Теракти «Ісламської держави» («ІД») в Парижі 13 листопада стали замахом на невинні радощі життя. За день до паризьких терактів шахіди позбавили життя 43 людей у Лівані. Минулого місяця 224 особи загинули через вибух у російському авіалайнері над Єгиптом.
Лише 10 місяців тому Париж зазнав попереднього нападу джихадистів. Місцеві спецслужби перебували в стані підвищеної готовності, та все одно бойовикам «ІД» вдалося знищити й покалічити людей. Просто і трагічно: світу потрібно вибудовувати міцніший захист. Питання лише в тому, як це робити.
Знати свого ворога
«ІД» вибудовує тероризм, розраховуючи на зло. Угруповання вважає, що успішні теракти надихатимуть майбутніх мусульманських радикалів, яких воно намагається завербувати. Але «Ісламська держава» прагне ще й викликати негативне ставлення до мусульман, аби переконати тих самих радикалів, що світ зневажає їх та їхню релігію.
Реакція на це має бути так само прагматично розрахована. Виступаючи з промовою під час ушанування жертв теракту, президент Франції Франсуа Олланд заприсягнувся знищити «ІД». Мета достойна, але це тільки частина завдання, бо в гарячих точках Близького Сходу множитимуться інші джихадистські групи з такими самими кровожерними намірами. Державам потрібно розробляти політичні стратегії, які вони стабільно втілюватимуть, навіть якщо регіон і надалі лихоманитиме, а терористи все одно інколи проникатимуть крізь усі перепони.
Читайте також: Війна під вікнами
Захід має дві мети: захищати життя своїх громадян та ліберальні цінності толерантності й верховенства права, на яких базується його суспільство. Коли між цими двома орієнтирами виникає суперечність, потрібно обирати курс, який зведе до мінімуму втрату цінностей, але забезпечить надійний захист. На жаль, у панічних пошуках безпеки цей принцип, схоже, часто забувають першим. Безпечніший світ починається вдома й за умови дотримання визначених законом повноважень. Радикалізація джихадистів часто відбувається в інтернеті через невеликі групи. Вони спілкуються, послуговуючись електронними засобами зв’язку. Залишають сліди подорожуючи. Розвідувальні служби повинні мати контрольований доступ до цих даних. Вирішення проблеми — визначена законом структура діяльності під пильним політичним та судовим наглядом.
Закон може бути гнучким, але до певної міри. Після заяви Олланда про введення надзвичайного стану, який він через голосування в парламенті намагатиметься розтягнути до трьох місяців, поліція може проводити рейди по всій Франції, не пред’являючи ордера. Наразі деякі з таких операцій закінчились арештами, а одна, 18 листопада в столичному передмісті, — стріляниною і викриттям підготовки чергового теракту. Короткочасне розширення повноважень силовиків виправдане збільшенням загрози наступних диверсій. Але французький парламент повинен бути обережним. Якщо згодом обшуки без оформлення належного документа стануть звичною справою, неминуче почнуться
перевищення обов’язків.
Мають значення й ресурси. У середині листопада Британія оголосила про 15-відсоткове розширення штату своїх служб безпеки та подвоєння видатків на кібероборону. Олланд пообіцяв залучити до роботи більше поліцейських і суддів. Але деякі інші держави, схоже, не здатні відповісти на виклик. Дехто з паризьких терористів жив у брюссельському передмісті Моленбек, значну частину мешканців якого становлять мусульмани, і не всім із них вдалося інтегруватися. Відповідно з Бельгії до Сирії їде більше охочих приєднатися до «ІД», ніж з інших європейських країн. Бельгійські спецслужби — слабка ланка.
Це важливо, бо після укладення Шенгенської угоди не стало прикордонного контролю між 26 країнами Європи. Вона має свою символічну й економічну цінність, але через неї погіршується робота розвідувальних служб. Щойно, скажімо, з Балкан до Шенгену потрапляє автомат, як стає практично неможливо перешкодити йому опинитися в руках джихадистів у Франції. Терорист у Брюсселі може непомітно оперезатися поясом шахіда й вільно доїхати до Парижа, щоб там підірватися. Країнам Шенгенської зони потрібно пристосуватися до світу, який став небезпечнішим. По-перше, їм потрібен надійніший зовнішній рубіж. Французи хочуть створити посилену європейську прикордонну службу, яку фінансуватимуть й укомплектовуватимуть усі члени Шенгену. Ідея добра, але запізніла.
