Гублю святість

Крокуючи стежками всесвіту, губимо перли святості, розмінюємо на монети гордині та визнання… танцюємо на задніх лапках за цукерку похвали, забуваємо себе, якими були насправді, тому що ТИМ зараз дуже важко вижити в ЦЬОМУ світі… Виправдовуємо свої кроки своїм шлунком – «усі ж так роблять, усім хочеться їсти». Довго стирали кордон між добром та злом і непомітно стерли добро і зло, а лишили пустку. Психоаналітики замінили священиків, робота замінила совість! А що лишилося? Лише твої очі, що сняться мені інколи, і тоді мені стає по-справжньому соромно, і тоді не хочеться прокидатись, бо ходжу не стежками всесвіту, а по колу в тісному карцері чужих думок та світосприйняттів! А справжнє – це лише твої очі…