Захід рішуче настроєний продовжувати тиск на Москву через кримський конфлікт у вигляді санкцій, замороження активів і можливого виключення з Великої вісімки. Утім, Крим вважають безнадійною справою: практично жодних шансів на скасування результатів проведеного на півострові «референдуму» немає. Нині головна мета Заходу – завадити новим зазіханням Росії на територію України, а також донести до росіян думку про те, що будь-які військові дії на підтримку проросійських демонстрантів у Східній Україні призведуть до набагато серйознішої кризи. За словами західних політиків, така криза може навіть спричинити військове протистояння між Сходом і Заходом, що стане найсерйознішим конфліктом від часів холодної війни.
Політики Заходу цілком усвідомлюють, що Владімір Путін власне й розраховував на їхню нерішучість і байдужість у відповідь на несподівану окупацію Криму. Вони знають, що Москва враховувала розкол між членами НАТО, зацікавленість європейських країн в економічних та енергетичних зв’язках із Росією, а також побоювання громадськості щодо подальшої ескалації. Путін планував, що з огляду на всі ці фактори Захід реагуватиме мляво. Фактично так і вийшло. І все-таки західні лідери переконані, що очільник РФ мусить заплатити за свої дії, й рішуче настроєні демонструвати обурення, аби стримувати його дальшу агресію.
Такий сигнал Захід надіслав Росії відразу після недільного «референдуму». Європейські лідери відреагували суворіше, ніж очікувалося: ухвалили низку заходів, спрямованих проти найближчого оточення Путіна та посадовців, відповідальних за дії Росії в Криму. Захід усвідомлює, що санкції навряд чи змусять росіян відступити. Однак вважає за необхідне тиснути і далі, навіть попри ризик виникнення нової холодної війни, що може на багато років обірвати нормальні відносини Росії з Європою та Америкою.
Західні політики досі намагаються лишатися відкритими для переговорів. Вони вважають, що навіть незначні санкції (ухвалені на сьогодні) справді стурбують Москву, особливо коли Кремль побачить, що страждає економіка Росії, інвестиції скорочуються, а Європа запроваджує довгострокову програму послаблення залежності від російського газу. Як попередив міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Лаврова держсекретар США Джон Керрі (і не тільки він), будь-які дальші провокації або інтервенція в Україну будуть зустрінуті Заходом набагато рішучіше.
Читайте також: Висока ціна дешевого авторитету
Західний світ прагне без галасу схилити Москву до переговорів (прямих або через посередників) з українським урядом, а також переконати в необхідності подолати напруженість у Східній Україні й відігравати конструктивну роль у забезпеченні цілісності України (без Криму). Ще залишаються сподівання, що Росія все-таки приєднається до контактної групи або компромісного варіанту від Заходу, що передбачає розширення повноважень регіонів і надання Україні зовнішньої економічної підтримки.
Однак проблема в Путіні. Ключова мета його політики – відновлення російського впливу в Україні. Він вирішив помститися за приниження, якого зазнала Москва внаслідок усунення Януковича. Підозріливість лідера РФ щодо мотивів Заходу вийшла з-під контролю, особливо на тлі активної антизахідної, а надто антиамериканської пропаганди, тож дати задній хід, не втративши при цьому обличчя, йому буде важко.
Отже, нині західна політика має дві стратегії. По-перше, визначитись із наступними санкціями, що можуть бути запроваджені, й донести до кремлівських можновладців та путінського оточення думку про шкоду, якої такі кроки можуть завдати аж ніяк не стабільній російській економіці. По-друге, обмежити потенціал Росії для тиску на будь-які країни світу через створення проблем на Близькому Сході чи завдання шкоди економічним інтересам західних держав.
Читайте також: Чому Лукашенка не підтримує Росію
Для цього Захід має продемонструвати єдність і солідарність, а це непросто. США жорсткіше реагують на дії Москви частково через те, що мають менше економічних інтересів у Росії, й частково – бо Барак Обама, який здобув репутацію слабкого керманича, має щось протиставити своїм внутрішнім ворогам, які називають його недієздатним лідером, що не може уособлювати американську міць. Натомість у Європі є розкол. З одного боку – країни Балтії та колишні члени комуністичного блоку, котрі стривожені діями Росії і побоюються, що Москва може почати підбурювати російські меншини й у них. Із другого – більші країни Заходу, на кшталт Німеччини, Великої Британії та Франції наразі не готові жертвувати власними важливими економічними зв’язками з Росією. У випадку ФРН ідеться про постачання енергоресурсів, Сполученого Королівства – про фінансову діяльність росіян у Лондоні, а Франції – про продаж військової техніки.
