В Бахмуті, як і в багатьох містах України, пройшла акція вшанування пам’яті загиблих під Іловайськом. Військові підрозділи, що тоді дислокувалися в Бахмуті, прямо звідти їхали на звільнення чергового, як тоді здавалося, міста Донеччини. Тому волонтери, якими в 2014 році стали всі патріотично налаштовані містяни, майже всі мали “свого” хлопчика чи роту, яких особливо опікали та чекали на повернення, готували смаколики, ремонтували техніку. Але багатьох не дочекалися. Тому навіть в розпал робочого дня на площу Свободи прийшло майже сотня людей. А біля вільного мікрофону та під імпровізованою виставкою фотографій від учасників подій – були сльози…
Читайте також: 100 років прапору
– О, в вишиванках, знов свій гімн співати будуть! Що кажуть, сьогодні в місті Порошенко, то для нього прогинаєтесь? – допитує активістів пенсіонерка, що йде мимо по площі.
Вони не відповідають. Бо, звичайно, не чекають на своєму заході ані президента, ані навіть місцеву владу. І влада, і президент теж не чекають їх на своєму заході — на урочисте відкриття відремонтованого гуртожитку потрапили тільки достойні люди. В більшій мірі — бюджетники (лікарі, вчителя, чиновники), у яких перед цим були перевірені особисті справи. А на відкриття опорної школи в Покровську (відкрили три з тридцятьох запланованих, інші зі скандалами досі рахують як недобудови!) автобіографії збирали навіть у батьків. “Зона АТО, підвищений рівень небезпеки!”, скажете ви. І будете праві. Але що такого побачать в тих особистих справах та автобіографіях: що не ходив на референдум? Чи може, не бігав по мітингам з російськими прапорами? Чи не цідив скрізь зуби “захиснички”, плюючи в бік української армії? Бо саме в цей час в сусідньому Слов’янську активісти почали палити шини у дворі місцевої школи, де профспілка вирішила залишити вчителювати педагога, що був умовно засуджений за статтею “Посягання на державну цілісність та недоторканність України”. Тобто, людина, що засуджена за руйнування України, отримуватиме гроші від неї за те, що буде продовжувати нести свої ідеї поколінню, що зростає? Звичайно, я, як людина толерантна, вважаю, що палити шини у дворі школи- це крайні міри. Можливо, треба намагатися впливати іншими засобами? В Краматорську, наприклад, громадські активісти написали відкритий лист до міського голови щодо недопущення призначення на посаду керівника міської освіти людини, яка має явні протиукраїнські переконання. Чи подіє? Тоді залишаються шини…
Відео активіста з Бахмута Сергія Фисуна
Бахмутські активісти все ж прийшли до того гуртожитку, хоча бентежить сама ідея урочистого відкриття будівлі, термін ремонту та якої перевищений майже на рік, а якість його дуже сумнівна. Як і взагалі, тенденція використання голови держави, як “святкового генерала”, який урочисто презентує подібні об’єкти. Ніхто не каже, що не треба відновлювати та будувати. Нещодавно в Росії, наприклад, мер урочисто відкривав колонку для води. Чому б і нашому не прилетіти, щоб відкрити цілий гуртожиток? Це ж, мабуть, питання державного та стратегічного рівня! Та навряд чи на святкуванні хтось нагадає, що надавати житло переселенцям, на який розрахований цей проект, поки що неможливо через відсутність законів: вони, не маючи реєстрації в місті, не можуть стати на квартирну чергу. А без цього — які квартири? Добре, хоча б, що будівля знадобиться під договір студентам та викладачам Горлівського інституту іноземних мов, який майже самостійно евакуювався та існував вже три роки в Бахмуті. Тому що іншої державної підтримки виш практично не отримує: ще в 2014 році в високих кабінетах їм сказали- ви ж самі захотіли переїхати, тому крутіться якось…
Читайте також: Імітація реформ
А щодо активістів, то вони так і залишилися за парканом. Бо, в порівнянні з слухняними та надійними бюджетниками, вони становлять загрозу для голови держави. Наприклад, саморобним плакатиком, який навіть не дали розгорнути. Суворі хлопці в камуфляжі пообіцяли передати його через службу охорони президенту, тільки би ці з прапорами пішли геть та не стирчали за парканом. Звичайно ж передадуть, а як інакше, в нас же демократична країна. Тому, пане президент, поцікавтесь, будь ласка, там для вас пакунок, майже “на деревню дєдушкє”… Там є і про вулицю Героя України з Бахмута Дмитра Чернявського. Якої немає в місті. І про пам’ятники загиблим воїнам та українські символи, що за три дні після Дня незалежності спаплюжили в Бахмуті та Бахмутському районі, Лиманському районі, Покровську, Торецьку, хизуючись безкарністю та толерантністю. А ще скільки кричущих питань щодо екології, економіки, культури у звільнених районах Донеччини, про які ще хотіли докричатися активісти з різних міст. Можливо, це б теж зацікавило Вас під час робочій поїздки, окрім святкового вбраних чиновників та бюджетників? Чи все ж таки шини?
Читайте також: Сплановане дежавю