За даними огляду, загальна тенденція свідчить про цілеспрямовану впроваджувану на різних рівнях політику обмеження сфер вживання української мови та різних форм заохочення переходу у спілкуванні та навчанні на російську мову.
Відштовхуються дослідники від даних перепису 2001 року, за якими українську мову вважають рідною 67,5% громадян України, російську – 29,6%, іншу – 2,9%. Нарікаючи на брак свіжого перепису, запланованого наразі на 2012 рік, оглядачі послуговуються іншими соціологічними дослідженнями. І доводять, що визначення людиною української як рідної ще не означає, що та постійно спілкується нею. «В незалежній Україні діють потужні чинники, які впливають на мовну поведінку людей і не дають їм можливості вільно спілкувати мовою, яку вони вважають рідною», – йдеться в огляді.
Робота та дім
Наводяться дані двох цьогорічних досліджень, які відображають тенденції в послуговуванні мовами у побуті та під час спілкування на роботі або під час навчання. Так, за даними опитування Research & Branding Group, українською в родині або вдома говорять 47% мешканців України, російською – 37%, обома мовами у рівній мірі – 15%. Дані дослідження Центру Разумкова трохи відрізняються: у побуті українською мовою спілкуються 53,3%, російською – 44,5%, іншою – 1,4% громадян нашої держави, причому частка україномовних стабільно зростає, починаючи з 2004 року.
Обидва дослідження констатують, що за межами дому або родини частина україномовних українців починає спілкуватися російською. Лише 45%, за даними Research & Branding Group, та 49,2%, за даними Центру Разумкова, послуговуються українською на роботі або навчанні. «Таке аномальне явище відмови українців від власної мови спілкування (і при цьому – державної мови країни) може мати лише одне пояснення – тиск з боку російської мови в публічній сфері, а також спричинені цим тиском стереотипи», – роблять висновки автори огляду.
Має мовна мапа України і очікуваний регіональний вимір, причому є там доволі цікаві спостереження. «У місті Києві та Дніпропетровській області частка людей, що спілкуються в побуті українською та російською, приблизно однакова. При цьому на Дніпропетровщині російська мова домінує у великих містах, а українська – в невеликих містах і селах», – йдеться в огляді.
Розглядається у дослідженні і ставлення мешканців різних регіонів України до запровадження в Україні двох державних мов: «Кількість прихильників офіційної двомовності стрімко зменшується в усіх регіонах України. Загалом по Україні це число знизилося з 59% у 2009-му до 49% у 2011 році. Головним поясненням цієї тенденції є те, що дедалі менше людей вірять в «утиски» російської мови, і водночас усе більше бачать на практиці дискримінацію української мови в багатьох сферах суспільного життя».
Закон і виконання
Вказується в огляді й на розмитість законодавчих норм, які мають гарантувати державний статус української мови, та на фактичний брак санкцій, передбачених за порушення цих норм. Деякі з них, як то норма Закону України «Про освіту» про українську як мову виховання дітей та навчання, виконуються далеко не завжди.
Основним законом, що регулює мовне питання в Україні, окрім Конституції, є Закон «Про мови в Українській СРСР», ухвалений 1989 року. Автори огляду наголошують, що на момент прийняття закон був прогресивний, тому що надавав українській статус єдиної державної та забезпечував її функціонування поруч із більш поширеною на той час російською. Але механізми забезпечення державного статусу української мови у незалежній Україні, на думку дослідників, є недостатніми, та й ті повсюдно не виконуються.
Автори дослідження звертають увагу на законотворчі процеси, які відбувалися протягом 2010–2011 років. Зокрема, законопроекти, спрямовані на «свідоме звуження сфери функціонування української мови і створення умов для фактичного домінування російської мови в Україні», серед яких нашумілі законопроекти «Про мови в Україні» зразка 2010-го, та «Про засади державної мовної політики» 2011 року. Ними політики намагалися ескалувати і без того наявний в українському суспільстві конфлікт на мовному ґрунті.
