Будьмо відвертими, коли-не-коли нам зненацька таки спадає на думку, що ми є сповна неподільними й самодостатніми створіннями, а наше життя всуціль неперевершене та досконале. Тоді чому ж нам вряди-годи так кортить звертатися до когось/чогось іншого? І, погодьмося, не тільки весь час казати слово «Я», а й вимовляти слово «Ти». Але Мартін Бубер стверджує, що ми є цілісним єством тільки тоді, коли опиняємося в особливій царині стосунків «Я — Ти». Та ким же є той загадковий Ти? І що нам від нього потрібно? Чи, може, ми приміряємося його інтерпретувати як якусь предметність? Як би ото навчитися розуміти та вловлювати внутрішній стан того Ти?
У стосунку «Я — Ти» Бубер знаходить два визначальних ставлення людини, два способи, якими кожен спроможний підступити до підвалин власного існування. Одне з них — взаємини «Я — Ти», інше — «Я — Воно». Та не всякий зв’язок між людьми зводиться до стосунків «Я — Ти». Так само не будь-які відносини зі світом живих істот або речей вичерпуються взаєминами «Я — Воно». Відмінність, схоже, полягає в актуалізації відкритості, прямолінійності та взаємності. Це може статися не лише між людиною та людиною, а й між людиною та, приміром, деревом, кішкою, витвором мистецтва, власне кажучи, всім тим, що окреслюється словосполученням «вічне Ти».
І навпаки, стосунки «Я — Воно» є достеменним взірцем суб’єкт-об’єктних відносин, коли хтось зацікавлено використовує інших, неважливо, особи це чи речі, й не дозволяє їм постати в усій повноті унікальності. Неважко помітити, що взаємини «Я — Ти» і «Я — Воно» перебувають у незмінному чергуванні. Людина не здатна простою силою волі чи настирливістю зродити стосунки «Я — Ти». Їй доводиться безперестанку прагнути знову й знову вишукувати близькість та довірливість із кожним Ти й таким чином надавати світові й собі сенсу.
Отже, сам світ постає перед нами у двоїстості. Так само двоїстим є й наше ставлення до нього. Важливе місце в цьому світі посідають кардинальні слова або навіть цілі словесні пари: «Я — Ти», «Я — Воно (Він, Вона)». Бо ж не існує жодного Я самого по собі. Буває лише засадниче «Я — Ти». Той хто проголошує слово «Ти», має справу не з якимось об’єктом, аби справдити його в дослідницькому досвіді. У кожному разі я поринаю у сферу винятковості, коли зустрічаю когось, до кого промовляю Ти й не ставлюся до нього як до речі.
Таким чином, у процесі становлення Я завше відкривається незбагненне Ти, а будь-яке дійсне життя перетворюється на зустріч. Поміж Я і Ти не стоїть жодне поняттєве відношення, попереднє знання, аніяка фантазія, мета чи пожадання. Натомість ідеться про милість і любов, позаяк Я всякчас відповідальне за Ти. Саме в цьому й полягає рівність люблячих істот. Фактично ще змалечку кожен індивід потребує зв’язку з Ти. І тільки-но йому випадає натрапити на те бажане Ти, як він одразу ж перетворюється на Я. Між Я і Ти миттєво вибудовується характерний зв’язок, який Бубер іменує Духом. Це ніби кров чи повітря, без яких несила жити.
Безсумнівно, свавільній людині така зустріч недоступна. Її лише лихоманить у власному світі, бо ж вона освоїлася нехитро користуватися іншими. Проте будь-хто ще не є самодостатньою особою, самовладною чи дійсною, якщо не помічає своєї двоїстості.
Читайте також: Сила і слабкість мас
Можна помилково вимислити, що тут ідеться про щось на кшталт зречення від власного Я чи від інстинкту самоутвердження. Та варто, либонь, спробувати відступитися від жадання володіти геть усім на світі, як розумієш: вічне Ти повіки не зможе стати підневільним Воно. Його ж бо ніколи не ввігнати в міру чи межу, бо Ти безмірне й безмежне. Його не вдасться узагальнити через суму властивостей або розпізнати в досвіді.
Втім, іноді стається так, що Я розбухає настільки, що блокує звернення до Ти. Тоді людське існування стає кволим, а в приватному чи соціальному житті з’являється прикра недостовірність. Збіжні випадки нагадують відмінності між діалогом і монологом: другий тільки маскується під перший, продовжуючи абсолютизувати Я й знецінювати Ти.
«Усяке істинне життя — це зустріч», — не втомлюється повторювати Бубер. Це означає, що лишень у мить переживання наявності Ти ми наново здобуваємо Я.