В давнину переляк викачували яйцями. Можливо, був і інший спосіб, але до нас, крізь морок століть, дійшов саме цей. Нині він також дієвий. Не одну дитину, налякану злою собакою чи, скажімо, пилососом, бабки-знахарки, викачавши яйця, повернули до нормального стану. Втім, що робити, коли причиною страху є, власне, яйце. Як, за його допомогою, позбавити людину страждань. Адже з яйцем до такого мученика навіть не підійдеш, він його боїться понад усе…
У Віктора Федоровича, хто не пам’ятає, все почалось саме з яйця. Такого важкого, тупого предмета, який має здатність літати і валити на землю навіть дуже великих та масивних кандидатів (на той час він був кандидатом) у президенти. Якби не було того яйця, то історія України, напевно, склалася би інакше. Не так печально, як нині. Хоча… Історія не знає «але», а тому гадати не будемо.
Власне, незалікована яєчна рана Віктора Федоровича – це не лише його особиста біда, а й наша, а ще великий непростимий ляп його помічників та соратників, які не те що не вберегли, а, в першу чергу, не полагодили усієї цієї катавасії згодом і залишили свого партайгеносе з його проблемою сам на сам. Після яйця було ще багато чого, але все це вже чіплялося саме на те яйце і, як грудка снігу, росла, росла, росла… І виросла.
Тепер Віктор Федорович, окрім яєць, боїться ще козлів, позаяк вони отруюють звичний ритм життя, апельсинів, бо вони, на переконання його дружини, мають наркотичні властивості, вінків, бо вони літають і б’ють по ясному президентському чолу, буваючи при цьому мокрими і бридкими. Боїться він і пневматичних рушниць, з яких його можуть поцілити гуцули над Івано-Франківським аеропортом, а також боїться всього, що може трапитись на звичайній дорозі. Якби не боявся, то не їздив би одним із найбільших у світі кортежем, перекриваючи при цьому всі мислимі і немислимі в’їзди та виїзди, і не будував би вертолітного майданчика, щоб літати на роботу в цілях безпеки на гелікоптері.
Боїться він, мабуть, і своєї дружини, позаяк ретельно ховає її від народу і не ризикує з’являтися з нею на людях. Боїться, напевно, залишитись на вулиці, адже всіма правдами та неправдами зубами тримається за нажите непосильним трудом Межигір’я. Не виключено, що боїться він стати безробітним. Можливо, не так безробітним, як безтронним.
Варто зазначити, що чимало з його страхів виникли не так через боязливість самого Віктора Федоровича, як з легкої руки його добрих друзів, соратників і помічників. Адже саме завдяки їхнім неймовірним зусиллям президент повірив, що на нього в цій країні хтось готує замах, що довкола аж кишить терористами і всі лише прагнуть його позбутися. Тепер він ще й боїться терористів. А все чому? Тому що хтось дуже хоче вислужитися, бути корисним й створити видимість роботи. Але навіщо це робити за рахунок здоров’я президента?
Якщо проаналізувати останні події в країні, можна констатувати, що страхів у нашого президента суттєво побільшало. Тепер він понад усе страхаєтсья ще й своєї конкурентки Юлі. Боїться, чесно кажучи, небезпідставно, але якось дуже по-дитячому. То його помічники її друзів «жуйками» перекуповують на свій бік, то в суд на неї подають, звинувативши в невідомо чому, то в СІЗО закриють, то тепер вустами вірної президентської помічниці кажуть, що Федорович тут ні до чого, злі вороги підставили його. Може, й ні до чого, може, й підставили. Але навіщо ж так виправдовуватись. Тим паче, акурат після того, як всі кому не ліньки помахали пальчиком і заявили, що таке ставлення до жінок – це неподобство. Невже заляканий президент думає, що хтось ще вірить в його фантазії?
