Навряд чи новина про те, що ізраїльтянина Авігдора Ескіна не пустили на грузинську територію і відправили з тбіліського аеропорту додому, заслуговувала б на увагу українських читачів, якби не колоритна особа потерпілого від рук грузинських прикордонників і не політичний контекст цього справді незначного інциденту. Річ, зокрема, у тім, що в останні місяці цей «політолог», як він сам себе називає, часто бував і в Україні, й щоразу у вельми специфічному контексті.
Наприклад, 1 квітня Ескін у парі з ветераном КДБ Жоржом Дигасом намагався провести в Києві прес-конференцію від імені Міжнародної української спілки учасників війни, присвячену поданому цієї організацією кількома днями раніше позову до Окружного адміністративного суду Києва проти екс-президента країни у зв’язку з його указами щодо присвоєння Степанові Бандері й Романові Шухевичу звань Героїв України. Цікаво, що на прес-конференції від імені так званої організації ветеранів війни не було жодного… ветерана війни. Натомість організатори змогли залучити керівника Асоціації малолітніх в’язнів гетто й концтаборів та кількох ізраїльтян, які вижили під час голокосту. Прес-конференцію зі скандалом зірвали радикали зі «Свободи», які лементами «КДБістам слова не давали» заглушили Дигаса. Завдяки скандалу захід став інформаційною подією. Заголовки в ізраїльській пресі репетували: «Український антисемітизм: єврейських старих прогнали в Ізраїль».
Це не єдиний приклад самовідданої участі Ескіна в боротьбі з «фашизмом» на українському ґрунті. Так, трохи раніше в Харкові з ініціативи проросійського панслов’янського руху відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Друга світова війна: уроки й значення для України». По суті, це була стандартна пропагандистська акція з дискредитації українського націоналістичного історичного дискурсу зі стандартними учасниками: від Дмитра Табачника й Миколи Азарова від української сторони до відомого православно-націоналістичного діяча Алєксандра Крутова й історика від агітпропу Алєксандра Дюкова від російської. І хто б ви думали представляв на цьому заході Ізраїль? Правильно – Авігдор Ескін.
Під час президентської кампанії в Україні цей «політолог» був досить затребуваний на ізраїльському телебаченні зі страшилками про «небувале зростання антисемітизму в Україні» у зв’язку з фактом юдофобських висловлень кандидата в президенти Сергія Ратушняка. Неважливо, що електоральний урожай ужгородського антисеміта можна було роздивитися тільки під мікроскопом. У свідомість багатьох ізраїльських телеглядачів завзято навіювалася думка, що п’ятирічна каденція Віктора Ющенка і його політика з «глорифікації нацистських злочинців» довели до того, що антисеміти беруть участь у президентських виборах, а євреїв на вулицях розривають на клаптики «фашисти-бандерівці».
Знайомий дискурс, чи не так? Ми вже звикли сприймати його з російського телебачення та зі шпальт газети «2000». Тому, мабуть, нас не має дивувати те, що знайшлися охочі транслювати його і в Ізраїлі.
Однак у випадку з «правозахисником» та «мужнім борцем із фашизмом», як цілком серйозно іменують Ескіна апологети, не все так просто: у самому Ізраїлі він був засуджений за праворадикальну підбурливу діяльність; Ескін дружить із відвертими фашистами в Росії. Антисемітизм і профашистська ідеологія російських правих не заважають Ескіну товаришувати з ними, наприклад, з Алєксандром Дуґіним, членом Центрального штабу Націонал-патріотичного фронту «Пам’ять». Крім Дуґіна є поміж російських друзів Ескіна і ще відвертіші наці. Але, як стверджує російсько-ізраїльський олігарх Лєонід Невзлін (один із екс-керівників нафтової компанії «ЮКОС»; кілька років тому Ескін вимагав від Ізраїлю видати його Росії), саме через «маргінального російського політика Алєксандра Дуґіна» Ескін вийшов на представників російської влади, яким згодом надавав різні послуги.
Український фронт не єдиний у діяльності Ескіна та його команди. Коли Кремль каже «Фас», Ескіну не треба двічі повторювати: чи йдеться про Естонію, яку він закликав стерти з політичної карти, чи про Грузію, на вулицях якої він так бажав побачити російські танки. І якщо після цього Ескін їде до Тбілісі для участі в круглому столі проросійської організації, котру крім як п’ятою колоною у Грузії ніхто не називає, у діях прикордонників немає нічого дивного.
Усе це копирсання дрібних провокаторів не заслуговувало б на увагу, якби вони не були частиною системної роботи Кремля на пострадянському просторі. Очевидно, що скандал з Ескіним, а також із російськими учасниками того самого круглого столу (поміж яких був, наприклад, один із колишніх керівників відверто неонацистського руху «Російська національна єдність», який нині розпався), також не допущеними в Грузію, був частиною стратегії, спрямованої на зрив засідання ПАРЄ в Тбілісі. А про рівень координації всієї стратегії може свідчити те, що російська делегація справді за день до початку засідання ПАРЄ відмовилася брати в ньому участь.