Звідти виднілися київські покрівлі — різнорідні, часто іржаві або покриті шкідливим шифером, але неодмінно мальовничі. Через кілька років перед моїм вікном виріс будинок готелю Radisson, що затулив найкращу панораму, але десь у прогалинах між будинками я й далі міг бачити покрівлі старого міста. Відтоді мій Київ асоціювався з покрівлями, видимих у близькій і далекій перспективі. Уже кілька днів, як я знову в столиці й оселився цього разу в готелі. Яка ж була моя радість, коли виявилося, що зі свого номера на десятому поверсі я знову можу бачити улюблені київські дахи, між ними — освітлені Золоті ворота, а поодаль — дзвіницю Софійського собору. Щоранку й щовечора я стою біля вікна й усотую такий дорогий моєму серцю краєвид. Навіть зняв фотографію зі свого готельного вікна й помістив її у Facebook. Отак і викрив себе, бо цього разу намірявся бути в Києві інкогніто, а через фото принаймні кількадесят моїх знайомих дістали документальний доказ, із якогось укриття я насолоджуюся картиною київських покрівель. До того ж випав свіжий сніг, і вони стали ще чарівніші. Зрештою, увесь старий Київ, накрившись білим пухом, став якимсь казковим, чекаючи незвичайної події.
Grand Opening
У самому серці княжого міста, на вулиці Рейтарській, з’явилася нова художня галерея. Дві молоді кураторки Лізавета Герман і Марія Ланько вирішили дати шанс і собі, і мистецтву свого покоління. Разом із партнером, київським ентузіастом Марком Вілкінсом, що чимало інвестував у цей ризикований проект, вони відкрили комерційну галерею, яка має просувати, а найголовніше — продавати творчість наймолодшого покоління українських митців.
Читайте також: Воєнний стан і доля
П’ятничного снігового вечора в цьому закладі, що обрав собі дещо провокаційну назву Naked Room («Гола кімната»), з’явилося більше людей, ніж могли вмістити його стіни. Не покидало нездоланне враження тисняви в київському метро в години пік. Розвішані на стінах галереї фотографії Олени Субач і В’ячеслава Полякова, двох львівських митців, становили під час відкриття радше декоративний елемент, ніж об’єкти для спокійних і глибоких роздумів, але це, здається, нікому не заважало. Настрій був радісний і приязний, навіть такий ветеран галерейних вернісажів, як я, почувався несказанно добре.
Мені вдалося зустріти багато молодих знайомих, а покоління 30-річних із гаком мало там досить гідний вигляд, бо радісний натовп складався радше з 20-річних. Я не помітив тільки нікого з тих, хто полюбляє розповідати про себе, мовляв, належить до покоління «геніїв», а шкода, бо, відмовляючись брати участь у відкритті нового, його представники маргіналізують самі себе. Що ж, час біжить невблаганно, і нова галерея — це знак та імпульс нової ери, заповненої барвистим тлумом молодого покоління. Я радію разом із ним, і так само має радіти ще й моє любе старе місто Київ, знову збадьорене завзятою енергією. Це добрий знак для нас усіх. Grand opening (велике відкриття) виявилося напрочуд вдалим, а його учасники, безперечно, ще довго згадуватимуть той радісний зимовий вечір.
Собор
У суботу вранці, увімкнувши телевізор у своєму готельному номері, я побачив на екрані збудовану на Софійській площі сцену, де відомі мені й зовсім не знайомі представники місцевого шоу-бізнесу зігрівали зібраний на площі людський натовп. Це все у відомій нам постсовєтській стилістиці політичного ярмарку, знаного бодай із часів Помаранчевої революції та Майдану. Подумав, що, мабуть, уже пора міняти трухляву форму, бо в повітрі можна було відчути дух політичного кітчу. Він не був би аж таким низькопробним, якби не подія, яку супроводило те видовисько. Того морозного суботнього ранку тисячі людей чекали на результати об’єднавчого Собору українських православних церков. Я й гадки не маю, хто став режисером того дійства на сцені й навіщо його влаштували, але можу сказати, що воно було цілковито позбавлене доброго смаку. А шкода, адже очікувалася історична подія: після кількохсот років залежності на об’єднавчому Соборі народилася з благословення Константинопольського патріархату нова Українська православна церква.
Читайте також: Горила
Наприкінці, під вечір, із вуст міністра культури ми дізналися, що на об’єднавчому Соборі митрополитом Київським і всієї України обрано дотеперішнього митрополита Переяславського та Білоцерківського 39-річного Епіфанія (Сергія Думенка).
Тож отак в історичному, а водночас і вічно молодому Києві 15 грудня року Божого 2018-го ми стали свідками неординарної події, що лишиться з нами на віка, десятиліття, покоління.
Цьому винятковому заходу сприяла сама природа, накриваючи все навколо сніговим пухом, зокрема й мальовничі покрівлі мого улюбленого міста. Власне, ця божественна атмосфера й забезпечила нам пишну, сповнену витонченого смаку оправу тієї повної явних і прихованих значень події.