Як обікрасти «майдан»

Я встиг попрацювати на президентських виборах 2004-го в донецькому виборчому штабі Віктора Ющенка. Зовсім не шкодуючи про вибір та не зрадивши свої переконання, скажу відверто – доводилося бути свідком і доволі неприємних моментів. 

 

Протягом виборчої кампанії керівництво штабу змінювалося тричі. Щоразу новий керівник приводив своїх людей, створював під них нові посади – високооплачувані та з мінімумом роботи. Кожна така пертурбація відображалася на оплаті праці рядових працівників – по два місяці доводилося трудитися задарма, справді на голому ентузіазмі. І це – за шаленого напруження (зважте на регіон). При цьому власними каналами люди довідувалися, що з Києва гроші таки йшли. Коли на підтримку кандидата було створено коаліцію «Сила народу» й Донеччина в серпні 2004-го перейшла з-під опіки «Нашої України» до «Батьківщини», ситуація ще погіршилася.

 

Чим було продиктоване рішення про розподіл сфер впливу, сказати важко. На той час «Батьківщина» не вирізнялася особливо активною роботою в області. Кількість задекларованих партосередків існувала лише на папері. Переважно вони вже або припинили своє існування, або співпрацювали з місцевою номенклатурою. Реально на той час в партії було тільки шість міських і районних організацій.

 

Тоді повідомлялося, що, приїхавши до Донецька, новий керівник штабу Анатолій С. (тут і далі прізвища не згадуються з етичних міркувань. – Ред.) та його заступник Петро Г. зустрілися з представником ворожого табору – головою облради Борисом К. Результатом зустрічі за зачиненими дверима стало зміщення керівництва більшості місцевих штабів, змінені списки представників кандидата Віктора Ющенка у виборчкомах регіону, «нашоукраїнців» потіснили з ключових напрямів. Активну роботу – і це напередодні виборів – було згорнуто. Хоча тоді центр значно збільшив фінансування. Ходили чутки, що пасивність штабу спричинена згодою керівництва області надати преференції «помаранчевим» для впровадження нових бізнес-проектів у регіоні.

 

Мовилося й про те, що керівництво донецького штабу Ющенка здало опонентам списки своїх активістів. До рук власної служби безпеки центрального штабу від лояльних працівників СБУ потрапила роздруківка телефонної розмови одного з активістів «Сили народу», побитого в Донецьку невідомими в той час, коли він, отримавши в окружній комісії посвідчення членів територіальної комісії й спостерігачів, повертався додому. Співрозмовник на другому кінці дроту – один із керівників регіонального штабу Віктора Ющенка.

  

«18. 11. 04

Абонент, мужчина (М-1) №…….

Звонок на №……. Отвечает мужчина (М-2)

М-2:
Слухаю, Игор

М-1:
Петр Алексеевич (Александрович?)… девятой больнице.

М-2:
Де?

М-1:
В больнице. Кто так делает. Как мы договаривались… (не рзб.)

М-2:
Цэ ты, Игор? Ти дэ?

М-1:
Я. Я кажу, що я в больнице. Мы так не договаривались… Ваши придурки как звери… Били прутом. А потом ножом.

М-2:
Кто ножом? Куда?

М-1:
Откуда я знаю, кто ножом… Илько (?) …(не рзб.). теперь месяца два проваляюсь. Обидно бл…, шо свои.

М-2:
Цього не може буты… Я розберусь.

М-1:
Шо розберусь ?! До тих восьмисот (?) баксив добавляйте еще две тысячи!

М-2:
Яки тысячи? Ти здурив! Давай потим побалакаем. Давай сюды.

М-1:
(кричит) Куда? Если завтра деньги не подвезете, то я все расскажу ментам. Они меня уже задрали. Кто, кто? Скажи!

М-2:
Ладно. Давай потим.

М-1:
Петр…

М-2 отключился. М-1 еще дважды набирал М-2, но тот не ответил.

ГА см. 3. 23-07.».

 

Після цього інциденту на дільницях опинилися «ліві» спостерігачі. Місцеві «нашо­українці» надсилали в центр депеші з вимогою розібратися в ситуації. Керівників штабу не звільнили. Проте на третій тур виборів із Києва скерували десант своїх активістів. Було надіслано й автономний штаб, який мав керувати їхньою роботою, – кількох партфункціонерів на чолі з Євгеном Ж. Але яким було здивування рядових активістів зі столиці, які не змогли упродовж усього дня голосувань додзвонитися до своїх кураторів, щоб отримати вказівки щодо роботи та якусь копійчину на харч.

 

«Уранці наступного дня нам таки вдалося дізнатися, в якому номері готелю зупинилися наші куратури, – розповідає киянка Олена. – Делегація піднялася в номер із вимогою дати хоч якісь гроші, щоб поснідати. На столі стояли порожні пляшки з-під випивки та валіза, повністю упакована пачками банкнот. Із роздратуванням нам видали одну з них – мовляв, ідіть і відчепіться».

 

Погодьтеся, спогади яскраві.