Попри фактично нульові електоральні рейтинги, вона залишається бажаною особою на московському телебаченні (де її представляють як «відомого політика», «експерта» і навіть «депутата Верховної Ради України» – забуваючи додати, що те депутатство закінчилося 11 років тому). А на наших теренах Вітренко вигулькує тоді, коли комусь потрібен політичний скандал більшого чи меншого масштабу.
От тільки ці з’яви головної прогресуючої соціалістки у мас-медіа все частіше і частіше змушують згадувати слова Маркса (ідеї котрого колись, здається, для Вітренко були ясним дороговказом) про іронію історії і про повторення трагічного у формі фарсу.
Ось і зараз: будучи, як і належить партійному лідерові певного штибу, корифеєм усіх наук, Наталія Вітренко взялася трактувати норми міжнародного та вітчизняного права у питанні, що стосується вступу України у ті чи інші міжнародні об’єднання. Ось що вона заявила журналістам (ясна річ, як справжній інтернаціоналіст, вона зробила це мовою Леніна і Путіна, яку іноді помилково ототожнюють з мовою Пушкіна):
«Украина уже имеет решение референдума, которым подтверждена декларация о государственном суверенитете, где однозначно написано, что принципы декларации являются основой нового союзного договора. На основании этого решения написана Конституция… 90% населения высказалось именно за такую независимость Украины, независимость, которая будет использована для подписания нового союзного договора… Правовая база и международные обязательства говорят о том, что Украина имеет право интегрироваться только с Россией и Беларусью».
Читайте також: Як проросійські сили компрометують Путіна
Про своєрідне (якщо не сказати більше) трактування правових норм з боку Вітренко – дещо пізніше. А тут варто звернути увагу на те, що академік Академії економічної кібернетики (є, виявляється, і така…) публічно оголосила 90% населення України шизофрениками. Бо тільки шизофреник може голосувати за незалежність для того, щоб незалежність стала основою відмови від неї на користь відновлення залежності від метрополії, чи не так?
І, до речі, не «90% населення», а 90% громадян, котрі взяли участь у референдумі. А участь узяли 84% занесених у списки для голосування. Економічно-кібернетичний академік у разі, якщо вона володіє елементарною арифметикою, могла б легко вирахувати необхідний їй відсоток…
А тепер – про головне.
По-перше, референдум 1 грудня 1991 року підтверджував зовсім не Декларацію про державний суверенітет, а проголошення незалежності. На референдум було винесено таке питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?».
По-друге, в Акті зазначена Декларація згадана таким чином: «здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України». Інакше кажучи, словесна заява перетворювалася цим на практику, на дійсність. Як людині, що колись вивчала твори Маркса, Наталія Вітренко мусить знати, що практика ніколи не є і принципово не може бути стовідсотковим утіленням ідеальних конструктів.
По-третє, в Акті чітко сказано: «Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України». Декларація про державний суверенітет не є ані першим, ані другим. Інакше кажучи, 1 грудня 1991 року її місія вичерпалася, і вона стала лише історичним документом. Тим більше, що в її тексті йдеться про неіснуючі сьогодні УРСР та радянські республіки.
Читайте також: Референдум 1991-го як найвища легітимізація української державної незалежності
По-четверте, союзний договір згаданий там в одному реченні: «Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору». Інакше кажучи, жодних зобов’язань укласти союзний договір із кимось Україна в цій Декларації не брала. Йдеться тут про зовсім інше: у разі укладання союзного договору українська влада брала на себе зобов’язання керуватися принципами Декларації. Як відомо, так званий Новоогарьовський процес з укладання союзного договору не мав нічого спільного з принципами Декларації, тому УРСР участі в ньому не брала і підписувати договір про «оновлений Союз» у серпні 1991 року не збиралась.
І взагалі, будь-яка декларація (крім податкової) – це ще не остаточний юридичний документ, що фіксує певні реалії. Скажімо, заручини – це свого роду декларація про намір двох осіб узяти шлюб. Але ж не завжди вслід за заручинами йде весілля, чи не так? І якби, керуючись логікою Вітренко, заручини завжди і всюди дорівнювали шлюбу, то сотні мільйонів людей по світу мали б одночасно по кілька дружин чи чоловіків, – а останні в цей же час виявилися учасниками інших шлюбних союзів, і так до нескінченності…
Утім, якщо на якусь хвильку прийняти логіку прогресуючої соціалістки, то чого це «Україна має право інтегруватися тільки з Росією та Білоруссю»? А як же Казахстан чи Вірменія? Де записано, що йдеться лише про так звані «арійські»… пробачте, «східнослов’янські православні народи»? І чи не такий підхід банальним расизмом під машкарою інтернаціоналізму?
Читайте також: Таємниці Біловезької пущі
Проте, мабуть, не варто вимагати забагато від кібернетично-економічного академіка. Хто що може, те і робить. І в тому фарсі, який розігрується перед нашими очима, частина провини лежить і на московських політиканах, і на вітчизняних журналістах, котрі всерйоз ставляться до подібних інтерв’ю.