У конференції взяв участь український міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. І французькою, і англійською він запевнив присутніх у незламній волі офіційного Києва домогтися кандидатства в ЄС. “Під час виборчої кампанії кандидати зовсім не сперечалися на міжнародні теми, – розповів він. – Чому? Бо всі учасники політичного процесу в Україні мають спільну мету — майбутнє членство в ЄС”. Перераховуючи успіхи влади на шляху до цілі, пан міністр посилався на нові Кримінально-Процесуальний кодекс та Кодекс праці, на “найбільшу в світі сонячну електростанцію, що будується в Криму” та “парафовану й готову до підписання” угоду про асоціацію з Євросоюзом.
Читайте також: Регіонали у Лондоні лякали «Свободою» і співчували Кличку
Очільник австрійської інституції, колишній канцлер Австрії Альфред Гузенбауер виступив із вельми поблажливою до офіційного Києва промовою. “Демократія, – сказав він, – це перемога більшості над меншістю. Дехто з переможених в Україні не може змиритися з поразкою, а звідси і проблеми”. На зауваження колишнього президента Польщі Александра Квасьнєвського, що змішана виборча система “однозначно не підходить ані Україні, ані іншим державам з недостатньо структурованими політичними системами,” пан Гузенбауер зазначив: “Яку б систему виборів не запропонували будь-якій країні, а люди так чи інакше її критикуватимуть”. Жодної згадки про куплені голоси, про тиск на виборців та зловживання адмінресурсом у мажоритарних округах. “Якийсь лобіст від Партії регіонів”, – припустив, слухаючи австрійського гостя, один з міжнародних спостерігачів, що працював в Україні на парламентських виборах.
Читайте також: «Регіонали» в Парижі звинувачують міжнародних спотерігачів у злочинах
Конференція проходила в режимі не стільки дискусії, скільки чергування виступів. На запитання з зали не знайшлося часу, тож питаннями обмінювалися між собою лише виступаючі. Гострих та контраверсійних тем лише торкалися, але лагідно і без докору. “Недосконалості чи все ж фальсифікації? – засумнівався був сенатор Ерве Море, голова групи дружби з Україною у верхній палаті французького парламенту. Його дещо тривожний за тональністю виступ видався найбільш адекватним українським політичним реаліям.
“Чи можна сподіватися, що найближчим часом ви звільните з-за ґрат Юлію Тимошенко? – поцікавився у Костянтина Грищенка модератор, журналіст Жерар Себаг. “Я ж не Бог, щоб знати, коли пані Тимошенко вийде на волю”, – ухилився від розмови Грищенко. І додав: “Ви знаєте, а близький друг Тимошенко, колишній український прем”єр Павло Лазаренко, оце сидить в американській в’язниці?”
Читайте також: Девід Кремер: «Ми надто довго говорили про пряники. Пряники не працюють»
У той самий час, коли міністр Грищенко переконував своїх слухачів у європейських прагненнях “тих, хто нині при владі в Україні”, за кілька зупинок метро, також у Парижі письменниця та віднедавна народний депутат Марія Матіос розповідала в Інституті Сіхдних мов про власні виборчі враження. Кого краще почули — представника чи опонента влади? Залежить, безперечно, й від слухачів. Але довіра — делікатна субстанція. Вона не завжди відповідає математичній кількості залучених ресурсів.
Престижне приміщення, статусні учасники, висока мета, політкоректний дискурс… Але чогось відверто бракувало на конференції у Вищій Військовій школі . “А що ти хочеш? – зауважив французький колега. – От візьми старий радянський автомобіль, підрихтуй його та винайми найкращих у світі лобістів продавати таку машину. Чи знайдуться покупці? Навряд. Так і з Партією регіонів. Хто б не просував їх на Заході, а правди про фальсифікації та вкрадені перемоги не сховаєш”.
Почути виступ — ще не означає повірити. Статусна акція — не запорука реального впливу.