Дискусії про роль Компартії в організації антиукраїнського заколоту на Сході видалися гарячими. КПУ вдруге у своїй історії опинилася на межі заборони, й мало хто вірив, що вона візьме участь у позачергових парламентських виборах цієї осені. Однак погрози нової влади поставити поза законом політсилу Симоненка залишилися порожніми словами. Мін’юст не скасував реєстрації КПУ, і комуністи не були офіційно визнані організаторами війни на Донбасі та державними зрадниками.
Утім, очевидного не заперечиш. Комуністи зіграли одну із провідних ролей у сепаратистському путчі в Луганській області, де існувала їхня найпотужніша й найвпливовіша парторганізація в Україні. І те, що влада в Києві заплющила на це очі, ніяк не скасовує факту такої злочинної роботи червоних.
Події нинішньої весни стали вінцем довгої та послідовної антидержавної діяльності, яку КПУ проводила в східних областях України. Не секрет, що свою передвиборну пропаганду комуністи традиційно будували на відверто українофобських, людиноненависницьких гаслах, а однією з головних тез їхньої електоральної риторики була та, що розпад СРСР та незалежність України – історична помилка, яку слід виправити в найближчому майбутньому. Як інкарнацію СРСР червоні пропонували Митний союз із Росією. Інтереси цієї держави депутати від КПУ традиційно лобіювали в Україні весь період незалежності.
Хоча жодного доказу отримання комуністами грошей із РФ досі не опубліковано, ні в кого давно вже не викликає сумніву факт такої співпраці. На останніх парламентських перегонах у 2012 році Компартія відзначилася однією з найбільш масованих і найдорожчих виборчих кампаній, але походження коштів, що були на неї витрачені, так і зосталося загадкою. Найімовірнішим джерелом фінансування досі вважають Кремль, котрий таким чином підтримував свого найвірнішого й найпослідовнішого союзника в Україні.
Але якщо до початку подій весни 2014-го комуністи ще намагалися дистанціюватися від образу ворогів України й російських сателітів, то потім маски було зірвано. Луганська обласна організація КПУ, що була, по суті, ядром цієї політсили в Україні, майже в повному складі виступила проти київського уряду на боці сепаратистів і підтримала ідею створення «ЛНР» на багнетах російських окупаційних військ. Співпрацювала з терористами і її донецька «посестра», яка, втім, не відіграла значущої ролі у створенні «ДНР» з огляду на свою слабкість. Депутати Верховної Ради від КПУ формально не переходили на бік заколотників і займалися парламентською роботою, однак і досі залишаються свого роду політичним крилом сепаратистів. Відомо, що принаймні один із них – луганчанин Спірідон Кілінкаров має тісні контакти з терористами в Луганській області, неофіційно підтримує «ЛНР» і дає вказівки своїм людям, що входять до тієї організації.
Численні факти роботи вітчизняних комуністів на бандформування Донбасу та підтримка ними військової агресії проти України зробили заборону КПУ реальною і виправданою, однак у державі залишалося й чимало противників табуювання партії Симоненка.
Читайте також: Нав’язливий фантом
Міністр часів Януковича Анатолій Толстоухов не так давно, коментуючи можливу заборону КПУ через її антидержавну діяльність, заявив у інтерв’ю нашому часописові, що цей крок був би невиправданий і недемократичний, бо із сепаратистами співпрацювали тільки окремі комуністи, а не вся політична сила: «Візьміть партійні документи. Ви не знайдете жодного рішення, яке можна було б назвати сепаратистським. А те, що окремі люди там щось робили, то ви тоді дієте за принципом: якщо колгоспний сторож щось вкрав, ліквідуємо колгосп» (див. Тиждень, № 37/2014).
На жаль, у випадку з КПУ крав не тільки сторож, а й практично весь колектив, включно з ветеринарами, доярками та агрономами. І при цьому лише голова колгоспу не перестає робити здивовані очі й стверджувати, мовляв, він не може відповідати за витівки своїх колег.
Фракція Комуністичної партії в Луганській обласній раді у повному складі перейшла до «парламенту ЛНР» іще в червні. Про це офіційно заявив її керівник Олександр Андріянов, який своїм статусом аж ніяк не нагадує сторожа в червоному колгоспі.
«Коли люди на Південному Сході стали виступати проти дій у Києві […], від самого початку ми, комуністи, перебували разом зі своїми виборцями, й тому фракція Компартії ухвалила рішення, що ми в повному складі, захищаючи інтереси наших виборців, цілком переходимо для роботи в парламент Луганської Народної Республіки», – сказав Андріянов прес-службі самопроголошеної «держави», яка поширила його заяву 18 червня.
