Традиційно й трохи саркастично поділяючи все, що відбувається навколо, на умовні зради та перемоги, констатуєш: на шляху з цьогорічними українськими туристами трапляється й те, й інше в достатній кількості. Неважко здогадатися, до якої категорії відносять усе, що з ними відбулося та, на жаль, далі триває, сотні співвітчизників, котрі впродовж першого місяця літа потрапили в авіаційні халепи. І тут важко сказати, що «краще»: чекати в аеропорту кілька діб, інколи підбадьорюючи себе обіцянками про виліт у найближчі години. Чи все-таки опинитися в літаку, який у разі чого навіть підштовхують, щоби завести двигуни, а потім дякують екіпажу за те, що після екстреної посадки всі залишилися живі. Цього разу. Хоча не так давно ми всі дуже раділи, що в країні з’являються різні авіакомпанії, зокрема бюджетні, які мали б наблизити пересічного українця до омріяних подорожей. Але в гонитві за грошима туроператори та авіакомпанії, схоже, забули, що не додають до назви туру слово «екстрим». Цікаво спостерігати, як зрада досить великих і небезпечних масштабів визирає з-під не таких давніх заяв про перемоги. Авіакомпанії, що нині асоціюються із затриманими рейсами та постійним ризиком на борту, досі часто представляли як приклад розвитку вітчизняного ринку авіаперевезень. На їхню роботу нарешті наважуються подивитися впритул чиновники з міністерства…
Читайте також: Культурна дипломатія в дії
«Усім треба хоч якось доїхати. Ось і довезли», — пояснюють в одному з великих автобусних перевізників подання машини низького класу пасажирам, що купили дорожчий квиток для комфортної поїздки, чи, як це пафосно називають, у компанії VIP. А ще відправлення на чотири години пізніше від заявленого в розкладі. Справді, доїхати треба всім, бо йдеться про сполучення між Києвом і морською перлиною України Одесою. Адже далеко не всі ще вирішили підрахувати економію від закордонних систем all inclusive, тому головні курортні напрямки всередині країни залишаються перевантаженими. І якщо ці масштабні незручності з чартерним сполученням усе ж таки стали несподіванкою, бо до цього ми мали поодинокі випадки таких затримань, то неспроможність внутрішньої транспортної системи демонструє неабияку стабільність. У звичайний період незручності не такі критичні, але варто лише попиту хоч трохи зрости у святковий, чи, як зараз, туристичний період, як система відразу не витримує. З’являються цілодобові черги, щоб встигнути вихопити хоч якийсь квиток за будь-яку ціну, і відповідно знижується якість послуг, що й так невисока через брак іншого вибору в споживача. Тоді в пригоді стають VIP-автобуси, які втрачають деталі на ходу й прибувають аж ніяк не за розкладом. У підсумку — зіпсований відпочинок і безвідповідальність. Але більше вражає байдужість багатьох пасажирів, які вже погодилися з парадигмою, що вони цих послуг потребують, тож перевізнику слід дякувати за надання хоч якогось сервісу як подарунок долі. Власне, як і поведінка тих людей, які після екстреної посадки літака та заміни екіпажу вирішили все-таки летіти тим самим зламаним повітряним судном, а не вимагати його заміни для безпеки свого життя.
Читайте також: Погляд на Схід і зі Сходу
Утім, хочу сказати й про перемогу, яка для мене виявилася зовсім несподіваною. Купивши квиток на звичайний нічний потяг із Костянтинівки до Києва в плацкарті, я, чесно сказати, на приємні дива не очікував. А даремно! Новий вагон, у якому замість звичної суміші котлет, огірків і тіл спітнілих пасажирів, що є стандартним ароматом плацкарту, можна було відчути лише легкий запах нового пластику. Бо він був повністю оновлений. Але, коли потяг вирушив і провідник позачиняв усі вікна, адже в нашому вагоні працює (!) кондиціонер, стався певний шок. Я ніколи такого не бачив у плацкартних вагонах, тим паче в східному напрямку. Мабуть, Бог Мандрів нагородив за щось мене та всіх моїх тимчасових сусідів великою благодаттю. Звичайно, головою розумієш, що так і має бути й це банальні умови комфорту, а не щось особливе. Утім, все одно чомусь з’явилося стійке відчуття що от-от зайде президент і почне урочисто відкривати конкретно цей вагон. Але такого не сталося, і думка про позитив від державної компанії, якого, за звичкою, від неї вже не чекаєш, міцно утвердилася в підсвідомості як реальна.
На жаль (у випадку з моїм вагоном) або на щастя (як із затриманими літаками), стабільність нині не є складовою українських реалій. І ці історії зі сферою перевезень у доволі спекотний у всіх розуміннях сезон є доволі показовими. Бо, попри нестерпне бажання відпочити, людям не може бути байдуже, як та чим летіти або їхати. Та хоч би якими несподіваними ставали перемоги чи зради в будь-якій сфері, головне пам’ятати, що здебільшого вони трапляються не без нашої з вами участі або через бездіяльність.