Важлива вона ще й тому, що її результати було передано ЄС, ОБСЄ, ООН і сторонам конфлікту, які на цій основі озвучували свої висновки.
Автори доповіді намагалися бути об’єктивними, тому в ній міститься безліч фактів і безсторонніх оцінок. У результаті кожна сторона намагалася цитувати вигідні тільки їй частини. Як наслідок – думка багатьох ґрунтується лише на висмикнутих із контексту цитатах російської преси, а в деяких випадках і на прямій дезінформації. Зокрема, чимало людей щиро вважають, що згідно з доповіддю «вина за початок тієї війни цілковито покладається на грузинську сторону» або «агресором визнано Тбілісі». Такі хибні оцінки лунають і в пресі.
Саме тому я вирішив почати статтю з висновків, які зробила комісія ЄС насправді. Про що ж ішлося в доповіді по суті питання? Зрозуміло, ні про яку агресію з боку Грузії там нічого не сказано. Понад те, цього не могло там бути в принципі. Точне визначення цього поняття дано в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX): агресія може бути здійснена тільки щодо незалежної держави. Південна Осетія такою на момент початку конфлікту не була (втім, і зараз вважати її незалежною можуть тільки дуже заангажовані політики). Агресія проти частини своєї території – це юридичний нонсенс. До такого могли додуматися тільки в «Міністерстві правди» РФ. При цьому вторгнення російських військ до Чечні вони «чомусь» агресією не називають.
У доповіді сказано лише, що Грузія розпочала масштабні бойові дії, але при цьому уточнено, що це було зроблено у відповідь на постійні численні провокації з боку Південної Осетії, включаючи артилерійські обстріли 6–7 серпня грузинських сіл. А також що масова видача російських паспортів на території Грузії без згоди її уряду суперечила принципам добросусідства, була відвертим викликом суверенітету держави і втручанням у її внутрішні справи.
Інакше кажучи, вести мову про те, що вина «цілковито покладається на грузинську сторону», не можна. У доповіді є й багато інших цікавих моментів, про які в російській пресі воліють не згадувати. Наприклад, що дії Збройних сил РФ були непропорційними, що кількість загиблих і постраждалих від південноосетинської сторони виявилася значно меншою, ніж стверджували спочатку. Російські представники говорили про приблизно 2 тис. загиблих мирних жителів Південної Осетії, але в кінцевому підсумку цифра (причому це були переважно озброєні особи) зменшилася до 162. До речі, міф про 2 тис. загиблих досі повторюють навіть такі авторитетні канали, як Euronews. Крім того, акти насильства щодо етнічних грузинів у Південній Осетії і за її межами мали характер етнічних чисток і були порушенням міжнародного гуманітарного права й прав людини.
Комісія також вважає, що аналіз причин конфлікту не можна зводити до подій серпня 2008 року. Додам від себе: ми маємо чітко розуміти, що Південна Осетія, Абхазія і Придністровська Молдовська Республіка були створені Росією для дестабілізації нових незалежних країн на початку 1990-х. Те саме вона намагалася зробити в Криму, але, на щастя, безуспішно. Ці керовані мафіозними структурами самопроголошені держави від самого початку створювали осередки насильства і нестабільності в регіоні. На їхніх територіях процвітає контрабанда зброї і наркотиків. Безумовно, вони можуть існувати тільки за підтримки Росії.
А що світова спільнота? На жаль, історія, як і раніше, нічого нас не вчить. Не так багато років минуло з часу закінчення Другої світової війни, після якої шокованому людству здавалося, що воно більше ніколи не гратиме з гітлерами в «політику умиротворення». Складалося враження, ніби Мюнхенська змова раз і назавжди засвідчила, що їх не можна умиротворити – апетити з кожною новою перемогою лише зростатимуть.