По-друге, у зоні без кордонів урядам потрібно прибрати перешкоди для контролю. База даних мігрантів Європейського Союзу не узгоджена з базою Європолу — правоохоронної установи ЄС. Європарламент блокує план надання поліції доступу до імен пасажирів авіарейсів, переймаючись тим, що це порушення конфіденційності. Країни можуть здійснювати вибірковий нагляд на кордоні, але він несистематичний. Загалом у Європі процедура запиту інформації в інших держав, наприклад щодо балістичних даних і ДНК злочинців, частко складна й затяжна. Змінивши такі моменти, можна було б посилити безпеку без посягання на основні права. Оце й варто робити.
Читайте також: Технологія гіршого
У пошуках цапів-відбувайлів
І, навпаки, запровадження суворого контролю на зовнішніх кордонах із метою недопущення біженців серйозно підірве ліберальні цінності, аж ніяк не зробивши Європу безпечнішою. Хоча саме це — зачинити двері перед біженцями — пропонують політики в Європі й Америці після того, як виявилося, що один із паризьких терористів потрапив на континент через Грецію, можливо, за фальшивим сирійським паспортом. Логіка заборони в’їзду біженцям глибоко хибна і з практичного, і з морального погляду. Зрозуміло, що ризик інфільтрації терористів існує і Європа повинна стежити за новоприбулими. Однак щонайменше п’ятеро паризьких терористів були не біженцями, а її громадянами. А якщо людина настроєна підірвати себе й учинити теракт, то вона завжди може заплатити контрабандистам, які провозять нелегалів. Частина біженців, що прибувають на грецькі острови, самі стали жертвами джихадистів, зокрема європейців, що поїхали до Сирії воювати в лавах «ІД». Якщо Європа відгородиться від мусульман муром, то це й означатиме (на підтвердження слів «ІД»), що вона зневажає їх усіх. А таким способом теж можна проторувати шлях до тероризму.
Боротьба проти «ІД»
Крім зміцнення кордонів та полегшення процедури розпізнання терористів, які вже їх перетнули, світ повинен боротися проти «ІД» в неї вдома: в Іраку та Сирії. Крайнім кроком може бути розгортання наземних сил держав Заходу.
Хтось (особливо ліві) твердить, що військова операція не захистить ані цінностей Заходу, ані його безпеки. Якщо результат воєнних дій заздалегідь невідомий, то вбивство людей виправдати важко. Крім того, це воскресить із попелу насильство джихадистів і наразить світ на ще більшу загрозу. Саме це, стверджують вони, показали війни в Афганістані та Іраку. Ці конфлікти справді послужили добрим уроком. Але висновки з них помилкові, коли їх припасовують до конкретних цілей «ІД». Сучасні збройні сили добре надаються для того, щоб вигнати джихадистів із певної території, навіть якщо відновити після цього країну вони не зуміють. Саме бойовими діями вдалося витиснути «Аль-Каїду» з Афганістану. Згодом постійні удари по її лідерах, які переховувалися в Пакистані, значно ослабили організацію.
Той факт, що «ІД» утримує територію, як це колись робила «Аль-Каїда» в Афганістані, особливо важливий. Витурити її звідти потрібно, бо вона використовує ці землі для заробляння грошей і вербування, підготовки й координації тисяч потенційних терористів. Доки «Ісламська держава» триматиме у своїх руках «столицю» Ракку та іракське місто Мосул, вона залишатиметься символічною «батьківщиною» для радикальних мусульман. А те, що їй вдалося вистояти перед найбільшими державами світу, — бо так хоче Аллах, — ще дужче їх надихатиме.
Альтернатива війні — вичекати, доки «ІД» розсиплеться сама. Але це марна надія. Угруповання не зникає, бо на Близькому Сході точиться титанічна боротьба між сунізмом і шиїзмом. На неї нашарувалися конфлікти між регіональними державами та суперництво між США й Росією. Хай там що кажуть противники бойових дій на Близькому Сході, це протистояння провокує не Захід. Навіть якби західні держави вивели свої війська й переключилися лише на дипломатію, кров лилася б і далі чи не десятки років.
