Пройти у заблокований силовиками урядовий квартал? Елементарно. Для цього не знадобиться ані прописка на Банковій, ані посвідчення народного депутата чи генерала МВС. Прямуйте до блокпоста та махніть рукою у будь-якому напрямку: "Я туди". Якщо вас не видасть каска із написом "Банду геть!" чи хоча б надто стурбоване ситуацією у країні обличчя – пропустять. Скоріше за все, без питань.
Якщо питання все ж таки виникають, допоможуть перевірені тижнями та Тиждень.ua революційні ноу-хау. Можна ткнути пальцем у заздалегідь підготовану коробку з "бімбою" та адресою: "Бачите? Я кур'єр". Дівчата – особливо білявки – можуть пройти у бутік "Санахант", що на Грушевського. Маючи якусь папку та заклопотаний вигляд краще висувати наступну версію: "Урядовий кур'єр", відділ реклами…". Туди "не зарастет народная тропа" – адже публікує газета центральних органів виконавчої влади України як комерційну рекламу, так і безліч різноманітних повідомлень і оголошень.
Незважаюче на таке майже вільне пересування, підступи до Адміністрації президента перекривають хлопці зі щитами, кілька КАМАЗів та міліцейський автобус. Поклавши голову на кермо, мирно спочиває його водій, хлопець з внутрішніх військ. Під колесами транспортних засобів – справжній смітник. Порожні пляшки, недопалки і пачки з-під сигарет, паперові стаканчики, шкірки від "наколотих апельсинів"… З посту міліціонери не відлучаються навіть для того, щоб дійти до найближчого смітника. Світла думка збирати сміття у пакет чи коробку в їхні голови, на жаль, не приходить.
Світлі думки – прерогатива їхнього керівництва. Адже гарантований спосіб не пройти кордон – лише один. Правоохоронцям потрібно не посоромитись показати посвідчення журналіста (доволі важливо не бути при цьому парламентським кореспондентом: акредитація Верховної Ради все ж таки дозволить просочитись на її засідання). "Прєсу нє пускаєм", – неодмінно відріже маленький Цербер. Чому? "У нас щас обмеження для преси". Потрібні такі обмеження "для порядку". В урядовий квартал, пояснює представник МВС, нині проходять лише ті, хто там живе чи працює.
– Ви практично нікого не просили показати документи, – виникає спостереження хвилин за 30.
Читайте також: Гніздо "Беркута" у Пущі-Водиці
– Я в лице людей знаю, – запевняє міліціонер, колега якого кілька днів тому пропускав мене "у "Санахант".
Представникі ЗМІ – тут, дійсно, фактично єдині небажані гості.
У київських двориках порядки дещо суворіші. Трьох-чотирьох хлопців у шоломах чи то просто автобус, який перекриває вхід до двору житлового будинку, побачити можна майже у кожній підворотні.
Так, до одного з дворів біля АП начебто пускають навіть тих, хто живе в ньому – тут для них "входу немає", пояснює один з ВВшників. Мусять обходити через інший двір.
"А можна ваше посвідчення – пересвідчитись, що ви преса?", – видавши цю "таємну інформацію", раптом прокидається він. Своє- передсвідчитись, що він з МВС – не показує. З дитячою безпосередністю вибачається, мовляв, діставати довго.
– А можна питання не на камеру? – раптом звертається один з чергових. – Ви як почали журналістом працювати? Після інституту?
– Так… Хочете бути журналістом?
– Після армії…
– А в "Беркут" після армії не хочете?
– Та ні, – сміється.
У двір на Богомольця, 20, пропускають тих, хто мешкає у прилеглих будинках та тих, хто працює у орендованих тут офісах. Як перевірити останнє – одному Богу відомо.
Пост на Інститутській. "Я не пропускаю вас", – лаконічно каже тутешній "головний", кинувши погляд на посвідчення.
"Мне на Садовую…", – пояснює жіночка в шубі поряд. Цього достатньо.
– А чому ж ви пропускаєте інших людей?
– Бо вони працюють і проживають там.
– Звідки ви знаєте?
– Знаємо ми.
– Ви їх в обличчя знаєте?
– Так.
Хвилин за 15 міліція згадує: знімати її не можна. Пригадавши разом закон про міліцію, робота якої є гласною, стоїмо далі. Правоохоронці навіть починають показово перевіряти документи. "Зека геть!", – написано на вантажівці, якою перегородили тротуар.
Читайте також: Чим вихваляється "Беркут" в соцмережах
– Міліція має право обмежувати рух громадян, – терпляче пояснює МВСник причини, з яких працівникам ЗМІ та й просто бажаючим вільно пересуватись містом не можна пройти ближче до ВР.
– На якій підставі?
– Охорона громадського порядку.
Охорона, в першу чергу, від преси. Її навіть раптово посилюють: до хлопченят приєднується суворий чоловік із закритим обличчям та пронизливим поглядом. З'ясувавши, що у Багдаді все спокійно, знов ховається за автобуси.
Охороняється громадський порядок й біля готелю "Дніпро". ВВшниками тут керує сором'язливий міліціонер, улюблена фраза якого – "Без коментарів".
Сховавшись за спини солдат, визнає: крім стандартних категорій – працюючих та проживаючих – сюди ще можуть, якщо пощастить, потрапити мешканці готелю.
– Як ви визначаєте, живе людина у готелі чи ні?
– Мовчки, – бурчить міліціонер.
– Як? Мовчки?..
– Без коментарів!
"Не обращайте внимания"
Втім, найкращих співробітників міліції, без сумніву, стягнули до Маріїнського парку. Тут вони не пускають киян у бік стадіону "Динамо", чергують на кожній стежці, і, певна річ, ретельно охороняють мірний мітинг прихільників влади – той, на якому на очах числених правоохоронців журналіста обікрали просто під час прямої трансляції.
Правоохоронців, що гріються біля вогнища на території Антимайдану, розважають розмовою дві дами. Вони не мають жодної можливості долучитись до проросійськи налаштованих громадян – мітинг від великого світу огородили. Але всіляко підтримують акцію.
"Это все западные корреспонденты", – пояснює силовикам жіночка. – "Вы на них не обращайте внимания. Перекрестите! Ничего не проявится, там останется один крест. Повернулись все назад и не обращайте внимания!"
Відвертатись хлопці не поспішають, однак спілкування все одно не клеїться. Найсором'язливіший з них навіть вирішує посилити власну безпеку за допомогою щита. Але вже за хвилину правоохоронець йде на контакт. "Може, задницю показати?", – раптом пропонує він.
"Якщо вам дозволяє звання", – погоджуюсь я. Втім, побачити ту "задницю" – чи то справжнє обличчя нашої правоохоронної системи – так і не вдається.