«Гей ви, хлопці-запорожці, а де ж ті міста українські?» – запитує з гіркотою лідер культового херсонського рок-гурту «Криголам» Володимир Демченко, хоч так насправді не має особливо рації: українські міста на Півдні є. І перше з них – Херсон.
Місто-парадокс
Заснований у межиріччі Дніпра і Південного Бугу за три роки після зруйнування останньої Січі, Херсон мав стати форпостом імперії у її просуванні до Чорного моря. Похований у Херсоні в Катерининському соборі його засновник князь Потьомкін свого витвору-міста не любив. Бо, вочевидь, не уявляв, що за його життя Росія загарбає Крим і Бессарабію, а йому особисто доведеться керувати обширними територіями із того-таки невеличкого, відданого на поталу дніпровським комарам Херсона.
Усі 230 років існування Херсона довелося чути від херсонців нарікання на провінційність рідного міста. А проте розміреність життя, відсутність одеського гамору і миколаївської «індустріальної» зверхності перетворювали херсонське життя на сонно-розмірене, а архітектуру міста – на зразок неконфліктного співіснування стилів із різних епох та національних напрямків.
Теперішній Херсон із висоти повітряних куль, нагода поширяти якими трапляється тут досить часто, нагадує розгорнене віяло: в його основі поміж Дніпром та притокою Кошовою буде старе Грецьке місто з парковим ансамблем колишньої фортеці (збереглися дві масивні брами: Очаківська та Петербурзька, оточені земляними валами), по крилах старої забудови – сади приватного сектору, залишки проковтнутих містом одноповерхових колишніх передмість, а насамкінець – висотки спальних районів навколо нечисельних промислових зон. Оперізує місто міжнародна траса Одеса – Ростов, що у своєму кримському відгалуженні переходить у граціозний Антонівський міст – гордість Херсона.
«Рідне місто, місто Херсон, / Миліше тебе нема. / Білі стіни гарних домів, / Балкони на цих домах», – є пісня в гурту «Воплі Відоплясова». Мабуть, під впливом Максима Рильського, який називав Херсон «білим». Можливо, в часи Рильського тут і справді було білого кольору більше через велику кількість хат-мазанок. Натомість тепер базовий херсонський колір брудно-червоний. Ним вималювані всі кривуваті двоповерхівки у старішій частині міста. А ось білим ракушняком обнесені нечисленні адміністративні споруди та недобудований новий телецентр посеред головної вулиці. Топоніміка досі залишається з радянської доби: вулиця Леніна (колишня Соборна) затесалася у найстаріші обдерті кам’яниці, головний проспект (колишня назва – Говардівська) названий іменем адмірала Ушакова, вулиця ж Карла Маркса впирається у нещодавно відновлений за дореволюційним зразком пам’ятник Потьомкіну.
Повну версію статті читайте тут .