Чомусь до рейтингу не потрапив Білл Бравдер — мільярдер, який ініціював санкції Маґнітского, щоб покарати російських можновладців за вбивство його адвоката Сєрґєя Маґнітского 2009 року. Немає в списку й таких гігантів, як Майкл Макфол — колишній посол США в Росії; письменників Маші Ґессен і Девіда Саттера; історика Тімоті Снайдера.
Список, вочевидь, складали недбало. RT помилився в написанні назви мого аналітичного центру — Центру аналізу європейської політики (CEPA), а також помилково заявив, що Епплбом у ньому працює, хоч Енн не співробітниця CEPA. Я попросив RT виправити помилки, однак відповіді не дістав (нездатність опублікувати уточнення чи виправлення є чіткою ознакою, що вони не «засіб масової інформації»).
Аргументи RT теж викликають подив: «Параноя і деякі політичні програми посіяли страх і недовіру до Москви. Звідси й «русофобія». Її поширює нечисленна сердита купка людей, які до того ж непогано на ній заробляють, — красно вам дякуємо!».
Передусім RT перебільшує наші можливості з поширення русофобії. Мої застереження щодо Росії ігнорувалися протягом 25 років, перш ніж Захід нарешті почав тривожитися. Атака Кремля проти Естонії 2007-го, війна в Грузії 2008 року, загрозливі навчання «Захід-2009» і війна в Україні, що точиться з 2014-го, підтвердили мої доводи. До того ж, створивши внутрішню політичну систему на базі відвертих антизахідних настроїв, Росія не мала б нарікати, що об’єкти цькувань від неї не в захваті.
Не заперечую, що Захід, особливо Сполучені Штати, трохи захопився тріумфальним протестом проти Кремля. Два місця в рейтингу, які могли б посісти Білл Бравдер й інші ненависники Росії, дісталися голлівудським зіркам, що, м’яко кажучи, ще зовсім зелені у справі антиросійської діяльності. Я постійно наголошую на тому, що ці новоспечені критики Путіна даремно зациклилися на нещодавньому втручанні росіян у вибори в США. Проблема набагато масштабніша й давніша.
Деякі противники Кремля нині й справді можуть нажитися, працюючи в аналітичних центрах і консалтингових компаніях. Однак по-справжньому заробити дають інші контори — ті, де йдеться про егоїстичні мотиви та де «поставки» надходять безпосередньо з Москви. Протягом понад 20 років бухгалтери, банкіри, консультанти, юристи й інші представники офісного планктону в смугастих костюмах охоче бенкетують із соковитими принципами та свідомістю з хрусткою скоринкою.
Серйознішою проблемою є те, що між антикремлівськими настроями й русофобією ставиться знак рівності. Це досить зручний трюк: назвати погляди опонента його особистими упередженнями та звільнити себе від потреби аналізувати наведені факти й аргументи.
Читайте також: Вимушене лідерство
Та, якщо вже відкривати сезон полювання на русофобів, найкращою здобиччю будуть очільники Росії. Вони обкрадають батьківщину: відтоді як путінський режим прийшов до влади, більше ніж $1 трлн зникло в офшорах. Вони жорстоко змушують замовкнути своїх критиків. Вони не скористалися «золотою жилою» високих цін на енергоресурси, щоб забезпечити надійну модернізацію інфраструктури й інституцій. Вони бояться та зневажають власний народ.
На мою думку, росіяни заслуговують на дещо більше за пафосний і бандитський Кремль. За певних обставин я навіть визнав би себе русофілом, адже володію російською, читаю цією мовою для власного задоволення та неймовірно захоплююся російською музикою, мистецтвом і літературою. Та заковика в тому, що «русофоб» і «русофіл» — це суперечливі ярлики, які автократи люблять, а демократи уникають. Життя надто складна штука, щоб втиснути його в рамки таких спрощених категорій, що й казати про рейтинги топ-10.
———–
.png)
автор The Economist, старший віце-президент аналітичного центру CEPA