З останніх страхів Віктора Федоровича випливла боязнь перед народом, а ще дуже екзотична фобія – футболки. Про народ підозри були і раніше. Великі скупчення людей завжди якось з острахом сприймалися головою держави, але сьогодні це переростає, здається, в справжню параною. Заборона на День Незалежності гуляти Києвом опозиційно налаштованим громадянам – яскравий тому приклад. Так дивись і до указу про заборону збиратися в купі більше трьох дійде. А чом би й ні, адже, як свідчить практика, будь-які скупчення громадян можуть бути потенційно небезпечними. Чи Помаранчева революція починалась не з таких підозрілих скупчень? Мабуть, з таких міркувань біля Адміністрації президента нині постійно чергує кілька автобусів з хлопцями в касках і з кийками. Їм туди і їсти привозять спеціальною машиною. Лише б не відволікались надовго від важливої місії. Дуже потішно, до речі, спостерігати, як уся ця братія ложками по армійських казанках товче.
Та найдивовижніший страх президента викликають футболки. Найдивовижніший, бо медична наука, здається досі таких випадків не фіксувала і жодний психотерапевт нічого такого не описав. Хоча, як на мене, пов’язана ця фобія не так із переляком, як із внутрішніми особливостями характеру. Віктор Федорович – рак за гороскопом, а ракам властива «гіперболізована вразливість». Додамо до цього ще «підвищену чутливість» та «неприборкані інстинкти та фантазії» і буде зрозуміло, чому футболки з невинною народною мудрістю про земляків глави держави так глибоко вразило його душу. Рак, до речі, це представник водної стихії, й інтереси його, зазвичай, лежать у площині води. А тому йому, на відміну від всіх нас нераків, відкриті таємниці підсвідомості, найпотаємніші куточки людської душі. Чимало знаменитих психологів, наприклад Карл Густав Юнг, народилися під цим знаком.
Сузір'я Рака символізує витоки, коріння, традиції. А тому, вивчаючи поведінку Віктора Федоровича, можна зрозуміти, що насправді його покликання – це історична наука. Може, не так наука, як минуле загалом. І його власне минуле насамперед. А тому зайве ставити запитання, чому найважливішою для цієї людини є «стабільність» з усіма її наслідками.
«Стабільність понад усе!» разом із совком, совковими цінностями, засвоєними в юності принципами і правилами співжиття та виживаннями, а ще – страхами. Можливо, з тією самою стабільністю і невмінням сприймати щось незвичне і пов’язаний ще один підсвідомий страх президента, з яким він безуспішно бореться. Це страх перед складними лінгвістичними конструкціями і довгими важковимовними словами. Багаторічні тренування не дають жодного результату. Тільки-но трапиться незнайоме слово і… колапс.
Безуспішними, на жаль, є також спроби позбутися страхів за посередництвом духовенства. Часті приїзди Московського патріарха і ревне дотримання приписів своїх духівників майже не впливають на розвиток фобій. Чи то приписи не надто професійні, чи церковну установу обрано не кваліфіковану, але віз і нині там.
Можна було б заплющити на все це очі і тішитись чужими клопотами, та де там. Маємо справу з найвищою особою країни і нашим, до речі, поводирем. Коли він бодай трохи боїться, то вівці обов’язково розбіжаться за першої же нагоди. Навіщо вівцям якийсь переляканий дядько, якого ще й треба захищати. Чи не краще знайти собі іншого, який принаймні не трястиметься від вигляду яєць, вінків, футболок і криків «Спасібо…»
Що робити – невідомо. Лікувати, катати через силу ті самі яйця, викликати шамана, чи витравлювати ладаном, не зрозуміло. Можливо, президенту є сенс спробувати самому з собою розібратися? Для початку позбутися навколо себе людей, які проти ночі розповідають страшні казки і спробувати заснути з добрими думками, сподіваючись на Боже милосердя. А раптом вдасться прокинутись і життя піде, як по маслу …