«Загалом у 2010–2011 роках при прийнятті нових та внесенні змін до чинних законів України спостерігалася тенденція звузити сферу функціонування української мови шляхом заохочення можливості не знати й не послуговуватися державною мовою», – йдеться в огляді.
Водночас відзначається і наявність у законодавчих змінах поодиноких ініціатив, які сприяють підтримці української мови. Таким є Закон «Про внесення змін до Закону України «Про кінематографію» та інших законів України щодо підтримки виробництва національних фільмів», в якому зауважено, що «національним фільмом», виробникам якого надано пільги, є такий, «основна (базова) версія мовної частини звукового ряду якого створена українською мовою».
Діяльність органів виконавчої влади на мовній ниві за останні два роки також була спрямована на звуження сфер функціонування та поширення української мови. Такими є скасування Міносвіти у 2010-му рішень про проведення ЗНО виключно державною мовою та обов'язок навчання нею іноземних студентів в Україні. Крім того, представники обох гілок влади за останні два роки повсюдно використовували у своїй діяльності російську мову замість державної.
Не відставали й окремі місцеві органи влади, які, не маючи на те повноважень, фактично ставили російську мову у привілейоване становище. Серед них відзначилася Одеська міськрада, яка перевела діловодство на російську та дозволила більшості шкіл та дитячих дошкільних закладів міста вести навчання не лише українською, а й російською мовою, внаслідок чого практично у кожній одеській школі тепер є класи з різними мовами навчання.
Ситуація з мовою шкільної освіти у російськомовних регіонах за останні два роки не зміниться через малодоступність або недоступність освіти українською мовою. Так, на Донбасі і в Криму ситуація суттєво відрізняється від загальноукраїнської. У Донецькій та Луганській областях українською мовою навчаються – 46,7% і 48,5% учнів відповідно. У Криму ж діти фактично не мають можливості отримати освіту державною мовою, адже на півострові лише сім шкіл з українською мовою навчання. У них навчаються 8,1% кримських учнів, а у Севастополі цей показник взагалі сягає лише 2,9%.
«Міністерство освіти та місцеві органи влади (насамперед у Криму, Донбасі та Одеській області) протягом останніх місяців здійснюють цілеспрямований вплив на школи з метою збільшення частки учнів, що навчаються російською мовою, а також збільшення кількості українських шкіл, де відкриваються російські класи», – йдеться в огляді.
Інструменти русифікації
Загалом, до чинників, які штучно звужують сферу функціонування української мови в Україні, дослідники зарахували домінування російської мови у публічній сфері, а також спричинені цим стереотипи.
Частка книг українською мовою на національному книжковому ринку, за оцінкою Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів, становить лише 13%. Так само домінує російськомовна преса: сумарний наклад газет російською мовою (без урахування двомовних) у поточному році сягнув понад 66%. Сумарний тираж журналів українською мовою – близько 10% загального накладу журналів.
Також волонтери «Простору свободи» провели моніторинг восьми найрейтинговіших телеканалів. Україномовні програми там становлять 22,2% із 64 годин промонітореного ефірного часу, двомовні – 31%, російськомовні – 46,8%. У будні прайм-тайм розподіл ефіру за мовами виглядав так: російськомовні програми – 56% ефіру, програми українською мовою – менше 16%.
«Телебачення в незалежній Україні перетворилося на один із потужних інструментів русифікації українців будь-якого віку, починаючи з дитячого. Через екрани телевізорів мільйонам людей нав’язується російська мова і підтримується меншовартісний статус української. Більшість глядачів провідних телеканалів позбавлені гарантованої законом можливості дивитися по телебаченню всі фільми та інші програми українською мовою», – говориться в дослідженні.
Моніторинг восьми провідних радіостанцій у прайм-тайм продемонстрував, що частка пісень українською мовою у їхньому ефірі становить менше 5%.