З початком російської агресії багато аспектів, пов’язаних з армією чи іншими силовими структурами України, зазнали кардинальних змін. Оновлюється військова форма, шеврони та емблеми, кольори беретів, назви військових частин і звань. Так само змінюються й традиції вшанування героїв, живих чи полеглих, впроваджуються нові свята. Як і в будь-якій сфері, у цій зміни мають своїх прихильників та противників, які намагаються чинити опір.
Одним із питань, довкола якого точиться чимало дискусій, є роль жінок-військовослужбовців у ЗСУ. Практично весь час від відновлення незалежності України й аж до 2014-го року вони могли служити переважно на штабних посадах (різноманітні діловоди), в медичних установах чи в підрозділах зв’язку. Така доволі чітко сформульована перспектива чимось нагадувала сумновідомий німецький вираз «Kinder, Küche, Kirche» про стереотипну роль жінок у суспільстві ХІХ століття. Але потім прийшла війна, яка принесла із собою різні, часто діаметрально протилежні історії про хоробрість та вправність жінок на бойових посадах у добровольчих підрозділах (а згодом і в регулярних формуваннях) і про чоловіків, номінальних захисників, які ховалися від повісток. Це обумовило зміни в нормативно-правових документах Міністерства оборони та Генерального Штабу ЗСУ, які поступово з 2016 року знімали обмеження для жінок-військовослужбовців щодо доступних для них посад. Не без певного спротиву їм дозволили обіймати бойові та командні посади на рівні з колегами-чоловіками. Це відкрило можливість багатьом жінкам реалізувати свій потенціал, не обмежуючись «традиційними сферами» та абсолютно не поступаючись побратимам (див. «Разом у строю»). Так, у коментарі для Тижня Віта, командирка кулеметного відділення 72 ОМБр ЗСУ, зазначила, що її мотивація для служби — «самореалізація, перспектива кар’єрного зростання та користь державі». За її словами, військова служба — це робота, яка приносить задоволення та виконується на порядок краще. З нею згодна Інна, командирка танка: «Я хотіла зламати стереотип про те, що танкістами, а особливо командирами танків, можуть бути лише чоловіки. Це до снаги й жінкам».
Цьогоріч уперше в історії новостворених Сил спеціальних операцій ЗСУ жінка-військовий змогла успішно пройти Q-курс, добір, який зазвичай долають лише 10% усіх претендентів. Також уперше в історії ЗСУ жінка очолила командування — на посаду командувача Медичних Сил призначили полковника медичної служби Тетяну Остащенко, яка тепер отримала звання бригадного генерала. Наразі в ЗСУ ведеться робота щодо повного скасування будь-яких обмежень за гендерною ознакою, зокрема щодо служби на кораблях. Для порівняння: у США цього року жінка-офіцер Емілія Бауерншмідт уперше почала командувати атомним авіаносцем СVN-72 «Авраам Лінкольн».
Читайте також: Формула сприйняття
Водночас такі зміни викликані не лише агресією РФ, адже еволюціонував і навколишній світ, зокрема характер сучасних військових конфліктів. Тепер усе меншого значення має фізична сила чи витривалість, та й зброя чи військова техніка теж утрачають провідну роль, поступаючись гібридним методам, інформаційному протистоянню чи кібератакам. У таких умовах важливого значення набувають комунікації, як між країнами та вищим керівництвом, так і всередині армії, а також між військовими та цивільним населенням довкола чи в районі конфлікту. Комунікаційні навички відносять до сильних рис жінок. У коментарі це підтвердила Яна, головна сержантка взводу. За її словами, вона змогла додати ефективності у вирішення багатьох питань у підрозділі, зокрема пов’язаних із комунікацією. Досвід армій світу показав також, що присутність серед військових (наприклад, серед миротворчих контингентів) жінок збільшує довіру з боку місцевих мешканців. Не випадково після провального з погляду репутації початку виведення військ з Афганістану ЗС США побудували інформаційну кампанію для місцевих саме з допомогою жінок, які намагалися встановити контакт із цивільним населенням.
У коментарі для Тижня Вікторія Арнаутова, радниця головнокомандувача Збройних Сил України з гендерних питань, зазначила, що надання рівних прав у війську — одна з вимог міжнародних організацій, таких як ООН, ОБСЄ та НАТО, причому для міжнародних партнерів це питання точно не є другорядним: вони активно стежать за реформами в цьому напрямі, а в окремих випадках розглядають їх як першочергові заходи. «Гендерний підхід є частиною людиноцентричної політики щодо персоналу в країнах Альянсу», — підкреслила вона. Така політика вимагає не лише зміни документів чи алгоритмів кадрової роботи, а й зміни ментальності командирів. Робота щодо зміни якостей керівного складу та їхніх комунікацій із підлеглим колективом і є одним із завдань радників із гендерних питань. Наразі сформована відповідна мережа, загалом у підрозділах ЗСУ працює понад 400 радників із гендерних питань. За словами Арнаутової, проведено багато роботи, утім залишається кілька дискримінаційних положень, як-от норма щодо автоматичного звільнення вагітних курсанток військових вишів, яку інші силові відомства вже скасували. У Верховній Раді є законопроєкти, які мають упорядкувати також питання рівного залучення до нарядів, адже нині для жінок-військовослужбовців існують певні статутні обмеження.
