З давніх-давен триває нерівний бій за очі та гаманці глядачів. Адже фільми самі себе не подивляться, серіали самі себе не прокоментують, а шоу над собою не посміються. Тож аби принадити споживачів задіюють усі законні та незаконні методи, але навіть це не гарантує передбачуваного результату.
Винні в цьому не лише мінливі смаки публіки чи економічні чинники, часто це хвилеподібний процес із багатьма іксами, пояснити який можна лише здогадно, намагаючись «спинити мить». Загалом відстежувати всі коливання медійного ринку досить непросто, та часом вдається стати свідком певних доленосних подій, які потенційно можуть дуже сильно змінити всю індустрію.
Так нещодавно маркетингова компанія Nielsen зафіксувала революційну статистику: у липні вперше за всі роки в США більше дивилися стримінг, а не кабельне телебачення. Хоч розбіжність напозір і не надто значна – 34.8% і 34.4% відповідно – однак усі визначальні світоглядні зміни якраз і починаються з малопомітних деталей.
З одного боку, ніби не так важливо як сприймати інформацію, якщо вона лишається інформацією по суті. З другого боку, як заповідав один канадський філософ, засіб вираження – це вже повідомлення, або ж більш метафорично: посланець – це і є послання.
Читайте також: День Бабака по-українськи
Важливо, що, хоч відсоток традиційного телебачення в житті американця від червня не зменшився, однак перегляд онлайн-трансляцій зріс за цей час на 3.2%. Диявол ховається в сирі, як переконує Юрій Андрухович, а боротьба одного джерела споживання з іншим – це якраз та пекельна дилема, де перемога будь-кого лишає по собі неоднозначний присмак.
Програш телебачення саме влітку – частково сезонне явище, адже в червні завершилися плей-офи НХЛ і НБА, які транслювалися на кабельних каналах. Зрозуміло, що це ще й певний збіг, бо якраз тоді ж на стримінгах вийшли нові сезони модних серіалів «Дивні дива», «Академія Амбрелла» і «Вірджин-Рівер» (Netflix), «Убивства в одній будівлі» і «Ведмідь» (Hulu), «Список смертників» і «Хлопаки» (Amazon’s Prime Video) тощо. Однак суттєвіша причина не тільки в зменшенні кількості спортивних програм, а в тому, як споживачі пояснюють свій спосіб перегляду. Передусім їх приваблюють розрекламовані назви, коли співвідношення кількість-якість не є головним критерієм. Та й стримінги не прив’язують тебе до телевізора, хай навіть і смарт ТВ (на якому, звісно, можна дивитися і кабельне), і роблять повноцінно мобільним.
Водночас така історична перемога стримінга відбувається на тлі кризи популярних платформ. Так, наприклад, Netflix має найбільшу частку серед усіх провайдерів потокового мовлення – 8% (другий – YouTube з 7,3%). І він вперше за десять років втратив підписників: за чотири місяці (квітень–липень) від нього відмовився 1 мільйон користувачів (здебільшого в США і Канаді). І паралельно з цим в їхній бібліотеці (де станом на 24 серпня було 6206 пропозицій) уже понад половину (3104) власної продукції, випущеної під брендом Netflix Originals (рік тому їх було лише 40%). На HBO MAX з появою у руля нового виконавчого директора і президента Warner Bros. Discovery Девіда Заслава почали закривати старі проєкти, переважно дитячо-сімейні та документальні (загалом 37 позицій у списку), і суттєво переглядати витрати на майбутні (потенційно збиткові) фільми. Усе це призводить до зменшення того переліку наявних пропозицій, якими вони можуть принадити глядача. А тому, зрештою, невідомо, чому люди обирають онлайн-платформи, а не кабельні, бо це аж ніяк не пов’язане лише з різноманіттям: його може бути з надлишком (Netflix), а може стати й менше (HBO MAX). Глядачі віддають перевагу стримінгу не тому, що там усього більше, імовірно, причина якраз у тому, щоб загалом віддати своє право вибирати корпоративному Іншому і так позбутися відповідальності за свій вибір. Тобто я дивлюся кепські кіно і серіали не тому, що не маю смаку, а тому що фільмів і шоу занадто багато, часу шукати в мене катма, а які з них гарні – то питання складне і хай його за мене вирішують ті, кому я плачу за підписку на ці сервіси. Нас нібито й тішить те, що ми маємо безмежний вибір, але розбиратися в усьому наявному розмаїтті бажання мало. Власне, каталогізована система і рекомендації всередині стримінгів роблять за нас відбір і ефемерно полегшують нам життя.
Читайте також: Зло втіхи
Втім, поточний рахунок у грі телевізор проти інтернету – зовсім не остаточний. Бо може так статися, що після цієї остаточної перемоги нам буде непереливки. Врешті-решт штучному інтелекту набридне бавити людців з їхніми суєтними забаганками, і він почне розважати себе значно серйознішими справами, поки ми будемо надмір захоплені тим, що тішитимемо власне Я самою можливістю нескінченного обирання. Поки б’ються інтернет з телевізором, людина за будь-яких обставин лишається спостерігачем, який, цілком імовірно, уже може стати зайвою ланкою для прийдешнього переможця. Або ж людина матиме телевізор замість голови, як в одній з рас у коміксі «Сага» (2012). І тоді у світі майбутнього війна перетвориться на послідовність одиничок і нулів. І нарешті запанує мир. Мир у прекрасному, але безлюдному світі машин.