Тимчасом Facebook і як соціальний сервіс, і як бізнес мало не від самого початку поводиться так, щоб уникати будь-якої суб’єктності, будь-яких ознак живої істоти чи колективу живих істот. Просто одного разу він вивісив скрижалі щодо поведінки в мережі й час від часу карає з невідворотністю блискавки Зевса і з точнісінько такою самою нез’ясовністю мотивів покарання. Нам тут, на землі, залишається самим вигадувати раціональні пояснення вироків, які пропонують анонімні жерці цифрового божества.
На тому тижні я з подивом з’ясував, що опинився в колі підозрілих клієнтів Facebook, у зв’язку з чим мені було довічно заборонено просувати в цій мережі будь-яку інформацію на правах реклами. Розміщувати — будь ласка (наразі, читати — скільки завгодно, рекламувати — зась). Ціна питання моєї участі, точніше, не-участі в добробуті компанії Facebook.Inc. — аж 272 грн плюс комісія, бо мені довірили адмініструвати кілька сторінок — виключно культурологічних, жодної політики. Проте коли я спробував «розігнати» один допис за ті нещасні гривні, все й розкрилося.
Читайте також: Алло, пральня?
Пояснюю. На відповідній сторінці (скриншот у наявності) мого акаунту повідомляється: «Ми помітили незвичну активність у вашому обліковому записі та не змогли підтвердити вашу особу. Щоб забезпечити безпеку нашої спільноти, ваш доступ до рекламних функцій був обмежений назавжди… Вимкнений 5 кв. 2021 р.». Шукаю, що ж я такого незвичного зробив 5 квітня? Виявляється, перепостив публікацію Юрія Бутусова, одного з найзваженіших і найґрунтовніших журналістів країни. Щоправда, йшлося конкретно про те, чи готує Росія вторгнення в Україну. Це в той момент, коли всі світові ЗМІ — від CNN до South China Daily New — розносили інформацію про концентрацію військ РФ уздовж нашого кордону. Жодних емоцій матеріал не містив, самі лише факти, проте однієї згадки про реальну російську агресію виявилося достатньо, щоби констатувати «небезпеку для безпеки». Дякую, що не заблокували. А могли… Тим паче, що підтвердити мою особу — справді невирішувана проблема (це я трохи кокетую).
Українська стрічка ресурсу рясніє лементом щодо блокування того чи іншого користувача. Серед моїх знайомих, схоже, більше таких, які колись були піддані тимчасовому остракізму адміністрацією Цукерберґа, ніж тих, хто не має такого досвіду. Приводом може бути лайливе слово, що в принципі обумовлено згаданими вище скрижалями, однак здебільшого це згадки про російсько-українську війну в будь-яких її гібридних проявах. Прикладів не один і не два — море! Чи заблокують, чи проскочить — ніхто заздалегідь не відає, проте приводи подекуди сміховинні. Таке враження, що компанія Facebook.Inc грає на боці Кремля, і спробуйте щось заперечити аргументовано. Чи справді каліфорнійський геній підігрує Путіну? Чи, можливо, він прагне знемаслити свій ресурс до стану, коли абоненти обмежуватимуться картинками котиків? Чи, як подейкують (щоправда, без посилань на першоджерело), українські сторінки модеруються з московського офісу компанії? Якийсь час тому ЗМІ урочисто повідомили, що в компанії з’явилася регіональна менеджерка, керівниця з публічної політики щодо України. Ну спробував я до неї достукатися, реакція була морозною.
Читайте також: Ворог мого ворога
Постраждалі здебільшого сприймають санкції як неминуче зло й після закінчення карантину й далі користуються послугами глобального комунікаційного гіганта або ж реєструють запасну сторінку. А що поробиш? Де ми, а де Цукерберґ? Стоп! Facebook є приватним бізнесом із капіталізацією $731 млрд плід креативного прозріння Марка Цукерберґа та залучених фахівців, проте водночас і воднораз суспільним сервісом. Понад те, в Україні компанія є монополістом у своєму сегменті, тож має рахуватися з певними вимогами країни, де вона заробляє хай хоч якусь частку своїх прибутків. Те, що в мережі немає ані кордонів, ані правил, ані обмежень, — ілюзія. Кожна держава так чи так контролює свій інформаційний простір і захищає своїх громадян у їхній іпостасі споживачів, а стосовно послуг FB таких у нас — чверть населення (станом на 2018 рік за браком свіжіших даних).
Я мав серйозний намір улаштувати показовий демарш і закласти судовий позов стосовно порушення моїх прав як споживача відповідних послуг, не до кінця уявляючи, в якій юрисдикції це можна практично здійснити. Однак тимчасом п. Цукерберґ змінив гнів на ласку й дозволив мені бешкетувати далі. Проте це не знімає проблему з порядку денного. Де наш закон про медіа, який мав би бодай символічно розставити червоні прапорці в усьому українському інформпросторі? Й чи готові ми далі толерувати в ньому «забезпечення безпеки» в інтересах Кремля?