Арнаутова підкреслила, що загалом ситуація зі ставленням до жінок-військовослужбовців краща в бойових підрозділах. Там їх здебільшого залучають до виконання завдань на рівні з чоловіками, що певним чином допомагає впоратися з проблемою недостатньої укомплектованості в підрозділах. Однак у тилових частинах чи штабах трапляється певний дисбаланс. «Тут головною причиною є позиція окремих командирів на місцях, інколи просто від нерозуміння, бо дехто вважає, що послабить підрозділ», — уточнила радниця. Залишається спротив із боку командирів, хоча поступово він стає все менш активним і лише прихованим. Відкрито йти всупереч офіційній позиції Генштабу вже ніхто не наважується, і нерідко всі негативні випадки залежать від конкретної людини на місці.
Читайте також: Як з’явився День захисника України — інфографіка
Наприклад, цю ситуацію Яна прокоментувала так: «Жінок на командирських посадах чоловіки не сприймають як рівну або як командира: поки не здобудеш авторитет, ти просто «баба», а треба бути «бабою з яйцями». Тому спочатку залицяння, компліменти, але це не працює. Доводиться займати жорстку позицію та чітко давати зрозуміти, що я такий самий військовослужбовець, як і вони, з тим самим набором обов’язків, що я можу допомогти, навчити, розказати, направити, вирішити якісь питання, але я командир. Ось тут у деяких починається агресія, можуть щось погане наговорити, а можуть і догану оголосити. Не всі чоловіки сприймають гендерну рівність як те, що я можу бути їхнім командиром і маю такі ж обов’язки та таку ж відповідальність». Водночас Інна зазначила, що в підрозділі її сприймають відповідно до посади на належному рівні. «Хороші робочі стосунки. Інші командири, ті, хто більш досвідчений, завжди підкажуть, навчать».
На думку Вікторії Арнаутової, жінки-військовослужбовці доволі часто можуть виконувати завдання не лише на рівні зі своїми колегами-чоловіками, а й краще від них. Це до всього приводить до здорової конкуренції всередині колективів, що зрештою позитивно впливає на ефективність частин загалом, до того ж покращує комунікацію командирів із підлеглими. Як зауважила радниця, час відходити від застарілого традиційного стереотипу, який досі панує в суспільстві, про жінок як красунь-берегинь. «Ми всі різні, треба це прийняти. Є жінки, яким за будь-яку ціну треба бути на передовій, захищати свою державу в бою. І суспільні закони не повинні їх стримувати. Утім, це так само стосується й чоловіків. Ми маємо в будь-яких ситуаціях ставитися до всіх однаково». Ця рівність та інклюзивність сприяє формуванню солідарного суспільства, у якому кожен громадянин справді має рівні права, можливості й обов’язки, розуміє та поважає інтереси тих, хто його оточує. Зрештою, це сприятиме позитивному розвитку всієї держави.
Читайте також: У День захисників і захисниць презентують результати дослідження «Політики та практики вшанування пам’яті загиблих військових»
Стереотипи заважають не лише служити, а й шанувати. Після запровадження на державному рівні Дня захисника України, який відзначають 14 жовтня, це свято подекуди перетворювалося на замінник скасованого радянського 23 лютого. У відповідь і в медіа, і в соцмережах почалася роз’яснювальна робота щодо недоцільності привітання «за статтю». Цікавим моментом є те, що найбільше за необхідність шанування не лише чоловіків, а й жінок виступають учасники АТО/ООС, які чітко знають ту ціну, що платять на фронті всі, незалежно від статі. У липні цього року Верховна Рада проголосувала за зміну назви свята. Тепер офіційно це День захисників і захисниць України. День не лише чоловіків, а й жінок, які боронили й далі боронять нашу державу, причому роблять це успішно, попри вік, стать, утому, фінансові, соціальні чи політичні проблеми, курс біткоїна чи пости у фейсбуці.
Загалом за час проведення АТО/ООС на Донбасі загинуло 13 жінок-військовослужбовців. Напевно, про це варто пам’ятати всім, хто в чисельних батьківських чатах пропонує привітати в цей день «усіх хлопчиків», «сторожів-охоронців» або подарувати шкарпетки колегам по офісу.