Навіть якщо хочеться кепкувати з дивних синтаксичних конструкцій білоруського правителя, його недолугої жестикуляції, викривленого світогляду та схильності до кумівства (минулого тижня присутність безмозкого сина Лукашенки Ніколая на обіді з Владіміром Путіним була геть недоречною).
Насправді Лукашенка — реальний, зловісний і… переможний. Затримання двох пасажирів цивільного літака, що перетинав територію його країни, було вибриком, який вважали б зухвалим навіть для наддержави. Подія спричинила міжнародний фурор — щоправда, абсолютно неефективний. Лукашенка принагідно засвідчив безхребетність Заходу, ще більше залякав опозицію й підкреслив, що його режим підтримує єдина важлива країна — Росія.
Те, що в проблеми глибоке коріння, не надто втішає. Захід мав понад чверть століття, щоб зосередитися на Білорусі. Деякі читачі, напевно, пригадають події 1995 року, коли білоруські сили протиповітряної оборони вбили двох американських аеронавтів, які брали участь у міжнародних змаганнях. Організатори, як і слід, повідомили владу в Мінську, але замість розслідувати причини збиття нешкідливої повітряної кулі, вибачитися й виплатити компенсацію, режим обурювався і брехав. Це мало стати чітким сигналом про те, що в серці Європи є країна-парія.
Читайте також: На Східному фронті без змін
Через чотири роки почалися вбивства. Від 1999 до 2000 року колишніх урядовців Юру Захаранка й Віктара Ганчара, бізнесмена Анатоля Красоуського й журналіста Дмітрия Завадського було викрадено й убито (як тепер уже відомо) каральним загоном режиму. І Європа знову не вжила дієвих заходів. Відтоді безправний, злочинний режим у Мінську не тільки полонив власний народ, а й погрожує всім нам. Ненадійна, нестандартна атомна електростанція «Астравец», збудована на кордоні з Литвою, є радіаційною зброєю, спрямованою безпосередньо проти НАТО та Європейського Союзу. Литва неодноразово нас застерігала. Та ми нічого не вдіяли.
У західній політиці впродовж трьох десятків років головними методами взаємодії з Білоруссю були непослідовність і самоомана. Спробуймо по-доброму. Або по-злому. Щось та й вдасться. Сподіваймося на опозицію. Або нехтуймо нею. Може, все «розрулить» Росія. Нічого не робімо, і проблема зникне сама по собі.
Жоден підхід не спрацював. Попри вади, Лукашенка сильніший і сміливіший, аніж раніше.
Неспроможність упоратися з країною, населення якої становить менш ніж 10 млн осіб і яка розташована на кордоні ЄС, промовисто свідчить про масштабнішу проблему. Захід не хоче визнавати, що постав перед складною дилемою у сфері оборони й безпеки, коли у світі погані режими дошкуляють і власним народам, й іншим країнам.
Рахунок за це вже виписано кров’ю тисяч українців, убитих після вторгнення й російської окупації від 2014 року. І підкреслено загубленими життями мільйонів в’язнів китайських концентраційних таборів та зламаними надіями гонконгців. Нині мацаки впливу, влади й лиходійства наших ворогів сягнули й усередину Заходу. Росія вбиває людей у Берліні та Лондоні, Китай викрадає дисидентів і будь-де змушує критиків замовкнути. Безпека та свобода похитнулися.
Читайте також: Розвідування обстановки
У попередні десятиліття Захід мав значно більше шансів виправити ці проблеми. Натомість занедбав свій престиж і могутність. Наші лідери нехтували загрозою авторитарних держав і клептократій. А тепер ми дедалі більше усвідомлюємо небезпеку — але не здатні з нею впоратися.
Демократії досі більші й заможніші за своїх ворогів. Проте водночас нерішучі, потерпають від розколу і (за поодинокими винятками) поганого лідерства. Лукашенка розуміє наші слабкості краще за нас. Уявіть, яким був би світ на чолі з такими людьми, як він. І ми підійшли до цього світу ближче, ніж ви гадаєте.