У нього за спиною кілька десятків активістів. Вони розбирають яйця і завзято закидають ними вітрину й вивіску магазину. За кілька хвилин п’ятеро міцних хлопців тягнуть до входу автомобільні шини й намагаються їх підпалити під схвальні вигуки натовпу. Їм намагається завадити білявка в окулярах, яка представляється працівницею Національної академії наук, що є власником будівлі. Жінка відтягує покришки, мітингувальники заносять їх назад. Зрештою білявку блокують, а протестувальники впізнають у ній представницю магазину. Щоправда, загорітися шинам не судилося: на місце дії прибуває четверо поліцейських, які блокують підходи до приміщення. Активісти розписують стіни й вікна: «П..здуй в лубочную Маскву», «Тут був Майдан і він тут буде вічно!», «Не зітреш нас!», «Пам’ять дорожча за гроші», «Ніколи так більше не роби».
За півгодини мітингувальники розходяться, але обіцяють здійснити «візит ввічливості» наступного дня.
Здавалося б, такі активні протести в Києві останнім часом можна спостерігати хіба що на територіях незаконних забудов. Однак цього разу причиною послугувало не самовільне будівництво, а фактичний вандалізм власника магазину меблів на вулиці Грушевського Ігоря Доценка. На початку вересня чоловік вирішив зафарбувати графіті, відомі як «Ікони Революції», намальовані на стінах будівлі взимку 2014-го. При цьому, здається, Доценко не звернув уваги на той факт, що вони мали статус пам’ятки історії: відповідний наказ Міністерство культури видало 15 жовтня 2014-го. Коли ж користувачі соцмереж взялися сперечатися з паном Доценком і пояснювати йому помилковість рішення, чоловік став закидати, що пам’ятки, мовляв, є «трафаретним мистецтвом», «типовим стрит-артом, який прибирають комунальники».
Читайте також: Юрій Руденко: «Адаптуватися до армії простіше, ніж до мирного життя»
Насамкінець він порадив усім охочим купити «революційний трафаретний живопис» на «будь-якому лубочному базарі». Власне, можна припустити, що ці фрази стали останньою краплею. У соцмережах почали поширюватися заклики бойкотувати магазин підприємця. Активніша частина суспільства закликала зібратися на мітинг під будівлею магазину, щоб поговорити з власником. Утім, ще радикальніше налаштовані активісти запропонували захопити із собою фарбу, яйця, каміння і «хороший настрій». Врешті, саме вони 3 вересня били вікна, кидали яйця і розписували вітрини «Емпоріуму». Власник магазину, як переконували протестувальники, сидів в автомобілі неподалік і спостерігав за дійством. А ввечері зробив черговий допис на своїй сторінці в соцмережі. Мовляв, за графіті магазин доглядав, сам Доценко їх дуже любив, а зафарбовувати їх прийшли невідомі провокатори. У відповідь одразу ж отримав фотографії, на яких зафіксовано, як люблять говорити правоохоронці, чоловіка, схожого на Доценка, який спостерігає за процесом зафарбовування «Ікон Революції». А на додачу ще й скриншоти з «лубочним базаром». Врешті дописи були стерті, а на телекамери Доценко і далі розповідав про любов до революційного мистецтва. Помірковані активісти стали сперечатися, чи варто було влаштовувати погром магазину й чому це погано.
Втім, досвід останніх трьох років показує, що без радикальної дії суспільства влада припиняє реагувати на вторинні, на її погляд, подразники: цього вчать і справи Майдану, найменш помітні з яких незабаром можуть закрити через спливання строку давності (див. с. 12), і провалена люстрація, і п’ята колона, що досі оформлена як цілком легальні політичні партії. Складається враження, що можновладці, зокрема й генеральний прокурор, стежать, коли градус невдоволення з мережі Facebook починає виливатись у вуличну пряму дію, і лише потім починають діяти. Інколи й дописів у Facebook буває достатньо: виявлять активісти чергового чиновника чи вчителя, що був причетний до сепаратистського заколоту, наведуть неспростовні докази — влада діє. Здається, соцмережі перетворюються на ще одну гілку влади, що стає чи то каталізатором, чи то ліками від паралічу й безпорадності цілком легітимних органів, повноважень яким не бракує.
Якщо й далі проводити паралелі з протистоянням «кияни vs незаконні забудови», можна доволі швидко зрозуміти, чому події навколо історичної пам’ятки розгорталися саме так. Уже на притчу во язицех перетворилося ставлення київських забудовників до історичних пам’яток і думки громадськості. Якщо хтось знаходив собі симпатичний клаптик землі, «неочікувано» з’являлися всі потрібні дозволи, будівництво починали охороняти «спортсмени», а спроби вирішити проблему в законній площині провалювалися.
Читайте також: Тонкощі тітушководства
Однак проблема з «Іконами Революції» не лише в цьому. У Києві є Музей Революції гідності, який уже кілька років ніяк не отримає приміщення. Можна припустити, що якби його працівникам вдалося зібрати більшість артефактів часів протестів під одним дахом, зокрема й «Ікони», то бити вікна меблевого магазину ніхто не прийшов би. Такої думки, зокрема, дотримується голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Представники музею ж шукають рішення проблеми. Заступниця директора Антоніна Пипко, наприклад, уже запропонувала громадськості звернутися до Національної академії наук, яка є власником приміщення, з пропозицією передати його в оренду Музею Революції гідності для тимчасової експозиції. Адже пан Доценко, власник «Емпоріуму», за словами представників НАН, 18 років орендував приміщення. Однак наразі невідомо, що думають із цього приводу в Національній академії наук.
Водночас викликають занепокоєння заяви генпрокурора Юрія Луценка. Після всіх подій виникає питання: а чи має ГПУ анонсувати провадження, яким зайнялася Київська прокуратура? Погрози, інакше їх і не розцінити, натравити на бізнес Доценка «всі державні контролюючі органи» навряд чи збільшать інвестиційну привабливість Києва, про яку останнім часом багато говорять (навіть попри, як подейкують активісти, рейдерське минуле власника «Емпоріуму»). Час покаже, хто, як саме візьметься (й чи візьметься) за перевірки.
Читайте також: Мартін Брест: «Поки народ не любитиме по-справжньому своїх військових, перемоги не буде»
Поки активісти чубляться в мережі й ламають списи на тему допустимості розбитих вітрин і розфарбованих вивісок, автор робіт художник Sociopath заявив, що готовий їх відновити.
«Я мав розмову з міністром культури паном Нищуком, ми дійшли згоди, що після вирішення всіх офіційних і організаційних питань я відновлю «Ікони Революції». Нарешті в мене буде час і простір, якого мені бракувало в ту ніч на Груші, щоб зробити якісні малюнки», — написав він 4 вересня.
Тобто історичні пам’ятки таки мають шанс повернутися на своє місце. А від суспільства зараз потрібно одне: спостерігати за процесом. Щоб проблему, як це прийнято в Києві, не заговорили під час нарад.