Тиждень поспілкувався з лідерами суспільної думки в цей тяжкий для країни час, коли найважче зорієнтуватися і зрозуміти, що робити й чого прагнути. І вони були досить одностайними у своїх думках: тільки висока самоорганізація людей та їхня сміливість можуть зарадити нинішній катастрофічній ситуації.
Влад Троїцький, засновник і художній керівник театру «Дах»:
Зараз триває і внутрішня, і зовнішня ескалація війни в Україні. Нашому північному сусідові дуже вигідно те, що нині коїться.
І тепер це вже навіть не якась там конспірологія, а елементарна логіка та жахлива реальність. Запущені такі механізми, які дуже важко зупиняти.
Найгірше, що влада, точніше особисто Янукович, абсолютно не розуміє, що насправді відбувається в країні, дивлячись на все з позиції наляканого диктатора. Він навіть не усвідомлює, що кожна секунда продовження цього протистояння ще більше прикриває йому відхід. Хоч як прикро, але прогнозую, що найближчим часом відбуватиметься ескалація насильства.
Моя єдина і найбільша надія на тих, хто виходить на Майдан, їхні мудрість, хоробрість та виваженість. Головне – самоорганізація і створення дружин самооборони в районах, на вулицях, у будинках, де мають бути міцні хлопці, які мусять підтримувати порядок та боротися з тітушками, цими тваринами, що тероризують населення. Тут, звичайно, дуже важливо не опускатися до їхнього рівня, не вбивати їх, хоча вони і виродки, справжні ескадрони смерті, що упиваються своєю безкарністю.
Щоправда, влада ще сама не до кінця розуміє, якого джина випустила з пляшки. Будь-що всім людям доброї волі треба максимально підтримувати одне одного. Якщо у вас немає можливості бути на Майдані, то тим чи іншим способом – інформаційно, фінансово, організаційно – допомагайте. Дуже важливо також не зосереджуватися лише на негативі та протесті – потрібно будувати плани на майбутнє, щось креативити, створювати. Виходить, звичайно, певне протиріччя, але саме в боротьбі цих протилежностей – протесту та одночасного паралельного створення нового – і є вихід із ситуації, який пропоную і собі, і своїм акторам, і всім людям.
Тарас Чубай, музикант, фронтмен гурту «Плач Єремії»:
Насправді все дуже просто. Є світлий бік, і є темний. Іноді в житті трапляється й таке. ЦЕ величезне випробовування для України. І дуже сподіваюся, що вона подолає його краще, ніж уже було в історії, бо, на жаль, історична спіраль зробила черговий жахливий поворот. Вважаю, що головна стратегія для всіх людей – триматися разом і робити все можливе для боротьби за свободу та людську гідність. Хто може поширювати інформацію в інтернеті – хай поширює, хто хоче робити щось більше – хай робить. Головне – не бути байдужим. Що стосується тітушків, то перша людська реакція в мене дуже зрозуміла й радикальна. Однак, думаю, до цього питання варто повернутися після перемоги – зараз не треба відволікатися.
Мирослав Попович, філософ:
Ще минулої п’ятниці разом із В’ячеславом Брюховецьким ми пропонували спікерові Рибаку ухвалити Національний акт свободи з чіткою стратегією виходу з кризи. Однак після цих трагічних подій він уже майже втратив актуальність. Поки ллється кров – жодного виходу немає взагалі. Наразі Україна йде класичним шляхом фашистської диктатури – і не тільки через дії міліції, а й через терор тітушків, який привчає суспільство до силового вирішення всіх проблем. Власне, саме ці ескадрони смерті і є головною ознакою фашизму, як було в 1930-ті роки у Німеччині зі штурмовиками, ударною силою нацизму. Звичайно, після можливої перемоги нам доведеться вирішувати цю проблему – проблему людей, яких цікавить тільки задоволення первинних потреб. Але ми маємо виходити з непорушності тези «кожен злочин має бути покараний». Тим більше такий огидний, як злочин тітушків.
Найбільша проблема полягає в тому, що для виходу з кризи потрібно не просто прибрати Януковича, а зробити це законним способом. І такий спосіб один – вибори. Але яким чином такі відкриті для всього суспільства й світу вибори можна провести в нинішніх умовах? Адже минула парламентська кампанія показала, що це нереально в умовах однопартійної системи, тому перегони наступного року як вихід із кризи неможливі. Тим більше якщо нас усіх змусять голосувати під дулом автомата, як цього бажає нинішній режим. А це цілком реально, якщо ми, вільні люди, опустимо руки й впадемо у відчай. Тому кожен має виконувати свій громадянський обов’язок так, як може.