Хтось із політично активних громадян наразі переймається розподілом місць у парламентських комітетах, хтось – персональним складом майбутнього Уряду, хтось – його програмою. Хай. Це їхнє право. І справді, це важливо, хто саме стане очільником бюджетного комітету, а хто – віце-прем’єром з питань паливно-енергетичного комплексу. Але чи не важливіше те, які цінності на свідомому і підсвідомому рівні сповідують наші політики і які життєзначущі сенси «світять» їм у роботі?
А це вже – питання, «замкнені» на культуру.
Коли ми вживаємо слово «культура», то зазвичай маємо на увазі ті чи інші види мистецтва, інколи – фольклор. А тим часом це поняття незрівнянно осяжніше, і стосується всієї людської діяльності, розглянутої під певним ракурсом. Культура – це світ суспільно значущих змістів, сенсів, цінностей людського буття, і, відповідно, способів їхнього отримання, зберігання та трансляції. Відтак культурний вимір має все: і економіка, і наука, і освіта, і навіть політика, і навіть в Україні. Отож про українську політичну культуру та її «досягнення» (якщо можна вжити саме це слово) і йтиметься далі.
Чому слово «досягнення» краще взяти у лапки? Тому, що з короткої дистанції кількох місяців важко оцінити під оглядом суспільної значущості ті чи інші додані до традиційних сенси чи цінності. Навіть тоді, коли йдеться про твори живопису чи літератури. Адже нерідко траплялося так, що тих або інших художників чи письменників гідно оцінювали вже після їхньої смерті, бува, що й за століття. І в науці таке трапляється; власне, і в політиці також.
Не будемо далеко ходити за прикладами: роль ідей Миколи Міхновського в українській політиці була гідно оцінена лише після його вбивства чекістами, а те, ким був і міг стати для України Левко Мацієвич з його феноменальними здібностями, досі, очевидно, не усвідомлюється ніким, окрім кільканадцяти дослідників. Трапляються й абсурдні ситуації: скажімо, практично всі програмні принципи ОУН, ухвалені на ІІІ Надзвичайному Зборі 1943 року під керівництвом Романа Шухевича, увійшли до чинної Конституції України, на відміну від принципів противників ОУН – нацистів та комуністів, викинутих на смітник історії. А тим часом значна кількість українських політиків називає Шухевича «фашистом», не помічаючи, що їхні власні політичні настанови навряд чи належать до демократичних…
Але слово «досягнення» щодо політичної культури вживати все-таки можна, хоч і обережно. Є такі досягнення і в 2007 році. По-перше, вдалося зберегти і закріпити те, що стало фактом ще на початку Помаранчевої революції – принципи ненасильства у вирішенні політичних конфліктів. Скільки не намагалися певні партії та олігархічні клани спровокувати силові конфлікти у столиці та регіонах, та на це, за великим рахунком, практично ніхто не повівся. Ба більше: агресивність, яка просто-таки випирала з деяких депутатів та міністрів, не знайшла масової підтримки навіть серед прихильників тих партій, у яких перебували згадані персонажі. По-друге, дочасні парламентські вибори відбулися без істотних порушень та фальсифікацій. І справа тут, мабуть, не стільки в партійних лідерах, скільки в настановах партійних мас. По-третє, електорат виявився чи не зрілішим, аніж партійні вожді. Останні щедро розсипали обіцянки роздати людям усі можливі блага, тоді як соціологічні дослідження показали, що головним для виборців є факт спроможності тієї чи іншої політичної сили забезпечити стабільний і демократичний розвиток країни. Нарешті, не здобули більш-менш вагомих результатів на виборах ультрарадикальні партії – не має значення, чи то ліві, чи то праві.
І, насамкінець, як кажуть англійці «last but not least*»: соціологи зафіксували, що в оцінці такого значущого явища української історії, як Голодомор, зійшлися позиції більшості населення всіх громадян України. Ба більше, до 40% виборців Компартії вважають Голодомор геноцидом українського народу. І хіба це не питома ознака усталення політичної культури українців – яка в перспективі значить для країни більше, ніж персональний розподіл місць у парламентських комітетах?
* Дослівний переклад з англійської – «востаннє, але не менше цього».