Організатори семінару відгукнулися доволі швидко. За кілька годин після реєстрації нам зателефонували і приємний жіночий голос поцікавився, чи прийде заявлена особа на заняття. Після ствердної відповіді голос подякував, пообіцяв зателефонувати ще раз, в день тренінгу, щоби пересвідчитися в нашій чесності.
В день семінару в напівпорожній аудиторії сиділи п’ятеро осіб: молода жінка, що вважала себе неосвіченою й дуже через це комплексувала, студентка, яка сподівалася завдяки семінару знайти своє покликання в житті, дівчина, що з цікавості прийшла порівняти тренінг за 6000 грн і за 50 грн, кадровий військовий середнього віку, який на своє ніби професійне свято (23 лютого) після десятка років служби вирішив чи то змінити професію, чи то знайти сенс у житті та я, за легендою – хлопець, який до дрижаків боїться незнайомців.
Перед нами стояв середньої статури чоловік років 30, у костюмі й туфлях з білими розводами. Наш лектор, пан Ігор, тренер-психолог за покликанням, «технар» за освітою. Він ладен був допомогти абсолютно всім. Тим паче, заняття мало тривати кілька годин. Відтак, озброївшись фломастерами та мольбертом, лікар душ людських почав роздавати зцілення стражденним направо-наліво.
Ведучий вечірнього релаксу не сипав зарозумілими фразами й не лякав присутніх термінами. Навпаки говорив просто, щоби зрозумів кожен. Одразу було видно, що він не збирається розводити балачки про теорію психології та високі матерії. Натомість тренер запропонував одразу перейти до практики. І для цього пану Ігорю знадобився доброволець. Відтак жертвою обрали найзакомплексованішого. Єдине, що мені лишалося, – під усмішки присутніх клеїти дурня біля мольберту. Мене всадовили на крісельце й почали екзекуцію. Себто демонстрацію.
За словами спеціаліста, будь-яку проблему в житті можна вирішити доволі просто – варто згадати свій негативний досвід, якого страхаєшся, та в уяві прибрати всі жахливі дискомфортні моменти. Після цього на душі полегшає, а серце заспокоїться. Для цього присутнім навіть роздали спеціальні папірці, де схематично й покроково було описано, що куди і як. «Прямуй до мрії, керуй життям» закликали написи на титульній сторінці.
«Зрозумійте, – віщав лектор, – проблем фізично не існує. Є лише набір фактів, які кожна людина сприймає позитивно чи негативно. Все, що потрібно для досягнення цілі, – це зрозуміти, чого ви хочете й мотивувати себе!»
Під такі бадьорі заклики на піддослідному кореспондентові продемонстрували роботу системи: для початку ставили мені запитання про «негативний досвід», а відтак за допомогою скальпеля, без анестезії, почали оперувати. Не довго думаючи, я щиро зізнався, що «молоду й закомплексовану людину» дуже нервують подорожі громадським транспортом в часи пік – це і натовпи, й неввічливість пасажирів. Однак за кілька хвилин «закомплексований хлопець» почав витягати з глибин підсвідомості всілякі нюанси.
«Що б змінив у цій ситуації? – запитав я, заламуючи пальці й поглядаючи то на лектора, то на залу. – Я би прибрав громадський транспорт, купив собі вертоліт. А ще хочу, щоби настав мир у всьому світі й перестали голодувати діти в Сомалі. Це значно б покращило мій моральний стан». Було видно, що це не ті відповіді, на які очікує спеціаліст. Однак, попри відверте «шлангування» з мого боку, Ігор не зрікався своєї мети – допомогти хворому у будь-який спосіб. Відтак після десяти хвилин безперервного потоку бажань та прохань фантазія почала вичерпуватись і я визнав, що бажання скінчилися. Після такого щиросердного зізнання ведучий психологічних посиденьок виглядав задоволеним. «Під шумок» він запропонував учасникам тренінгу спробувати техніку оздоровлення одне на одному.
Складалося враження, що присутні так і не зрозуміли, чого від них хочуть. Оцінити власний емоційний стан? Виправити помилки минулого? Чи краще розповісти про можливі проблеми в майбутньому? Студентка, нервово гигикаючи, почала, без сумніву, нелегке спілкування з військовим. Виявилося, що чоловікові зовсім не потрібен той тренінг. Все, чого йому хочеться, – це підвищення по службі й допомога від держави. Молода жінка розповідала помічниці лектора про свою неосвіченість і брак знань. А дівчина, котра хотіла подивитися на семінар, поскаржилася, що «дуже хоче виїхати з цієї клятої держави назад до Сполучених Штатів». І досягнення того бажання не залежить від ступеня відчуття щастя.
«Пам’ятайте, людина прийшла у цей світ отримувати задоволення! Все інше байдуже. Ви хочете чогось досягти? Обирайте не нав’язані суспільством цілі. Обирайте свої. І вони вам допомагатимуть у майбутньому», – немов старозавітний апостол розпинався технік-психолог. «Впливайте на свою свідомість. Що більше та частіше ви це робитимете, то більше вона вам допомагатиме». Присутні ж, покинувши свої проблеми, вдивлялися у постать лектора, очікуючи нових одкровень.
Загалом клієнтів зробили такими собі «психологами на дому». Показавши просту вправу, керівник дійства осторонь споглядав за подіями, час від часу ствердно киваючи головою. «Як настрій, покращився?» –запитував він. «Так, покращився. Ми зрозуміли свої проблеми й працюватимемо над ними за вашою схемою», – відповідали присутні. Та й справді, має десь бути той результат, ми ж за нього заплатили!
Людям розповіли, як обрати професію, правильно визначитись із цілями в житті. Однак з облич було видно інше – народ не зовсім розуміє, в який бік той самий настрій мав підвищуватись. В очах «хворих» було одне-єдине запитання: чому мої проблеми досі зі мною? Де та чудодійна панацея, яка прийде і врятує мене від усього?
Люди були збентежені та розгублені. Натягнувши на обличчя усмішки, вони по одному виходили з аудиторії на вулицю, намагаючись розібратися у хитросплетіннях отриманої інформації. Виявилося, що наш тренінг – така собі платна демоверсія повного курсу занять «Керуй життям», які психолог запрошував відвідати всього-на-всього за 1200 грн.
Підсумок дійству підбила одна з учасниць: «Не спеціаліст він. Нічого адекватного не сказав, весь час стрибав з одного на інше. Я була на тренінгу за 6000 гривень. Там ліпше: про психотехніки розповідають, адекватні приклади дають. А тут – згаяний час».