Більшість українців Херсона були дуже релігійними людьми. Виховані в дусі українського православ’я, котре, за певним означенням, «виймає людину із суспільного організму, на неї саму покладає відповідальність за свою поведінку перед Богом», вони вважали своїм особливим обов’язком допомогти у становленні української церкви. Сам факт виникнення осідку Української автокефальної православної церкви в Херсоні був суттєвою опорою українського руху в духовній сфері.
Церква своєю діяльністю, дієвим функціонуванням представляла прецедент непокори офіційній і традиційній думці. І хоча херсонська громада церкви була розігнана владою уже 1924 року, а її існування в інших регіонах України під крилом процесу українізації також не протривало довго (до 1930-го), певний слід у духовному та культурному житті вона все ж залишила.
Розпочалася діяльність зі становлення автокефалії з перекладу псалмів та акафістів українською мовою, чим займався Андрій Грабенко, старий громадівець (за царських часів основу групи склали згаданий Чернявський, Грабенко та письменниця Дніпрова Чайка). До їхнього видання та розповсюдження доклала руку місцева «Просвіта», яка мала підтримку таких фінансових організацій, як споживче товариство «Україна», кредитний кооператив імені Левицького, а пізніше – «Українбанк» і кооперативне товариство «Українська книгарня».
У 1921 році в храмі вже колишньої 2-ї жіночої гімназії була заснована парафія Української Автокефальної Православної Церкви. 7 жовтня 1922 року ця релігійна громада церкви святої мучениці Олександри була зареєстрована у Херсонському виконкомі згідно заяви. До парафії належали 50 членів на чолі із священиком о. Кирилом Липовецьким.
Найвпливовішими в цьому колі були Іван Челюк, директор Українського банку (1919 р.) та Феоктист Сніговий, голова правління кооперативу імені Левицького, що був заснований 1918-го та проіснував до 1925-го. Ім’я Миколи Левицького було відомим в Україні як зачинателя кооперативного руху, «артільного батька», який пропагував ідеї взаємодопомоги в українському середовищі, тому в Херсоні також вирішили означити свою діяльність саме благоустроєм української культури і освіти.
храм св. Олександри УПЦ КП
Як Сніговий, так і Челюк були активними поборниками ідеї автокефальної церкви і жили мрією про відкриття такого храму у Херсоні. У 1921 році цим сподіванням судилося справдитися: за сприяння ректора Херсонського інституту народної освіти Костя Гревезірського українській автокефалії було передано церковне приміщення при ХІНО, яке дісталося інституту від закритого Бізюківського монастиря.
Інших церков херсонські українці не отримали, хоча й мали наміри цього добиватися, а квартира Снігового взагалі нагадувала консисторію автокефалії Херсонщини, за свідченням вчителя Олександра Парасенка, позаяк кооператор постійно приймав у гостях як високе керівництво церкви (наприклад, миколаївського єпископа Пилипа Бучила у 1922–1923роках, так і посланців із регіонів Херсонщини (автокефальна церква була ще в місті Берислав та на Скадовщині).
На Херсонщині УАПЦ розповсюджувала свою книгу авторства Чеховського «Проти царства тьми», котра мала агітаційних характер і сприяла утвердженню національної та духовної самосвідомості українців. Свідченням плідної роботи церкви спільно з «Просвітою» стали повідомлення в часи українізації, що слухачі курсів українознавства приходять більш підготовленими з української історії, аніж, приміром, із географії.
У радянський період належність до української церкви стала, для прикладу, на заваді переходу херсонського письменника Миколи Чернявського на позиції «зміновіхівців», які таврували як релігію, так і релігійну інтелігенцію.
При церкві було створено хор під керівництвом Гната Ситника, до якого входили деякі студенти ХІНО. Згодом, 1927 року, Ситник створить Херсонську мандрівну капелу «Червона зірка». Створюючи округову капелу, Ситник аргументував її необхідність «окрім ідеологічного («виховання класової свідомості») ще й мистецьким моментом культивування естетичного смаку, на національній пісні збудованому». У методичній роботі Гнат Максимович орієнтувався на діяльність київської капели «Думка», очолюваної Нестором Городовенком. Останній, за характеристикою газети «Вісті», виявляв «справжнє чуття і розуміння духу української пісні».
У 1928 році Городовенко відвідує Херсон, спілкується з Ситником, надає йому поради приблизно такого змісту: бути справжнім керівником, тримати залізну дисципліну в колективі, інакше самобутність капели буде втрачена. Через біографію Гната Ситника можна відкрити цілу сторінку мистецької історії регіону. У 1919–1922 роках він працював у трупах Сагатовського, а потім Амвросія Бучми, що тоді перебували у Херсоні. Надалі разом з іншими ініціативними українцями організував драматичний гурток, що його підтримував ректор Гревезірський. Грали у ньому, зокрема, син Ф. Снігового та дочки М. Чернявського.
У 1924-му автокефальну українську церкву в Херсоні було ліквідовано, а в будівлі, яку передали під клуб, залишилися складовані у підвалі українські Євангелія. Нині у цьому приміщенні діє храм святої Олександри УПЦ Київського патріархату.