Григорій Чупринка, або, як він себе називав — Грицько, народився 1879 року в містечку Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії (нині — Київщина) в багатій селянській родині з роду реєстрових козаків. Починав вчитися у 3-й Київській гімназії (нинішня адреса – Контрактова площа, 8), але через суперечку з директором був змушений перейти на навчання у Лубенську класичну гімназію. Та й після неї з навчанням у Грицька не склалося через гарячий характер, і середньої освіти він так і не здобув і повернувся в рідній Гоголів, а далі його підхопив вир творчого і політичного життя. Так пізніше Чупринка входив до Російської соціал-демократичної робітничої партії і брав участь в революції 1905 року, і за останнє його неодноразово ув’язнювали. І саме у в’язниці він остаточно українізувався і вирішив більше не писати поезії російською. Перший свій вірш українською він надрукував в газеті «Рада» в 1907 році, і назва його була досить символічна — «Моя кобза». Поет поступово приходив до розуміння того, що слово — це теж «твердая криця», а умовне «кобзарство» — це не примха, а продовження історичної традиції.
Євген Маланюк так описував талант Чупринки: «Для нього між Словом і Чином була якщо не антиномія, то принаймні — певне віддалення. Він, можливо, згоджувався з тим, що напочатку було Слово, але його козацький темперамент нетерпляче жадав матеріалізованого «кінця», а значить — Чину».
Його поезію вважають яскравим зразком українського неоромантизму і символізму, а сам він, орієнтуючись спочатку на російських символістів, зрештою почав наслідувати стиль По, Бодлера і Верлена. І так до Першої світової війни Грицько Чупринка видав 6 поетичних збірок.
О ні, Поет — не гладіатор,
Що бавить натовп цирковий!
Поет — пророк, Поет — новатор
І вільний мучень життьовий.
[…]
Поет не стратить духу марно
Ні в стисках муки, ні в журбі,
Але ж страждань своїх безкарно
Він сам не вибачить юрбі.
У 1917-му він вступив до лав Першого українського полку ім. Богдана Хмельницького, і в тому ж році в газеті «Нова Рада» вийшов його вірш із заголовком «Гимн». Невдовзі його поклав на музику композитор Кирило Стеценко, і «Гімн» став популярною піснею, а Чупринка — «трубадуром Української Національної Революції» (Юрій Лавріненко):
Слава Вкраїні,
Любій Отчизні,
Слава до віку однині.
Єдність і згода,
Право й свобода —
Доля найкраща народа.
Гніту владики
Край наш великий
Знати не буде по-віки.
Люд роботящий,
Всюди трудящий
Знатиме роки найкращі.
Працю і зброю
Ми за собою
Маєм, щоб стати до бою.
Єдність і згода,
Право й свобода —
Доля найкраща народа.
Влітку 1919-го з доручення Всеукраїнського центрального повстанського комітету (ВЦПК) Чупринка організовував селянське повстання проти більшовиків, яке героїчно протривало два тижні. Після того була низка арештів, аж поки через зраду Повстанський комітет не було викрито. 23 червня 1921 р. Грицька Чупринку арештував Київський губернський ВУЧК, а 28 серпня окупаційна російсько-радянська влада засудила його до розстрілу, разом з іншими 45 звинуваченими, як члена київського ВЦПК.
Як спалахне серце кволе
Палом страчених надій,
Я прийду до тебе, доле,
На страшне криваве поле,
На останній смертний бій.
[…]
Я не гнусь, мов раб, під гнітом,
Доле, мачухо лиха,
Знай — з тобою, з цілим світом
Я поб’юсь з лицем одкритим
Проти злості і гріха.
Богдан Лепкий слушно охарактеризував місце Чупринки в нашій літературі як «накрите червоною китайкою, заслугою козацькою; його бандура, сторощена ворожими кулями, залишиться дорогою пам’яткою по передчасно загиблому співцеві». Поет, цей «Лицар-Сам», живе у своїй поезії, а його поезія — і є його життям, адже, як влучно зауважив Євген Маланюк, «біографія Чупринки, як мистецький твір, на мою думку, не тільки рівновартна з його літературною спадщиною, а — маю поважні сумніви — чи не переважає її».