Утім, досі Захід був солідарний у реакції на події в Криму. Та чи буде одностайність у жорсткішому протистоянні Росії, якщо остання спробує вторгнутися до Східної України?
Чи слід очікувати військового втручання НАТО в разі нападу на Україну? Швидше за все, ні. По-перше, вона не є членом Альянсу, а отже, ст. 5 про спільне реагування у випадку нападу на будь-яку країну-члена на неї не поширюється. По-друге, попри обурення громадськості Заходу Путіним та його диктаторським стилем правління, українські політики також не викликають особливого ентузіазму: вони занедбували економіку й послаблювали демократію країни практично весь час. По-третє, втручання в регіональну війну передбачає великий ризик виникнення масштабної конфронтації між Сходом і Заходом.
Тим часом одностороннє рішення Росії змінити кордони Європи стривожило громадськість і створило небезпечний прецедент: незважаючи на те що Захід колись підтримав одностороннє проголошення незалежності Косова від Сербії. Країни Заходу можуть дати Києву військові консультації і навіть зброю. Однак наразі бажання пропонувати офіційне членство у НАТО немає. Це ще більше розлютить Москву, а також, імовірно, загострить розкол між Сходом і Заходом України. Наприклад, британці не надто підтримували ідею вступу Грузії до Альянсу ані до, ані після російської інтервенції 2008 року.
Читайте також: Світ і санкції до Росії: за і проти
Останні два тижні кримська криза й питання про реакцію Заходу були топовими новинами у Великій Британії. Але ані уряд, ані опозиція не пропонують відправляти війська на боротьбу з Москвою. Водночас британські політики закликають новий український уряд сприяти подоланню внутрішніх розколів, усунути праворадикальні елементи від влади, залишити право на використання російської мови як регіональної і не піддаватися на провокації проросійських активістів у Донецьку, Харкові та інших східних містах.
Вважається, що це найкращий шлях до збереження цілісності України (без Криму), а також запобігання її економічному колапсу. Захід, певно, тепер уже готовий виділити суттєву фінансову допомогу Києву, щоправда, не $35 млрд, яких той нібито потребує для відвернення економічного краху.
Ті, хто каже про обов’язок Сполученого Королівства втрутитись у конфлікт на боці України в межах підписаного ним Будапештського меморандуму, оптимісти. Велика Британія була одним із трьох гарантів цілісності Кіпру відповідно до угоди, підписаної після здобуття ним незалежності. Однак британці не чинили військового опору турецькій інтервенції 1974-го, натомість вони вже впродовж 40 років переконують обидві сторони в необхідності безпосередніх переговорів.
Читайте також: Єдиний депутат Держдуми РФ, що проголосував проти анексії Криму: "Тепер можна тільки воювати"
Днями Велика Британія і Сполучені Штати оголосили про призупинення військової співпраці з Росією, а Франція заявила, що розглядає можливість такого кроку. Тим часом НАТО вирішило переглянути всі аспекти своїх відносин із Москвою. Це рішення має радше символічне, аніж стратегічне значення, адже країни Заходу не мають особливих інституційних зв’язків із РФ у військовому плані. Однак таким чином російські командувачі будуть ізольовані від свіжих західних стратегічних ідей, і Кремль не матиме певності щодо тактики й намірів НАТО.
Велика Британія призупинила запропонований проект із продажу озброєнь Росії на суму £80 млн. Це лише невеличка частка військового бюджету РФ, однак ішлося про спеціальне спорядження, необхідне для модернізації збройних сил останньої.
2008-го НАТО теж не надто активно співпрацювало з Росією, а після її інтервенції в Грузію країни Заходу припинили будь-яку військову взаємодію. Рік потому її було потихеньку відновлено.
Тож виникає більш глобальне питання: як може забезпечуватися дотримання міжнародного права, коли не виконуються міжнародні угоди? Зрештою, подібні проблеми вирішуються лише в межах Організації Об’єднаних Націй, а Москва має там право голосу і, що головне, право вето. Наразі світ відправив Росію в ізоляцію у зв’язку з її діями в Криму. Однак чи змусить це президента Путіна змінити політику в довгостроковій перспективі?