Держава неможлива без існування та розвитку власної національної культури. Розуміючи це, Росія як країна-агресор робить усе, щоб стерти культурну ідентичність України з мапи світу. За даними Мінкульту, за два роки з початку повномасштабного вторгнення Росія зруйнувала або пошкодила 1255 об’єктів української культурної спадщини. Згадаймо принаймні ракетний удар по музею Григорія Сковороди на Харківщині, пошкодження будівлі Одеського художнього музею та затоплення будинку-музею Поліни Райко на Херсонщині. Близько 2 мільйонів обʼєктів культурного фонду України наразі перебувають на тимчасово окупованій території.
Багато об’єктів культурної спадщини неможливо евакуювати через складнощі транспортування чи ризик пошкодження робіт. А до об’єктів, що перебувають на тимчасово окупованих та прифронтових територіях, немає доступу. Ще складніше працювати зі збереженням архітектурних пам’яток та частин історичного ландшафту. Об’єкти культурної спадщини можна оцифрувати (диджиталізувати). Але ж не можна просто так узяти й оцифрувати гігантські колекції всіх обласних краєзнавчих музеїв? Насправді можна і варто. Тож давайте розбиратися: що саме ми маємо на увазі під диджиталізацією, якою вона може бути та хто оцифровує культурну спадщину в Україні.
Читайте також: В Україні створили віртуальний Музей вкраденого мистецтва
Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди, проєкт «Листівки з України» Українського інституту. Джерело:Український інститут
Що таке диджиталізація культурної спадщини
Диджиталізація — це конвертація аналогової інформації про обʼєкт у цифровий: у вигляді фото, скану, аудіо- й відеозапису, 3D-моделі, онлайн-курсу тощо. Те, як об’єкт оцифрують, залежить від виду об’єкта. У випадку з об’єктами культурної спадщини фотографії сканують у великій роздільній здатності, а будівлі та пам’ятники перетворюють на 3D-моделі за допомогою лазерного сканування. Зафіксувати в цифрі можна й нематеріальну культурну спадщину: традиційні ремесла, пісні, обряди. Це роблять через зйомку відеоінтерв’ю з носіями традицій, запуск онлайн-курсів із навчання традиційним ремеслам тощо.
За допомогою оцифрованих копій об’єктів культурної спадщини ми можемо:
- забезпечити громадський доступ до експонатів і колекцій, зокрема для маломобільних груп та людей з інвалідністю;
- забезпечити доступ до об’єктів, які були евакуйовані або заховані для збереження під час воєнного стану;
- забезпечити доступ до культурного спадку науковцям та дослідникам, зокрема іноземним;
- зберегти первісний вигляд обʼєктів або явищ нематеріальної культури в цифровому вигляді;
- за допомогою цифрових копій відреставрувати чи навіть повністю відтворити об’єкти, пошкоджені або зруйновані внаслідок воєнних дій.
Для диджиталізації культурної спадщини недостатньо лише відсканувати всі доступні об’єкти. Потрібно також створити інфраструктуру зберігання цифрових об’єктів, забезпечити захист, категоризацію, доступний пошук цієї інформації тощо.
Читайте також: «Оцифрування — нагальне завдання для українських археологів», — Симон Радченко
Чому в Україні досі не оцифрували культурну спадщину
За кордоном рух до цифровізації культурної спадщини розпочався ще на початку ХХІ століття. 2008 року запустили платформу Europeana, яка є найбільшим цифровим зібранням Європейського Союзу. Станом на початок 2025 року на платформі зберігаються книги, картини, фільми, музейні предмети та архівні записи з понад 2000 європейських культурних інституцій.
Що ж в Україні? Згідно з Положенням про Музейний фонд України вся документація в державних та комунальних музеях ведеться виключно на папері. Можливість вести облік та бази даних в електронному форматі зʼявилась 2016 року, проте рішення про це ухвалює безпосередньо керівник конкретного музею. Ця можливість не звільняє від паперового обліку. Відповідно, диджиталізація обʼєктів як така залежить виключно від ініціативності керівників конкретних установ і стає додатковою роботою для команд державних та комунальних музеїв, які працюють в умовах недостатнього фінансування.
Скільки об’єктів було викрадено чи знищено з початком повномасштабного вторгнення? Точної кількості ми вже не дізнаємося, тому що паперова документація знищена або до неї немає доступу. Трохи краща ситуація з нерухомими об’єктами культурної спадщини, бо кількість таких об’єктів значно менша, і для них є спеціальні охоронні реєстри.
До початку повномасштабного вторгнення з’явилися локальні вдалі приклади диджиталізації конкретних колекцій конкретних музеїв. Здебільшого це установи з національним статусом, що мають більше ресурсів та краще фінансування для оцифрування колекцій. Гарним прикладом є цифрова колекція Рівненського обласного краєзнавчого музею.
Отже, ми розуміємо контекст, у якому наші інституції зустріли повномасштабне вторгнення. Інструкції щодо пакування та евакуації колекцій надійшли вже після початку повномасштабної війни, а відповідальність за сам процес була покладена на директорів конкретних установ. Відповідно, з міст, які майже одразу були оточені, колекції не встигли евакуювати.
Наприклад, Маріупольський краєзнавчий музей постраждав від пожежі, спричиненої обстрілами. Озвучені окупантами дані свідчать, що до 95 % фонду згоріли, але перевірити ці дані неможливо. Особливо цінні полотна з колекції Художнього музею ім. Архипа Куїнджі вціліли завдяки завідувачці музею, але їх передала в руки окупантам у квітні 2022 року одна з колаборанток, директорка місцевого краєзнавчого музею. Їх вивезли до Донецька, про що свідчать репортажі в пропагандистських каналах так званої ДНР. У цих відео прозвучали фрази про «поповнення музейного фонду РФ» та «повернення шедеврів Куїнджі та Айвазовського на батьківщину». Частина цих обʼєктів зберігається у вигляді цифрових копій у працівників музею, що продовжують просвітницьку та експозиційну діяльність. Та величезна кількість обʼєктів втрачена зокрема через брак систематичної політики щодо цифровізації культурної спадщини.
