Питання в тому, як зараз ставитися до тих, хто допомагає путінському режиму та використовує інформацію як зброю. Кремль витрачає величезні гроші на новий пропагандистський проект Sputnik, створений на додаток до ущипливого антизахідного Russia Today (RT). Що робити, коли вас запросили виступити на одному з цих каналів?
Якщо йдеться про попередній запис програми, просто відмовтеся. Мінуси переважать будь-які плюси: навіть ваші спроби спростувати дезінформацію створюватимуть ілюзію, ніби ті канали займаються справжньою журналістикою. Ні, не займаються: вони поширюють брехню, що служить злочинному войовничому режимові, який анексував частину сусідньої держави, а зараз веде в цій державі війну.
Щодо ефірів наживо є ще одна опція: саботаж. У 2013 році американський журналіст Джеймі Керчик в ефірі RT зненацька натягнув на плечі веселкові шлейки. Він тоді проігнорував запропоновану тему – вирок Бредлі (нині Челсі) Меннінґу за передачу даних WikiLeaks. Натомість звинуватив Росію в порушенні прав геїв і запитав у присутніх, чи не заважає їм спати вночі пособництво режимові.
Думаю, це сміливий, але занадто ризикований вчинок. Канал може подавати таку ситуацію як свідчення власного плюралізму. А глядач при цьому взагалі не розумітиме, хто з учасників теледебатів насправді має рацію, адже той гість, який перебиває іншого і відмовляється дотримуватися теми, видається не героєм, а хамом.
Велика спокуса – припинити контакти з усіма представниками цієї брехливої системи. Але де провести межу? Чи варто дискутувати з маріонетками Кремля, коли ті з’являються в західних ЗМІ? Якщо змовчать їхні ідейні критики, брехати їм буде ще простіше.
Ці питання не обмежуються суто російською тематикою. Поважні дослідники Голокосту зазвичай не беруть участі в дебатах із тими, хто вважає, що Голокосту не було. Річард Докінз, видатний еволюційний біолог, відмовляється від дискусій із креаціоністами. «Незгодні» вимагають переслідування другої сторони, і це начебто посилює їхні позиції. Але встановлення істини посилило б їх ще більше.
У заплутаному світі російських медіа доволі складно прокласти якісь межі. Маша Гессен нещодавно покинула студію, де записувалася програма для американського радіо, таким чином висловлюючи протест проти участі в ній Анни Арутюнян, іншої російської письменниці, яка, на думку Гессен, працює на кремлівську пропаганду. Цей вчинок розкритикували. Взагалі у який момент співпраця з фінансованими державою ЗМІ стала вважатися негідною? Сама Гессен свого часу була головним редактором журналу «Вокруг света», чию опікунську раду очолював Владімір Путін. Тож тут немає простих відповідей.
Найгостріше це питання стоїть до керівників західних медіа: на мою думку, той, хто працює на Sputnik або RT, дискваліфікує себе для роботи у будь-якого поважного працедавця в майбутньому. Хтось скаже, що надто жорстко. Але я вважаю це принциповим. Так само і редактори, які ідею «збалансованих» дебатів щодо зґвалтувань або знущань за расовою ознакою чи сексуальною орієнтацією вважають неприпустимою, все ж ставляться до позиції Кремля як до правоможної, а учасників ефірів закликають поводитися цивілізовано.
Досить. Особисто я, якщо доведеться опинитися в ефірі з кремлівським пропагандистом, скажу це настільки грубо, наскільки буде треба.