Читайте також: Паралельна дипломатія Ніколя Саркозі
Тож на користь військового втручання той факт, що альтернатива ще гірша. І все-таки кампанія США зі «зломлення й остаточного знищення» «ІД» відбувається вкрай повільно почасти через те, що воєнний варіант вирішення проблеми ніколи не був пріоритетним.
Проте після Парижа місія стала нагальнішою. Олланд, поклявшись бути «безжальним», наказав французьким силам активно бомбардувати Ракку. Америка теж поступово активізується. Зокрема, нещодавно вона заявила про розгортання контингенту сил особливого призначення для боротьби проти «ІД». Уряд Британії, певно, попросить дозволу парламенту підтримати авіаудари по мішенях у Сирії: давно вже час виступити разом із союзниками.
Усе це добре, але навряд чи цього досить. Щоб знищити «ІД», потрібно взяти Ракку й Мосул. І тут уже необхідна армія. Поки що заплановано готувати іракські сили для дій в Іраку, а в Сирії розраховувати на підтримку курдів та бойовиків, що воюють проти «ІД». Цей план не надто успішний. У курдів є і свої проблеми. А іракці та сирійці, попри вишкіл (і гроші), не готові до великих баталій.
Тож зараз слід починати зі спроб реалізації наявного плану: залучати більше військових інструкторів і значно більше сил спеціального призначення, які підтримали б іракські частини. Але якщо це не вдасться, військових доведеться шукати деінде. Колишній французький президент Ніколя Саркозі висловив не лише свій погляд, коли запропонував об’єднати зусилля з Росією і змиритися з Асадом, щоб використати їхні сили проти «ІД». Такий підхід може спершу здатися привабливим, але закінчиться кривавою бійнею: і Асад, і його іранські спонсори — закляті вороги сунітів, що проживають на захоплених «ІД» територіях. Кращий варіант — створити за мандатом ООН сили з частин армій Туреччини, Саудівської Аравії та країн Перської затоки. Це буде нелегко, але всі їхні уряди зацікавлені в стабілізації сунітського регіону, який становить для них загрозу (пряму у випадку Туреччини, що сама нещодавно стала жертвою терористів з «ІД»).
Барак Обама та інші західні лідери зацікавлені у створенні такого альянсу, адже якщо ця схема зазнає фіаско, то військова кампанія залежатиме від сил НАТО. А цей варіант досі не має достатньої політичної підтримки. У виступі минулого тижня господар Білого дому, схоже, більше переконував відмовитися від перспективи наземної операції із західним контингентом, ніж говорив про власне боротьбу з «ІД». Утім, із кожним нападом на Захід необхідність мілітарного протистояння «Ісламській державі» зростатиме. Якби на американській території стався серйозний теракт, питання було б вирішене.
А ще треба говорити
Проте самої військової сили не досить. Вона може убезпечити решту світу на короткий час, але критики справедливо зазначають, що ісламський терор закінчиться лише тоді, коли на Близькому Сході запанує мир. Тому паралельна мета — змусити країни регіону припинити маріонеткові війни між собою і створити в Сирії та Іраку федеральні держави, які гарантуватимуть сунітам, шиїтам, алавітам і курдам співіснування та гідне представництво в урядах. Для цього потрібно зміцнити адміністрацію в Багдаді. А ще покласти край громадянській війні в Сирії. На жаль, судячи з віденської зустрічі, що відбулась у середині листопада, до такої домовленості ще дуже далеко.
Дипломатичний процес простим не буде. Відсутність поступу в ньому не має стати гальмом для бойових дій. Але до пошуку політичного врегулювання слід підійти з усією серйозністю, задіявши всі сторони, зокрема Росію та Іран. Камінь спотикання — Асад, якого підтримують обоє останніх. Якщо залишкам його країни й судилося колись дочекатися миру, то на його руках забагато крові, щоб він залишався при владі на невизначений термін. Тим часом Путін зіткнувся з іншою загрозою від джихадистів: її посилюють вояжі до Сирії ісламістів із Північного Кавказу. Тому, може, його і вдасться переконати, що Росії не потрібен Асад, щоб спекатися «ІД», а заодно і здобути союзника на заході Сирії.
Безтурботного п’ятничного вечора Ракка видається неймовірно далекою від Парижа. Але нещодавні теракти показали, як легко ідеї насильства перетинають кордони. Життю невинних людей досі загрожує небезпека. І загрожуватиме, певно, ще не один рік. А тому більше стає причин почати діяти вже проти кожної ланки в ланцюзі.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com