Будівля Маріупольському краєзнавчому музеї після пожежі, спричиненої російськими обстрілами. Автор: З архіву Олександа Горе
Інший приклад — захист культурної спадщини Херсона, що був стрімко окупований. Росіяни вивезли всі цінні експонати з обох обласних музеїв: краєзнавчого та художнього. Цього разу викрадення не фільмували. У наявних репортажах окупанти обережно стверджують, що «евакуацію» здійснювали для порятунку колекцій, які «зберігають для повернення до Херсону». Про відповідальних за ці воєнні злочини Kyiv Independent зняли документальний фільм, присвячений викраденню об’єктів культурної спадщини як частині державної політики РФ щодо окупованих українських територій.
Щоби протистояти окупаційній державній політиці країни-агресора, нам необхідна якісна диджиталізація культурної спадщини. Причому йдеться не лише про прифронтові регіони. Ми неодноразово бачили прицільні удари по історичному центру Одеси, національних памʼятках Харкова та музею Шухевича на Львівщині.
Як на державному рівні оцифровують спадщину в Україні
22 листопада 2024 року Міністерство культури та стратегічних комунікацій презентувало реєстр Музейного фонду України. Його розробила громадська організація «єМузей» спільно з Міністерством культури та стратегічних комунікацій та за підтримки міжнародних партнерів. Публічна частина реєстру вже доступна на вебпорталі. Реєстр передбачає обов’язкове внесення облікових даних, а от прикріплення фотографій, сканів чи 3D-моделей об’єктів культурної спадщини лишається на розсуд самих музеїв. Основна мета реєстру — цифровізувати облік культурної спадщини. Якщо Кабінет Міністрів України затвердить Положення про цей реєстр, музеї зможуть перейти до єдиного реєстру з обліковою інформацією про всі об’єкти з фондів.
Та поки що немає ні інформації щодо часу затвердження Положення, ні вимог щодо формату та вигляду інформації в реєстрі. Оцифрування колекцій покладене на кожен окремий музей, а всі цифрові копії — за наявності — завантажуються самими музейними працівниками.
Знімок з презентації реєстру Музейного фонду України
Хто працює на ринку оцифрування культурної спадщини в Україні
Музейні установи, архіви та бібліотеки по-різному підходять до диджиталізації культурної спадщини. Наприклад, Національна бібліотека ім. Вернадського має власний відділ оцифрування, що конвертує великі масиви стародруків, рідкісних та унікальних видань.
Існує низка організацій, які залучають до диджиталізації. Уже згадана ГО «єМузей» здійснює оцифрування колекцій, створення 3D-турів, мапінг та надає інші цифрові послуги. Серед доробку організації — оцифровані моделі трипільського храму та Вознесенської церкви, колекції опішнянської кераміки та національного святкового одягу XIX–XX століть.
Оцифрована модель Вознесенської церкви у селі Лукашівка, Чернігівської області ГО «єМузей»
Львівська компанія Skeiron створила імерсивну платформу «Музей у 3D», яка налічує 26 віртуальних турів музеями Галичини. Флагманський проєкт Skeiron — #save ukrainian heritage — передбачає лазерне сканування архітектурних памʼяток. Уже відсканували 60 обʼєктів в Україні.
Окрім залучення зовнішніх організацій, українські музеї самостійно можуть отримати гранти навчання спеціалістів та на придбання техніки для оцифрування. Після початку повномасштабного вторгнення таких можливостей значно побільшало. Радимо звернути увагу на гранти від House of Europe та конкурси від посольств.
Окрім оцифрування, важливими є систематизація та експонування оцифрованих копій. Для цього, зокрема, існують цифрові простори на відкритих метавсесвіт-платформах. Наприклад, «Музей вкраденого мистецтва» — простір з експозицією цифрових копій українських памʼяток, які під час повномасштабного вторгнення незаконно вивезла чи знищила Росія. Перша віртуальна галерея Музею присвячена Маріуполю та окрім відтворених обʼєктів, має фото- та відеодокази воєнних злочинів РФ проти української культури.
Знімок з онлайн-екскурсії по діджитал простору Музею вкраденого мистецтва
Для цифровізації важливим є доступ науковців та дослідників, зокрема закордонних, до оцифрованих об’єктів. У тестовому режимі публічного реєстру Музейного фонду України наразі немає англомовної версії, і нам не відомо, чи вона планується. Також Україна мало представлена на цифровій мапі європейської культурної спадщини, зокрема на порталі Europeana. На цьому порталі немає жодної української державної інституції. З України завантажено трохи більше тисячі об’єктів, більшість із них — громадською організацією «Центр досліджень визвольного руху». До порівняння: Молдова, що отримала статус кандидата в члени Європейського Союзу одночасно з Україною, має близько 4 тисяч оцифрованих обʼєктів на Europeana, які завантажила Національна бібліотека Молдови.
Повномасштабне вторгнення підсилило інтерес до диджиталізації культурної спадщини в Україні. Та це сталося запізно: велику частину музейних фондів вивезли або знищили, і ми вже не зможемо оцифрувати та відновити її. Загроза знищення унікальних об’єктів культури України залишається, допоки існує Росія. Тож сподіваємося, що громадських та державних ініціатив зі збереження культурної спадщини дедалі більшатиме, а реєстр Музейного фонду України буде успішно реалізований.