Як націоналісти били нацистів

Багато хто бачив відеокліп на пісню «Не кажучи нікому», де представлено поетизований образ знаменитого бою УПА в монастирі села Новий Загорів на Волині у вересні 1943 року. Тиждень  розповідає подробиці – як це було насправді.

 

 

Першою атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Григорія Перегіняка (Довбешки-Коробки) на районний центр Володимирець вночі з 7 на 8 лютого 1943 року. У звітах німецької поліції зазначено: «В середині лютого 1943 р. почалося зосередження молоді в націоналістичних бандах. Частішими стали напади з метою отримання зброї та продовольства. Напади на в’язниці в Кременці та Дубно мали на меті насамперед звільнити активістів руху». Німецькі донесення повідомляли, що на початку березня 1943 року помічено розгортання та підготовку нових «банд» в районі Сарн, які складаються із загонів «чисельністю до 500 чоловік». З кінця квітня 1943 року нацисти почали практикувати застосування у боротьбі з УПА цілих військових з’єднань. Так, у райони Березне, Людвипіль, Мізоч, Остріг, Шумськ і Кременець було перекинуто одну дивізію у складі двох угорських полків, полку німецьких есесівців і полку з військовополонених казахів і узбеків.

 

Карателям вдалося досягнути тільки умовних успіхів, відтіснивши основні з’єднання УПА з Полісся та північної частини Волині у південну її частину. Фактично, це лише сприяло поширенню дій УПА на район, прилеглий до Славутицького лісового масиву, а також на Поділля. Німецький звіт щодо цього відзначав: «У квітні місяці, завдяки операціям наших підрозділів, у головному районі діяльності банд Березне – Людвипіль настало тимчасове заспокоєння, зате в районах на південь від автомагістралі Житомир – Рівне – Ковель – Брест діяльність банд активізувалась».

 

Окупанти панічно телеграфували на Захід, що націоналістичні партизани атакують уже посеред білого дня, нападають на потяги, визволяють людей, підготовлених для вивезення до Німеччини. Сам райхскомісар Ерік Кох, звітуючись до Берліна, писав, що на Волині лишилося тільки два райони, вільні від «банд». Навесні 1943 року у своєму внутрішньому листуванні гітлерівці визнавали, що не контролюють на Волині 75% орних земель і втратили 52% поставок худоби.
 

 

Занепокоєний складним становищем окупаційної влади на Волині та Поліссі, 5 травня 1943 року в Україну прибув райхсміністр окупованих територій Сходу Альфред Розенберг. На нараді у Рівному йому доповіли, що «українські націоналісти завдають більше труднощів, ніж більшовицькі банди».

 

7 червня 1943 року німецьке командування розпочало першу масштабну антиповстанську операцію. 21 червня 1943 року територію Райхс комісаріату Україна оголошено «зоною антипартизанських операцій». З липня 1943 року до операцій проти УПА залучено відомого борця з партизанами, командувача всіма протипартизанськими формуваннями на Східному фронті Еріха фон дем Баха-Зелевскі. У розпорядженні німецьких генералів було 10 тис. солдатів (німецьких та польських поліцаїв і жандармів), 10 батальйонів мотопіхоти (до 7 тис. чоловік) з артилерією, 50 танків і бронемашин, 27 літаків, угорські частини та 5 бронепоїздів. Виходячи з-під ударів карних німецьких експедицій, повстанці відправлялися на Волинське Полісся, а також вдавалися до тактики глибоких рейдів на територію Житомирщини.

 

Здійснюючи бездарні каральні операції проти УПА, нацисти одночасно потурбувалися про ідеологічну підготовку, яка теж виглядала незграбно. У селах і над лісовими масивами розкидали листівки, у яких ОУН називалася «знаряддям жидівського большевизму», стверджувалося, що «кремлівські жиди

стоять у зв’язку з ОУН», УПА керують «агенти Москви», а «Бандеру призначили старшим большевиком України».

 

Провалившись у бойових діях проти УПА та прогадавши з ідеологічною «обробкою» населення, гітлерівці традиційно широко застосовували масовий терор проти мирних громадян. Протягом тижня було арештовано й 15–16 липня 1943 року страчено українську інтелігенцію Рівного, Луцька та Кременця (понад 2 тис. осіб), спалено цілі села. Окремі населені пункти (Радомишль, Вільче) гітлерівці бомбили з літаків 13 і 20–25 липня 1943 року. За німецькими даними, активність повстанців після каральних акцій  проти них не лише не знизилася, але навіть зросла.

 

Найважчим видалося 10 вересня 1943 року, коли німці цілий день безперервно штурмували зруйновані монастирські стіни. До кінця дня із 44-х живими [517]лишилися 18 повстанців. Протягом ночі з 10 на 11 вересня і першу половину дня 11 вересня карателі вели артилерійський, танковий і мінометний вогонь по монастиреві. Увечері 11 вересня німці здійснили ще одну невдалу спробу захопити руїни храму. Під час чергового бою було важко поранено трьох повстанців, які всі дострелилися. Серед загиблих був і командир Береза. У ніч на 12 вересня 1943 року повстанці, які залишилися, прийняли рішення прориватися під покровом ночі й туману. Трьох поранених заховали у зруйнованих монастирських підвалах, а дванадцятеро боєздатних, розділившись на дві групи, несподіваною атакою у двох напрямках зуміли пробитися крізь ворожі позиції й вислизнути з оточення. Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених. Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90–100 чоловік убитими та 150–200 пораненими. Бій у Загорівському монастирі дуже швидко «обріс» народними оповідями та легендами, а українські хіпхопери навіть склали про нього героїчну пісню «Не кажучи нікому». Відеокліп до пісні, між іншим, знімався саме у монастирі, який з 1943-го так і стоїть німим пам’ятником героїзму.

 

Загалом же, під час боїв і сутичок з окупантами у червні-вересні 1943 року, загинули 1237 українських повстанців і понад 3 тис. гітлерівців та їхніх союзників. Ці цифри дещо нівелюють традиційне «жертовне» забарвлення націоналістичної героїки. З самого початку існування УПА українські повстанці довели,  що можуть успішно боротися з окупантом і перемагати.