Після антисемітської різанини, вчиненої ХАМАСом 7 жовтня 2022 року, численні євреї в Німеччині більше не почуваються в безпеці в країні, яка пишається тим, що пропрацювала своє минуле й проголосила максиму «Ніколи знову» своїм найвищим імперативом. Німецьких євреїв лякають не лише спалахи відкритої ненависті до євреїв на пропалестинських демонстраціях, але й брак співчуття серед широких верств німецького суспільства.
Хронічне ігнорування палестинського терору та його кривавого антисемітського підґрунтя особливо властиве лівим. Утім, до нової хвилі ісламістськи мотивованої ворожості до євреїв часто надто легковажно ставляться навіть праві.
У зв’язку з нинішніми антисемітськими заворушеннями на мусульманському ґрунті консерватори нещодавно заговорили про «імпортований антисемітизм», припускаючи, що в Німеччині його подолали до того, як у країну впустили надто багато іноземців з ісламського світу. Але, з одного боку, більшість тих, хто зараз виливає свою ненависть до євреїв на німецьких вулицях — громадяни Німеччини або представники другого чи третього покоління іммігрантів, які народилися чи виросли тут. З другого боку, ісламістський антисемітизм, з наростальною агресією якого ми зараз стикаємося, також тісно повʼязаний з європейською, а особливо німецькою історією.
Звісно, існує тривала традиція одвічної ворожості ісламу до євреїв. Однак елімінаційного характеру ісламський антисемітизм набув лише тоді, коли політичний іслам запозичив ідеологічні засади європейського фашизму й особливо німецького націонал-соціалізму в 1920–1930 роках. Історики Джеффрі Герф («Нацистська пропаганда в арабському світі», 2009) і Маттіас Кюнцель («Нацисти і Близький Схід», 2019) показали, який формувальний тривалий вплив на радикальний іслам мала антисемітська нацистська військова пропаганда, спрямована саме на арабський світ.
У 1937–1945 роках остання не шкодувала зусиль для розпалювання антисемітизму на Близькому Сході. Націонал-соціалістичний пропагандистський апарат припасував свою расистську ненависть до євреїв саме до релігійних мотивів ісламського антиюдаїзму, закріплених у Корані, і масово поширював цей продукт в арабському світі. Саме через це божевільна ідея всесвітньої єврейської змови вкоренилася в ісламському релігійному мисленні. Євреїв традиційно вважали ворогами, але не гострою загрозою, адже, згідно з повірʼям, їх переміг і підкорив Магомет. Натомість конспірологічний ідеологічний антисемітизм міг розвиватися лише на основі ворожості християн до євреїв. Адже там євреїв вважали вбивцями християн і цим відводили їм роль ворогів Бога, які змовляються в темряві.
Нацистська Німеччина відкрила для себе антиєврейський потенціал Корану ще в 1930-их роках і використала його для власної пропаганди в арабському світі. Радіостанція на коротких хвилях у Цезені, що на південь від Берліна, цілеспрямовано поширювала ісламський антисемітизм серед мусульман.
Радіопрограми транслювали щодня з квітня 1939 по квітень 1945 року арабською, а також перською і турецькою мовами. Подібно до того як націонал-соціалісти довели європейський антисемітизм, який виник з християнського антиюдаїзму, до екстреми, тепер вони радикалізували мусульманський антиюдаїзм, вірулентний на Близькому Сході, відповідно до їхньої божевільної ідеї про юдаїзм як ворога номер один у світі.
Поєднання ісламістського екстремізму, нищівного антисемітизму й радикального арабського націоналізму втілилося в особі муфтія Єрусалима Аміна аль-Хусейні. З 1937 року він активно співпрацював з нацистським режимом, який підтримував ще з 1933 року. З жовтня 1941 року і до кінця Другої світової війни жив у Німеччині, де мав особистий контакт з Гітлером, і звідти поширював нацистську пропаганду в арабський світ. Він підтримував Голокост, який хотів упровадити й у Палестині після перемоги Німеччини в Другій світовій війні. Також муфтій став членом СС і мобілізував мусульман для Ваффен СС на Балканах.
Після війни аль-Хусейні заарештували як військового злочинця, але звинувачення не висунули. У 1946 році він знайшов прихисток у Єгипті, звідки й далі реалізовував свої цілі. Хусейні був родичем, учителем і опорою Ясіра Арафата. Майбутній лідер ОВП до кінця свого життя шанував його як героя.
Отже, ідеологія радикального ісламізму, інфікована націонал-соціалізмом, продовжила безперервне існування й після падіння Третього Райху. Безпосередню тяглість нацистської ідеології до ісламізму можна зауважити не в останню чергу в тому, що за основу свого статуту ХАМАС взяв «Протоколи сіонських мудреців» — сумнозвісну антисемітську фальшивку, яка описує нібито таємний план юдаїзму із захоплення світового панування.
Коли йдеться про ненависть до євреїв, яку сьогодні «завозять» в Німеччину переважно через арабські, іранські й турецькі пропагандистські мережі, варто говорити про «реімпортований», а не «імпортований» антисемітизм. Навіть у своєму ісламістському варіанті антисемітизм – темна спадщина минулого Німеччини, від якої не можна відмахнутися як від чогось «чужого». Ефективно боротися з ним можна лише тоді, коли його визнають проблемою всього німецького суспільства.