«Ми зазнали повної й нищівної поразки.., ви побачите, що протягом кількох років, а може й місяців, вся Грузія впаде перед путінським режимом. Ми є свідками нещастя першої величини.., ми зазнали поразки без війни, наслідки якої супроводжуватимуть нас на шляху.., ми перебороли жахливу віху в нашій історії, коли вся європейська рівновага була порушена. І не треба думати, що цим усе скінчиться. Це тільки початок. Це тільки перший ковток, перше передчуття гіркої чаші, яку нам пропонуватимуть рік за роком… Ви вибирали між ганьбою й війною, ви обрали ганьбу, але й війну ви теж одержите», – це написав не я. Це уривок із промови Вінстона Черчилля, яку він виголосив у Палаті громад, даючи свою оцінку Мюнхенській змові 1938 року. Я лише поставив у текст Грузію замість Чехословаччини і путінський режим замість нацистського. Навіщо писати заново те, що вже давно сказано й написано? Подальший розвиток подій, своєю чергою, довів, що мав рацію саме Черчилль, цитату якого я вам навів, а не Чемберлен, який обіцяв після Мюнхена «мир нашому поколінню».
Уявіть, що на вашому сходовому майданчику живе дуже агресивний сусід. Він щоразу принагідно гучно заявляє, що навколо самі вороги, а ще одного сусіда, вашого доброго знайомого, навіть поранив ножем. Тепер ви продаєте йому пістолет і кажете: «Ми не бажаємо бути в’язнями минулого», на що той радісно заявляє: «Чудово, якби в мене був цей пістолет раніше, недорізаний сусід точно не вижив би». Театр абсурду чи не так?
Тепер міняємо дійових осіб. У новій Воєнній доктрині РФ, ухваленій у лютому 2010 року, чітко визначені воєнні загрози й небезпеки Росії. На першому місці стоїть «прагнення наділити силовий потенціал Організації Північноатлантичного договору (НАТО) глобальними функціями, реалізованими в порушенні норм міжнародного права, наблизити військову інфраструктуру країн – членів НАТО до кордонів Російської Федерації, зокрема шляхом розширення блоку». Кажучи нормальною людською мовою, РФ офіційно заявила: «НАТО – наш ворог». Навіть зазвичай стриманий генеральний секретар Альянсу Андерс Фог Расмуссен прямо заявив агентству Reuters: «Я маю сказати, що нова Воєнна доктрина РФ не відображає реального світу… НАТО не ворог Росії. Ця доктрина явно суперечить усім нашим спробам поліпшити відносини між НАТО й РФ». Торік стало відомо, що Росія має намір розмістити новітні ракетні комплекси «Іскандер» у Ленінградській області, тобто неподалік Естонії. Цей факт ще раз підтверджує тези статті.
На тлі всього цього член НАТО Франція дала принципову згоду на продаж РФ вертольотоносця класу «Містраль» і навіть будівництво на основі ліцензії на російських верфях ще кількох таких кораблів.
Уперше Росія висловила інтерес до цього корабля саме після війни з Грузією, яка виявила величезні прогалини в оснащенні її армії. Головнокомандувач ВМФ РФ адмірал Владімір Висоцкій прямо заявив, що такий корабель дав би Чорноморському флоту змогу виконати своє завдання в Грузії за 40 хвилин замість 26 годин, які потрібні були, щоб висадити на берег війська. Владімір Путін, своєю чергою, зазначив, що «коли купимо корабель, то використовуватимемо, де захочемо».
Найстрашніше в цій ситуації те, що Росія починає вірити у свою цілковиту безкарність. На всіх тамтешніх телеканалах рефреном проходить думка: а що вони нам можуть зробити? І Європа своїми неадекватними діями дає росіянам підстави вважати, що так воно і є. Де реальні економічні санкції?
Кого нині турбує той факт, що операція грузинських військ була спровокована постійними вилазками осетинських бандформувань, а Росія тільки й чекала моменту – всі військові приготування на її території було здійснено заздалегідь? Чи що кількість жертв в Осетії було в багато разів перебільшено, і це підтверджують звіти авторитетних міжнародних організацій? Деякі навіть намагаються виправдати РФ.
Сміховинні й побоювання Заходу, що остання перекриє трубу. Ніколи вона на таке не піде з тієї причини, що це означатиме цілковитий і безумовний колапс російської економіки. А навіть якщо й так, усім нам треба думати про майбутнє, а не тільки про комфортне життя.
Про автора: професор права, директор центру з прав людини Інституту права Талліннського технічного університету