Як хактивісти змінюють природу соціальних протестів

Світ
8 Липня 2016, 14:43

Потрібна інформація для розробки та підтвердження цих ідей? До ваших послуг — майже безмежний океан інформації, переважна більшість якої у відкритому доступі. Або може потрібно отримати якісь закриті, урядові дані? Легко, до кожного замка є ключ. У Інтернеті ключі до секретів підбирають саме хакери. Потрібно розповсюдити свої ідеї так, аби їх побачили мільйони людей по всьому світі? Всесвітня мережа робить це завдання досяжним.

Хактивізм настільки ж старий, як і сам Інтернет. Він народився ще у вісімдесятих роках, коли майбутня всесвітня мережа ще була прерогативою урядових інституцій та лише готувалась до широкомасштабного комерційного впровадження. Перші хаки були актами анархізму: комп'ютерні генії хотіли показати ненависній владі, що вони можуть пробити захист мережі. Однак дуже швидко з'явилось й ідеологічне забарвлення. Один із перших відомих історії хаків полягав у тому, що у 1989-му австралійські противники атомної енергетики запустили у мережі NASA та Міністерства енергетики США вірус WormsAgainstNuclearKillers (Черв'яки Проти Ядерних Вбивць). Таким чином вони протестували проти першого запуску шатлу із радіоактивним плутонієм на борту.

Перехід Інтернету у комерційну фазу та його політизація лише прискорили розвиток хактивістського руху. Війна на Балканах після розпаду Югославії стала також першою війною в Інтернеті. Сербські хакери регулярно зламували ресурси НАТО, аби висловити свій протест діям Альянсу, які вони вважали агресією. Діставалось і югославській армії, яка чинила багато злочинів війни: хакери викладали у мережу докази здійснення цих злочинів.

Читайте також: За версією журналу Time хакери визнані найвпливовішими людьми світу

У ХХІ столітті хактивізм набув уже масових рис: майже кожне резонансне питання тягнуло за собою акції протесту в Інтернеті. Широкому загалу таким спосіб висловлення своїх ідей став відомим перш за все завдяки хакерському угруповуванню Anonymous,що було засноване у 2003-му, однак стало всесвітньо відомим лише у 2008-му після резонансного виступу проти Церкви Саєнтології. Це був один із перших гібридних актів протесту: активісти атакували ресурси Церкви у Інтернеті та водночас здійснювали фізичні протести у масках V із коміксу «V означає Вендетта», — саме ця маска з часом стане символом усього хактивістського руху.

Anonymous обрали цей атрибут далеко не випадково. У коміксі цю маску носить людина, що бореться проти тоталітарного режиму а альтернативно історичній Великій Британії, несе людям правду. З часом він вмирає за праве діло, але звільняє людей від тоталітаризму. Саме такими і вбачають свої дії більшість хактивістів. Не дивно, що у західному культурному просторі маска Vстала символом боротьби проти корупції та зловживання владою. Найкраще ідею хактивізму можуть представити слова ЯнаКларка, одного із засновників Freenet Project, організації, що бореться за вільний доступ до інтернету: «Я ламаю заборони і обмеження, бо мене обурює, що в багатьох країнах світу людям не дозволяють нормально жити, вільно спілкуватися і виражати власні думки. Хактивізм— це така собі комп’ютерна гра, у якій перемога означає збільшення свободи громадян Іраку, Саудівської Аравії, Ірану, Китаю чи Судану».

Іще однією ключовою акцією групи стала «Помста за Ассанжа» — атака на платіжні системи Visa таMasterCard після того, як ті блокували пожертвування сайтові WikiLeaks, які люди з усього світу надсилали зі своїх банківських карток. Ця акція стала першим дзвіночком для урядів по всьому світі, що хакери — реальна сила, із якою варто рахуватись. Anonymous же ставали дедалі більш політизованими, беручи активну участь у «арабській весні», де підтримували протестувальників, атакуючи уряди Тунісу, Єгипту та Сирії.