Крім того, він запевнив, що луганські комуністи планують створити «Компартію ЛНР», яка перебуватиме у «братніх відносинах» із комуністами Росії та України.
Читайте також: Провалений тест
Петро Симоненко спростував тоді слова Андріянова. «Ніяких рішень фракція Компартії в Луганській облраді з цього питання не приймала. Більше того, це питання навіть не піднімалося на жодному засіданні фракції або на рівні обласної парторганізації. Тому позиція, яку озвучив Олександр Адріянов, – це його суто особиста точка зору і не більше», – сказав лідер КПУ.
Одначе, як показала практика, Симоненко збрехав, і комуністи в Луганській обласній раді справді всією фракцією перейшли на сепаратистський бік. Їхній приклад наслідували однопартійці в міській раді, тільки вже без таких скандальних декларацій. Зокрема, її член, відомий у місті власник газети «ХХІ век», комуніст Юрій Юров тепер іменує себе «депутатом парламенту ЛНР». А Наталія Максимець, що прославилася на всю країну тваринною ненавистю до українців, коли демонстративно відзначала шашликами День пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років, тепер працює ді-джеєм на радіо «ЛНР», а також закликає у Facebook ловити в Луганську людей, які співчувають ЗСУ, й розправлятися з ними.
Газета «Советская Луганщина» (головний друкований орган обкому КПУ), яку очолює ота сама Максимець, підтримувала сепаратистів іще в травні, вимагаючи від української влади визнати результати незаконного «референдуму» про незалежність «ЛНР».
Депутат міськради від КПУ Ігор Орцев узагалі давно вже не називає українців інакше як «брудними укропськими тварюками» й торжествує, коли сили «ЛНР» бомблять позиції ЗСУ всупереч оголошеному перемир’ю.
Серед депутатів обласної ради, які перейшли до «парламенту ЛНР», особливо вирізняється комуніст на прізвище Хохлов, за сумісництвом помічник-консультант нардепа Спірідона Кілінкарова.
Юрій Хохлов є одним з організаторів антиконституційного заколоту в Луганській області та головних підбурювачів воєнного протистояння. Упродовж весни він регулярно виступав на антиукраїнських мітингах разом з одним із польових командирів «ЛНР», ватажком батальйону «Призрак» Олексієм Мозговим, брав участь в організації незаконного «референдуму» 11 травня, а пізніше і в збройному конфлікті з українськими правоохоронцями.
Читайте також: «Партия сказала: «Надо…»
При цьому шеф Хохлова Кілінкаров, який видає своєму помічникові зарплату з державного бюджету, досі ніяк не прокоментував діяльності давнього соратника й партнера, що воює проти України на боці агресора. Понад те, в КПУ в принципі досі не висловили свого ставлення до луганських депутатів-сепаратистів. Партія не засудила їхніх учинків, не виключила ворогів Батьківщини зі своїх лав, не відмежувалася від зрадників, яких багато років вирощувала і проштовхувала до влади.
Спірідон Кілінкаров, одна з найвпливовіших постатей у КПУ, завжди підтримував приятельські й доброзичливі стосунки з лідерами обласної організації комуністів, і всі вони у своїх діях насамперед керувалися інструкціями старшого товариша. КПУ завжди відрізнялася суворою партійною дисципліною та мінімумом самодіяльності в лавах. За інсайдерською інформацією, саме Кілінкаров скомандував депутатам міськради та облради від КПУ переходити на бік «ЛНР» і зараз також підтримує з ними зв’язок, передаючи сепаратистам обласного центру інформацію про політичні події в кулуарах українського парламенту, настрої у владі, а також переміщення наших військ на Луганщині.
Факти відкритого й масового колабораціонізму членів КПУ настільки переконливі, що заперечувати їх нереально. Українські комуністи без сорому виступають за державу-агресора й переходять на бік бойовиків цілими фракціями, але керівництво Компартії в Києві абсолютно ігнорує ці події, висловлюючи таким чином мовчазну згоду з терористами. Одначе якщо така позиція червоних діячів завжди була досить передбачувана й очікувана, то бездіяльність нового вітчизняного уряду викликає тривогу. Схоже, жодних заходів супроти колабораціоністів та зрадників влада України вживати не збирається. А це значить, що обуреним громадянам знову нічого не залишається, окрім наводити справедливість за допомогою кулаків та сміттєвих баків. Кажете, дикунство? Авжеж. Та, коли держава не карає злочинців за законом, громаді доводиться вдаватися до радикальних кроків. Прописна істина.