. Бо навіть у США, де величезні витрати на ветеранські потреби, лише 40% ветеранів користуються послугами Державного департаменту у справах ветеранів. Тобто в Сполучених Штатах люди шукають додаткові опції. І ми хочемо стати цією опцією для наших ветеранів в Україні: надавати якісні послуги за межами державного апарату», — пояснює Івона.
Читайте також: Леся Василенко: «В Україні питання ветеранів жодному міністерству чи відомству не стоїть поперек горла й не є для нього пріоритетним»
Завдання активістів — з’ясувати, яка саме допомога, послуги потрібні ветеранам. І щоб працювати можна було комплексно, не покидаючи приміщення. Як розповідають працівники хабу, ветерани звертаються до них із різними питаннями, однак найактуальніших кілька: психологічна підтримка, пошук роботи, юридична допомога. Якщо казати про конкретні речі, то учасників війни з РФ непокоять питання оформлення статусу УБД, землі, квартирні питання, санаторно-курортне лікування — загалом базові речі. У хабі зауважують, що роботи їм додало й оголошення воєнного стану: активісти взялися інформувати людей про юридичні нюанси такого рішення.
Тетяна Руденко, дружина ветерана, менеджер у Veteran Hub, розповідає: на території хабу працює вісім громадських організацій, у кожної своє поле для роботи. Так, ГО «Побратими» займається психологічною роботою. ГО «Ліга медіаторів» допомагає мирно вирішувати конфлікти на досудовому етапі — це питання спадщини, розлучення тощо. Організація «Блакитний птах» працює з родичами людей, які потрапили в полон, або з тими, хто полон пережив. Також зосереджується на роботі з родинами ветеранів, які загинули. ГО «Вільний вибір» займається індивідуальною психологічною терапією. ГО «Друг героя» — канадський проект терапії із собаками.
«Тренери в цьому проекті дуже класні, тварини неймовірні. Власне кажучи, коли приходять собаки, усі інші можуть робочий дань завершувати, вся увага перемикається на них», — розповідає Тетяна й далі перераховує громадські організації.
Так, ГО «Добровольці» займається тими, хто досі не отримав статус учасника бойових дій. Із різних причин це стається. Також у хабі працює Юридична сотня, яка допомагає вирішувати юридичні проблеми. І остання ГО — «Центр зайнятості вільних людей», що опікується проектом «Воїну гідна праця». Активісти з цієї громадської організації збирають інформацію щодо ринку праці, підбирають вакансії, допомагають писати резюме.
Читайте також: Прийти, але не повернутися
Пошук приміщення для всіх цих людей тривав півтора року. Як пояснюють автори ідеї хабу, від початку шукали щось у центрі міста, що було б у власності Київміськадміністрації. Однак пропоновані будівлі були надто старі, тож на ремонт у них довелося б витратити великі кошти. Потім активісти взялися шукати комерційні приміщення, але вони виявилися дуже дорогими.
«Наприклад, нам пропонували приміщення на Печерську, у районі метро «Кловська». Але там була дуже висока ціна. А наші спонсори не хотіли вкладати гроші в комерційну оренду, тільки в те, що належить державі. Врешті, після пошуків ми сконтактувалися з Національною суспільною телерадіокомпанією. Вона здає приміщення в оренду. Без «чорного налу», офіційно, через систему державних закупівель ProZorro. НСТУ дали нам орендні канікули на півроку, поки ми робили ремонт. Договір оренди підписали на 10 років. Тепер думаємо, що, певно, треба розширюватися. У НСТУ такі можливості є: над нами ще один поверх», — ділиться Тетяна.
Спонсорами ідеї стали фонди Олени й Віктора Пінчуків. А сам Veteran Hub — проект ГО «Побратими» й цих двох фондів. Активісти запевняють: жодного політичного впливу на них не здійснюють. До всього, переконують у хабі, політичні партії чи окремі політики не можуть фінансувати їхній проект.
«Ми не приймаємо внесків від політичних партій і політиків, не входимо з ними у фінансову взаємодію. Участь у політичному процесі братимемо лише як майданчик, де люди можуть дискутувати, маючи різні думки. Але ми не приставатимемо ні на чий бік. Наша позиція така: цілісність і суверенітет України — це головне. Ми не даватимемо кандидатам чи партіям можливість на нашій території просувати свої ідеї, не ставатимемо політичним інструментом. І створили запобіжники, які допоможуть уникнути політичного впливу, — пояснює Івона Костина. — Усі ГО долучилися до проекту добровільно, жодна з організацій на території хабу не отримує фінансування, вони мають лише простір у безплатному користуванні».
Читайте також: Працевлаштуй ветерана
Водночас у хабі працюють не лише з ветеранами, а й із їхніми сім’ями, батьками, дружинами, дітьми. Активісти зазначають, що дружинам військових також потрібна допомога. Адже з війни люди приходять із змінами, має відбутися процес адаптації одне до одного. Послуги для сімей аналогічні, однак орієнтовані на дружин: психологічна підтримка, юридичні питання, пошук роботи.
«Наприклад, у нас щосуботи працює «жіночий клуб». І під нього ми організовуємо різні заходи «для дівчат»: дружин, мам ветеранів. Це можуть бути лекції, різні терапевтичні штуки — кожен вибирає, що йому до вподоби. Працюємо з дітьми. Так, до нас приїжджали патрульні, в ігровій формі розповідали про правила дорожнього руху. Загалом ми намагаємося зробити так, щоб і ветерани, і їхні родини могли відчути, що їх підтримують, що в них є безпечне місце, куди можна прийти та розслабитися», — каже Тетяна Руденко.
Активісти розповідають, що за більш ніж місяць існування хабу до них звернулося кілька сотень осіб. Переважно з Києва та області. «Таких людей найбільше. Певно, із тієї причини, що їм до нас легше добиратися. Але є ті, хто, скажімо, живе у Львові, приїхав до Києва у справах і заходить до нас. Думаю, найбільше про хаб знають завдяки сарафанному радіо, соцмережам і ЗМІ. Але, мабуть, найкраще працює саме перший варіант», — додає Тетяна.
Засновники хабу розповідають, що до них уже зверталися з питаннями, чи варто відкривати такі простори в регіонах. І де саме. Утім, починати створювати схожі хаби за межами Києва вони поки що не поспішають. Пояснюють: наразі на прикладі Києва досліджують, як працює система й куди треба рухатися далі. А вже після цього в планах з’являться й інші міста країни.