2011-ий був піком хактивізму як руху. Тогорічний аналіз витоку даних інтернет-провайдера Verizonпоказав, що відповідальність за 58% випадків зламу з метою викрадення інформації несуть саме суспільно мотивовані групи хактивістів. Вейд Бейкер, директор з досліджень і розвідки у Verizon, тоді зауважив: «Хактивізм існує вже певний час, однак донедавна все зводилося переважно до псування сайтів. А в 2011-му йшлося частіше про те, аби вкрасти у компанії чи уряду інформацію».Однак саме тоді уряди і почали різкіше реагувати на хакерські дії. 29 лютого 2012-го Інтерпол провів масштабну операцію по всьому світі, затримавши 25 підозрюваних у здійсненні хакерських атак в рамках діяльності Anonymous. Переслідування з боку правохоронних органів завдали потужного удару організації, але не припинили її діяльність: Anonymous функціонує і досі, борючись переважно проти рекрутерів «Ісламської Держави».Однак це вже не стільки єдина група, як конломерат локальних організацій.

Читайте також: Anonymous оголосили кібервійну проти ІДІЛ через теракти у Парижі

Після успіхів Anonymous численні хакерські групи почали з’являтись дедалі частіше, в тому числі і на пострадянському просторі. Але історія хакерських атак у Східній Європі починається ще у 2007-му.

Саме тоді естонські державні електронні ресурси зазнали масованої DDoS-атаки, яка на кілька годин вивела їх з ладу. Враховуючи рівень проникнення електронних сервісів та електронної демократії у цій країні, ця акція завдала неабияких збитків. Пізніше відповідальність за цю атаку взяла на себе прокремлівська молодіжна група «Наши»: вони атакували естонський кіберпростір через те, що уряд країни демонтував у Талліні радянський меморіал, присвячений Другій світовій війні.

Але сама Росія теж не виходила сухою із води. У 2012-му невідомі хакери зламали електронні скриньки прокремлівських активістів та посадовців, а згодом виклали усі дані у вільний доступ. А в 2014-му особи, яких теж не ідентифікували, хакнули твіттер-аккаунт прем’єр-міністра Росії Дмітрія Мєдвєдєва. Його твітами невідомі активісти протягом години протестували проти діяльності уряду, доки служба безпеки Мєдвєдєва не відновила контроль над аккаунтом.

Українські хакери також полюбляють використовувати свої таланти, аби висловити соціально важливий меседж. Ще за режиму Януковича злами державних веб-сторінок були регулярним явищем. Наприклад, після побиття людей на Майдані у криваву ніч на 30 листопада 2013-го, хакери обвалили сайт президента, Міністерства внутрішніх справ та Кабміну.

Після початку війни з Росією українські хакери теж активізувались. Ще у 2014-му вони зламували сайт Державної Думи Російської Федерації,  розмістивши там антиросійське звернення, у якому йшла мова про те, що вся міць імперії, що називається Російською Федерацією, повністю базується на алкоголізмі, страху і боязкості.

Читайте також: У США прокуратура висунула офіційне звинувачення 13 хакерам групи Anonymous

Цієї весни українським хакерам вдалось провести уже дві блискучі операції. Спершу був зламаний пропагандистський інформаційний ресурс «ANNAnews». Активісти викрали усі резервні копії та розмістили відеоповідомлення, у якому був заклик не використовувати інформаційний простір для брехні та терору. А на День перемоги групи FalconsFlame та Trinity здійснили акцію #OpMay9, зламавши цілу низку сайтів терористів ДНР, а також російських сайтів агресивної антиукраїнської пропаганди й ресурсів російських приватних військових компаній. У обох випадках хакери блискуче використовували росіську риторику та міські легенди проти них: відео повідомлення велось із «Львівського метро».

Однак варто розуміти, що хактивізм— це діяльність у сірій зоні кібербезпеки. Між хактивізмом та кібертероризмом межа дуже тонка. Наприклад,  атака російських хакерів, спрямована на українську інфраструктуру 23 січня, була першою в історії, яка спричинила неполадки у енергетичній системі цілої країни. Вона стала сюрпризом для експертів із кібербезпеки у всьому світі. «Аналогічна ситуація у Сполучених Штатах, які мають значно розгалуженішу енергетичну систему, призвела б до втрат обсягом у 200 мільярдів доларів і залишила б мільйони людей без світла», — писали у виданні TheNewYorkTimes. Якщо хактивізм йде далі, ніж донесення ідеї та боротьба за ідеал, він починає набувати певних ознак реального, матеріального тероризму. Однак реальність така, що у кіберпросторі хакери завжди на один крок попереду, тому безпековим службам залишається лише реагувати на їх діяльність постфактум. Коли ж сторони конфлікту застосовують хаки одна проти одної, війна розвивається і у кіберпросторі.