Європа під атакою, та досі не виробила серйозного реагування
«Ой!» — мета стримування. Противник має відчути, що прорахувався. Жертву не вдалося залякати: вона реагує ефективними і дошкульними контрзаходами.
Росія (й інші ворожі держави) випробовують систему стримування в європейських і північноамериканських країнах із 1990-х років. Вторгнення в сусідні країни. Кібератаки. Економічна війна. Втручання в політичні системи. Підпали. Саботаж. Убивства. Перелік може бути довгим. Утім перелік ефективного реагування — короткий. Ніщо із заходів Великої Британії, Сполучених Штатів, Франції, Німеччини або інших великих країн Заходу поки що не викликало ефекту «ой» у Кремля (Пекіна, Тегерана або Пхеньяна), щоб режими цих країн зрозуміли, що суттєво прорахувалися. Тому вони продовжують у тому ж дусі.
Західні можновладці категорично протестують проти закидів в неефективності. Нагадують про санкції, висилки з країн, а також безліч дипломатичних, військових та інших заходів. Так, усе це справді було. Та чи стримали ці заходи подальші атаки? Вочевидь ні, адже атаки продовжуються.
Навіть зараз більшість країн Заходу не наважуються покидати своєї зони комфорту. Допомагають Україні протидіяти повномасштабному військовому вторгненню, але дають недостатньо грошей і зброї для перемоги. Реагують на російські атаки на своїй території, але тільки у вигляді символічних санкцій: прес-релізів, дипломатичних висилок й економічних обмежень, що не зачіпають нікого по-справжньому.
За цю нерішучість розплачується передусім Україна. Наразі російські крилаті бомби, балістичні ракети й бомби не падають на європейські міста. Німці, повертаючись з антивоєнних демонстрацій, мирно сплять у своїх ліжках, а не в спальниках у бомбосховищах.
Однак Європа теж під атакою. Дрони, які минулого тижня літали над аеропортом у Стокгольмі; глушіння GPS-сигналів, що перешкоджало фінській цивільній авіації; російська військова активність навколо підводних кабелів, численні кібератаки (включно з тими, що не розголошуються) — усе це приклади російської гібридної агресії, що виходить далеко за межі України.
І відповіді на це немає. Що б, скажімо, зробила Велика Британія, якби загадкові дрони завадили авіації в аеропорту «Гітроу»? Авіалінії легко залякувати. Швидше за все іноземні оператори вирішили б, що безпечніше призупинити рейси до Лондона. Британська економіка зазнала б нищівного удару.
То як би реагувала Британія? Наявний арсенал вельми обмежений. З ядерної зброї жодного толку. Обурений прес-реліз і висилка з Лондона останніх російських дипломатів не спричинить ефекту «ой».
Як варіант, можна було б відреагувати за рахунок України. Забезпечити допомогу з виробництвом, фінансами й розвідкою, щоб українські дрони вчинили те саме в московських аеропортах. Також можна було б звернутися до союзників. Наприклад, Норвегія могла б запровадити нові обмеження на російську присутність на Шпіцбергені, а Фінляндія водночас повідомити, що з технічних причин тимчасово обмежує діяльність російської шпигунської бази (перепрошую, консульства) на Аландських островах. Тим часом європейські фінансові установи накрили б пов’язані з Росією банки на Кіпрі.
Було б іще краще, якби Британія вийшла зі своєї зони комфорту й узялася за тих, хто потурає Росії: банкірів, юристів, бухгалтерів й решту підступних співучасників російських злочинів, які сприяють кремлівському обходу санкцій. Дехто з них працює у Великій Британії, та більшість — в Об’єднаних Арабських Еміратах і подібних юрисдикціях. Якби вони знали, що наштовхнуться на професійний осуд, цивільну відповідальність або кримінальне переслідування, то місця бізнес-класу у кремлівському потуральному потязі відразу б утратили привабливість. І ефект «ой» поширився б не тільки на поплічників, а й на їхніх клієнтів у Москві.
Усе це можливо. Та поки що малоймовірно. Країни Заходу дуже переймаються своєю безпекою. Дуже, та не занадто. І Росія це знає. А ми — ні.